ФРАНКО В СТАНИСЛАВОВІ

         1962 року місто Станіславів (колишній Станиславів) було перейменовано на Івано-Франківськ. Фактич­но до останнього моменту нова назва не розголо­шувалась, бо мала незвичну, до того ж не зовсім українську, м'яко кажучи, подвійну будову. Зреш­тою, вона багатьом не сподобалась, але відкрито проти акту перейменування в радянські часи не виступив ніхто. Щоправда, уже відтоді у дослідників виникло чимало запитань стосовно того, наскільки логічною була така зміна назви і скільки у Станіс­лаві є місць, пов'язаних з іменем Івана Франка.

         У пропонованій на розсуд читача статті автор спробує з'ясувати, коли і за яких обставин Великий Каменяр, 150-річний ювілей якого цього року відзначатиме все українство, приїздив до Станиславова.

                                    Станіславівське кохання Франка

          Вперше до Станиславола І.Франко прибув не як гість, а як арештант. У червні 1880 р. після триденного арешту в Коло­миї його доставили до Станиславова, де він переночував одну ніч в камері поліційного магістра­ту. Наступного ранку Франка знову повели на вокзал, звідки під конвоєм спровадили до рідного села Нагуєвичі. «Коломия, Станислав, Стрий, Дрогобич були станціями мого шляху і, хоч ця мандрівка етапом тривала лише декілька днів, напала мене силь­на пропасниця», - напише поет пізніше у своїх спогадах.

         Вдруге І.Франко міг побува­ти у Станиславові через два роки. Саме в 1882 р. у міксті виник тає­мний учнівський гурток, до яко­го входили учні Станиславівської гімназії Іван Порембальський, Фелікс Дашинський, Владислав Дзвонковськнй і Микола Якимович. На одному з засідань гуртка було вирішено провести 10 бе­резня збори, на які мали прибути Драгоманов і Франко. Однак запланована зустріч не відбула­ся, бо за конфіденційнім доно­сом в учасників гуртка були проведені домашні обшуки, а самі вони були заарештовані. Пізніше окремі з них, зокрема Владислав Дзвонковський та Фелікс Дашинський, стали близькими то­варишами І.Франка у Львівському університеті. 1884 р. неве­лика група студентів, серед яких був і Франко, вирушила в манд­рівку зі Львова в Карпати через Дрогобич, Борислав, Східницю, Урич, Корчин, Калуш, Станіслав.

         Однак уже в Калуші поет за­лишає мандрівників і на запрошення В. Дзвонковського їде до Станиславова, де затримується на п'ять днів. Звідси прямує до Коломиї, наздоганяє мандрівників і бере участь у їхніх заходах, організованих представниками емансипованих жінок.

        Перебуваючи в Станиславові, І. Франко знайомиться зі сест­рою Владислава Юзефою Дзвонковською, яка стала його другим коханням. Взагалі може­мо припустити, що Франко запізнався з Юзефою ще за рік до цього. Річ у тім, що в 1883 р. М. Павлик разом із І.Франком хотіли організувати спільне господарство у вигляді комуни. Гнат Дашинський (брат Фелікса) підказав їм, що у Станиславові його добрі знайомі Дзвонковські мають намір здати свій невеликий маєток в оренду або органі­зувати щось на зразок спілки. І.Франко вхопився за цю ідею і кілька разів впродовж вересня (10 і 26 числа) їде до Станисла­вова, а М. Павлику у листі по­відомляє: «Я незадовго надіюсь на пару годин заїхати до Вас до Коломиї, бо буду в Станиславові, де маю виписувати різні старі па­пери і документи...».

         Але, очевидно, мета його візиту була іншою. По-перше, він готується запропонувати Юзефі Дзвонковській свою руку і серце. По-друге, Франко все ще не відкидає ідеї створення спільного господарства на базі маєтку Дзвонковських. Можемо навіть припустити, що в разі позитивного вирішення обох про­блем І. Франко міг надовго по­селитися у Станиславові. Однак ні першому, ні другому збутися не судилося.

         Юзефа Дзвонмоаська відмов­ляє Франкові в одруженні, бо хворіє і не хоче бути для нього тягарем. А її мати Антоніна на початку 1884 р. продає маєток, і задум Франка створити рільни­чу спілку залишається не здійсненим.

         Після 1885 р. Дзвонковська покидає Станіславів і влашто­вується на роботу народною вчи­телькою в селі Княгиничах, де й помирає 5 травня 1892 р. Похо­вали її в Станиславові на старо­му цвинтарі (нині там Меморі­альний сквер), де була віднай­дена надгробна плита її могили.

                                      ГРОМАДСЬКА МІСІЯ ПОЕТА

         8 грудня 1884р. І. Франко зно­ву приїжджає до Станиславова, де бере участь у першому засі­данні «Товариства руських жінок», заснованого Наталією Кобринською. Вибір міста Станиславова, а не Львова, за деякими свідчення­ми, був зумовлений планами Ка­меняра започаткувати тут видав­ничу діяльність. Не останню роль відіграло й те, що організаторка товариства проживала тоді у Болехові. Цікаво, що І. Франка з Н. Кобринською познайомила в Коломиї Ольга Озаркевич (її чо­ловік Володимир був братом На-талії). Напевне, уже тоді, при зустрічі, І. Франко підтримав по­чинання Кобринської, бо добре розумів значення такої жіночої організації. Тому, коли проводи­лись перші збори, І. Франко при­їхав до Станиславова (вул. Ри­нок, 6) і виступив перед жіночим товариством. На цих перших зборах була присутня і Ольга Озаркевич. З часом у 1887 р. вона з чоловіком переселиться в не­далеке від Станиславова с. Сілець (тепер Тисменицького району). Дослідники чомусь не звернули увагу на той факт, що саме після цього переїзду Ольги Франко все частіше навідується до Станиславова. Очевидно, він шукав зустрічі з Ольгою і навіть, як свідчать перекази, таємно зу­стрічався з нею біля Сільця, або відвідував її вдома.

        1 квітня 1889 р. у Станиславові відзначали дні пам'яти Т.Шев­ченка. Свято відбувалося в будин­ку на вулиці Галицькій, 7, у вели­кому залі, що міг вмістити більше 200 осіб. У цьому вечорі взяв участь і виступив І.Франко. Він приїхав на запрошення одного з організаторів свята адвоката Івана Мандичевського. Доповідь Каме­няра стала кульмінацією вечора і справила велике враження на присутніх.

         Через рік, 31 березня 1890 року І.Франко приїхав до Станис­лавова на запрошення Товари­ства «Руська Бесіда» і на Шеченківському святі зачитував відгук на баладу«Тополя».

         Ще маємо згадки про спілку­вання І. Франка з українською громадою нашого міста від 23 квітня 1890 р. і від 10 січня 1894 року. Того (1894) року, як подає газета «Діло», жителі Станисла­вова подарували І.Франкові п'ять листів Ю. Федьковича, пи­саних у 1866-1868 рр. до шкільної молоди міста, які Ка­меняр відтак помістив у журналі «Життє і Слово» за 1895 рік.

         Два роки до цього, у червні 1892 р., поет разом із М.Павликом вирішив провести в Станиславові установчі збори радикаль­ної партії. Вони мали відбутися в ресторані власника броварні Седельмайєра, де могло вмістити­ся до 500 осіб. Однак влада заборонила збори в цьому при­міщенні, тому їх довелося пере­нести до сусіднього будинку на вулиці Низовій (тепер приміщення міської лазні). На збо­рах, окрім організаторів, були І. Гераси­мович, С. Данилович, Я. Окуневський, К. Трильовський та інші відомі діячі.

         Приїжджа­ючи до Ста­ниславова, І. Франко зупи­нявся не лише у В. Дзвонковського та Ф.Дашинського, а бував удо­ма у професора

 української гімназії Є.Желехівського, в адвоката М. Бучинського, письменника В. Лукича. Зага­лом же наше місто налічує більше десяти адрес, пов'язаних з іме­нем видатного письменника і гро­мадського діяча.

         Перебуваючи в серпні 1899 року в Станиславові, Іван Фран­ко за допомогою викладача вчи­тельської семінарії Романа Заклинського знайшов низку доку­ментів з історії Галичини 1846; 1848 рр. та етнографічні описи Гуцульщини. Згодом ці матеріали були частково опубліковані у Львові.

         Під час останніх відвідин Ста­ниславова поет читав свою по­ему «Мойсей» у «Руській Бесіді». Проблема тільки в тому, що досі не вдалося встановити точної дати цих відвідин Каменяра.

         За свідченням професора місцевої гімназії Юліана Чайківського, І. Франко приїздив чита­ти поему «Мойсей» у 1914 році. Колишній коломийський учи­тель Гнат Загребний твердить, що виступ Каменяра у Станис­лавові відбувся у 1913 р. Він за­пам'ятав цю подію, бо був уч­нем місцевої гімназії, А на ме­моріальній дошці, поміщеній на будинку «Руської Бесіди», по­дається дата - 1912 рік, Вона і є найбільш вірогідною, оскільки саме, цього року І. Франко здійснив кілька поїздок містами Галичини, де читав свою знаме­ниту поему.

         Як бачимо, не всі поїздки І. Франка до Станиславова ма­ють чітко визначену хронологію, хоча ми й намагалися пода­ти їх у часовій послідовности. Зрештою, маємо констатувати, що окремі приватні відвідини І.Франком нашого міста так і залишилися поза увагою дослід­ників, тому можемо припусти­ти, що їх було набагато більше.

          Отже підстави для перейме­нування Станіслава (Станиславо­ва) на Івано-Франківськ у колишнього керівництва були. Звичай­но, добре, що підібрали саме та­кий, більш прийнятний для нас варіянт, а не назвали обласний центр, скажімо, Сталінський Прикарпатськ, як пропонувалось відразу після Другої світової війни.

                                                                                        Іван ДРАБЧУК,

                                                                   співробітник Національного

                                                                     заповідника «Давній Галич».