Українці співали «Не пора»

Івано-Франківськ 100 років тому

    Відшуміли політичні сутички 1905 року, але відгомін їх лунав ще і в новому, 1906 році. Соціалісти в лютому полічили свої лави у станиславівському окрузі й нарахували 781 члена, встановили, що провели торік у Станиславові і Княгинині 45 мітингів, 19 демонстрацій, а 28 листопада - масовий страйк. Лідер місцевих соціалістів адвокат єврей Зайнфельд ратував на зборах за об'єднання польської і руської  соціалістичних партій в єдину галицьку соціал-демократичну партію і засуджував єврейський сепаратизм у зв'язку з намірами євреїв створити окрему партію.

         Українці провели масове віче  31 січня на Торговиці по вул. Га­лицькій (тепер сквер Воїнів-афганців), яка в той час стала своє­рідним станиславівським Гайдпарком. Зібралось кілька тисяч осіб, переважно селяни з повіту.

         Віче відкрив представник страхового агентства «Дністер» М. Губчак. Головою зборів було обрано о. Є. Бариша з Угринова. Про потребу виборчої реформи говорив делегат Народного ко­мітету, редактор газети «Діло» Є. Левицький. Промовляв також згаданий вище лідер соціалістів Зайнфельд, причому українсь­кою мовою. Було ухвалено дома­гатися загального виборчого права, прямих виборів.

         Під час віча лунали вигуки «Ганьба», «На гак», «Не будемо робити у панів», «Проч з ляхами». По закінченні учасники віча зі співом «Не пора москалеві й ля­хові служить" зробили велике коло через Галицьку вулицю, Ри­нок, Сапіжинську (Незалеж­ності), Третього Мая (Грушевського) і Заболотівською (Василіанок) на Торговицю, звідки мир­но розійшлись. Поліція спокійно спостерігала і в захід не втруча­лася.

         А ось інша політична подія без застосування зброї не обійшлась. Під час підготовки до виборів на мітингу в Ляцькому Шляхецькому (тепер Липівка Тисменицького району) був поранений поліцейсь­кими селянин Т. Недільський. Він помер у квітні 1906 року у станис­лавівському шпиталі.

         У похороні взяли участь тисячі людей: селяни, працівники заліз­ничних майстерень та інших підприємств. Виступали о. К. Кульчицький з Підпечар, депутат сей­му Й. Гурик, засновник «Січей», адвокат К. Трильовський, селянин із Чернієва М. Королюк та інші. На­прикінці соціалісти відспівали «Червоний прапор», а українці - «Ще не вмерла Україна» та «Не пора» і вирушили з маршем «Гей, там на горі січ іде» до пам'ятника Міцкевичу, де провели мітинг з ви­могами реформи виборчого права.

Місцева польська газета «Кurjer stanislawowski» в цілому спокійно і об'єктивно висвітлила цю подію, але дописові дала двозначну назву «Цвинтар чи торговиця?».

         Вже десять років діє перша українська фінансово-кредитна інституція - «Зв'язковий банк». Два роки він міститься разом з товариством «Руська бесіда» у власній домівці на вул. Собєського (тепер Січових стрільців, 24). Другий рік існує державна українська ґімназія, але поки що без власного при­міщення. Більшість класів про­водить заняття в нинішньому бу­динку на Січових стрільців, 26, а ще один клас, кабінет директо­ра і конференцзал, - в садибі «Зв'язкового банку». Другу по­ловину будинку займала тре­тьорядна ресторація, відгород­жена лише стіною. «Не треба буйної уяви, - йдеться у звіті гімназії за ті часи, - аби уявити собі немислимість учительської праці в тих умовах».

         Будинок у якоїсь Борецької на нинішній вул. Грушевського ку­пив голова тутешньої філії «Про­світи» В. Янович. Через кілька років він буде ґрунтовно перебу­дований і в ньому розміститься українське культурно-спортивне товариство «Сокіл», Після зміни кількох власників у радянський час та чергової розбудови в перші роки незалежності споруда передана ВУТ«Просвіта».

         Товариство «Руський народ­ний дім» придбало на вул. Голуховського (Чорновола) садибу п. Сабатової. Через сім років на цьому місці постане величава кам'яниця «Народного дому». Нині тут обласна універсальна бібліотека ім. І. Франка.

Єпископ Хомишин придбав у Г. Іммердауера велику будівель­ну ділянку на місці спаленого парового млина (тепер тут п'я­типоверховий будинок на вул. Грушевського, 22), заплативши чималу суму. Тим самим почала набирати реальних рис будова української церкви в центрі міста, про що багато мовилося. Однак ці плани не здійснилися. Злі язики плескали, що єпископ спрямував кошти, зібрані серед вірних єпархії, не на церкву, а на побудову прибуткової кам'я­ниці, де нині готель "Дністер», залишивши ділянку стояти пус­ткою.

         Військові канцелярії гарнізо­ну, які багато літ тулилися по ви­падкових приміщеннях, нарешті одержали пристойне розміщен­ня. Дві кам'яниці на вул,Собєського (тепер Січових стрільців, 25 і 27а) на замовлення військового відомства збудував підприє­мець Ш.Сусман. У першій, три­поверховій, нині редакція газети «Галичина», у другій, двоповер­ховій - службові приміщення театру ляльок ім. Марійки Підлря'нки та науково-редакцій­ний відділ «Звід пам'яток історії та культури».

         Насолоджуються новими, за­селеними за традицією 1 травня, прибутковими дво- і триповерхо­вими кам'яницями 13 домовлас­ників. Серед них такі примітні в архітектурному й містобудівному відношенні: Л. Грауера (Шашкевича, 2, де обласна архітектура і центр обслуговування абонентів системи «Lifе»), Г. Добруцького (Чорновола, 26), А. Мюльштейна (Незалежності, 7). Відразу після введення в експлуатацію в першій із названих розміститься хіміко-косметична фабрика Я. Ігнатовича, а згодом - відомий «Карлсбадський склад скла і пор­целяни». Власник другої подає оголошення, що здає внайми 3- і 4-кімнатні  квартири. У міжвоєнні часи він, директор місцевої лікарні, стане міністром освіти (!) у Польщі.

         Залізничний переїзд на Вовчинецькій дорозі, що вела до Княгинина -Гірки створював багато незручностей , вів до аварій і жертв. Цього 1906 року, був на­решті споруджений тунель, яким користуємося досі. У багатьох виданнях можна прочитати, що справами станиславівського пе­реїзду займався навіть віденсь­кий парламент. Комісія справді розглядала питання переїзду і на ній виступав депутат Й.Гурик, але була це комісія не віденсько­го парламенту, а галицького сей­му. Винуватцем неточності є ав­тор цих рядків, який уперше по­дав інформацію 1987 року. По­правляю сам себе і каюсь...

        Залізниця нарешті дочекалася перебудови вокзалу.

        Триває підготовка до побудови окружного суду (тепер УСБУ і УМВС). Минулого року комісія визначила три ймовірних ділян­ки. Тепер остаточно зупинилась на одній: на Грунтах Гаммермана і Чаплінського на вул. Білінського (тепер Сахарова). Городяни вибором невдоволені - задале­ко від центру.

        У вересні 1906 р. українці спромоглися відкрити ще одну, четверту учнівську бурсу (тепер Шевченка, 13). Тоді вона налічу­вала 26 вихованців, переважно зі школи різьбярства й токарства, а також учнів приватних реміс­ників. Поляки з жалем констату­ють, що така бурса у них лиш у стадії проектів.

         Щоправда, цього року вони розширили свою бурсу ім. Кра­шевського коштом 23000 корон . Вона заснована 1883 року і роз­рахована переважно на гімна­зистів. Нині кам'яниця, що сто­яла на розі вулиць Вагилевича і Грушевського, не існує. На її місці - великий п'ятиповерховий будинок 1980-х років.

         Траплялись у місті протягом року і надзвичайні подіі. 23 ве­ресня вранці стався вибух у польському «Соколі» (тепер об­ласна бібліотека для дітей на пл. Міцкевича). Постраждали фасад, підвал, перший поверх, де містились читальня і товариство «Мо­лодь польська». Причина вибуху - просочування газу, що використовувався для освітлення, із тру­би в підвальному приміщенні. Постраждали двоє осіб. Шкода була оцінена в 5000 корон. Втрати, яких зазнала місцева пошта на початку грудня, значно більші - 54612 корон. Пропав мішечок, який містив 28 грошо­вих переказів, при прямуванні поштового воза від поштамту че­рез його філію (тепер вул. Дністровська, 2) до поштового відділення на станції. Це найбільша крадіжка за вісімдесятилітню історію існування тогочасної пошти. Через багато місяців злочин  буде розкритий, але гроші вже не  повернуться до скарбниці.

        А їсти хочуть усі - і законо­слухняні громадяни, і порушники. Від першого квітня у володіння рестораном в збудованому торік готепі «Центральний» (те­мпер готель «Зірка») вступив ресторатор А. Ліґенза із Кракова. В рекламному оголошенні він по­відомляє, що впровадив меню. Здається, це французьке понят­тя вперше уживається в Станис-лавові. Обід із п'яти страв у Ліґензи коштує 2 корони, із чо­тирьох- 1,4 корони.

        Двох болісних утрат зазнала протягом року українська грома­да. 22 січня помер Іван Яхно (1640-1906) - педагог; приро­дознавець, доктор філософії. В місті він викладав у вчительській семінарії. Він є одним із творців української природничої термі­нології. Разом з Є. Желехівським є членом-засновником філії «Просвіти». В його домі на вул. Низовій, 4 бував І. Франко. Мо­гила І. Яхна збереглась у Мемо­ ріальному сквері.

         Інша втрата, Т. Стахевич (1853-1906) - купець, дов­голітній член міської ради, конт­ролер філії Австро - угорського банку й каси ощадності. «Kurjer stanislawowski» прихильно пише в некролозі: «Щирий русин, го­лова «Руської бесіди», але до поляків і євреїв завжди ставив­ся доброзичливо». Помер 14 серпня в Карлсбаді, тіло переве­зене до Станиславова ітут захоронене. При руйнуванні цвинта­ря у 1880-х роках могилу відсто­яти не вдалося.

         Майбутній патрон міста Іван Франко цього року без особли­вих урочистостей відзначив своє 50-річчя. Вийшла остання за життя поета оригінальна по­етична збірка «Semper tiro». Як і в минулі роки, він улітку відпочивав у Криворівні, лише змінив «стацію». Від Проця Мітчука на Заріччі він перейшов до Василя Якіб'юка на лівому березі Чере­мошу. А перебування у Кри­ворівні свідчить і про перебу­вання в Станиславові, щоправ­да, лише на залізничному вок­залі, проїздом до місця відпо­чинку.

                                                                                  Михайло Головатий,                      

                                                                                                  краєзнавець

Головатий М. Українці співали „Не пора" : Івано-Франківськ 100 років тому / М. Головатий  // Західний кур'єр. - 2006. - 12 січ.