Коломийські пригоди Каменяра

У біографії Івана Франка Коломия займає багато сторінок його життя і творчості. Документально підтверджується, що він тут бував п'ятнадцять разів. У 1892-му виношував думку купити будинок відомого друкаря Михайла Білоуса і переселитися на постійне проживання. Відомий коломийський франкознавець Іван Білинкевич розповідав, що йому говорили, яку 1893 році сюди приїжджала дружина письменника, щоб оглянути цей будинок на вул. Грушевського. У Коломиї разом з Михайлом Павликом він випускав газету "Хлібороб". Тут він зустрічався таємно з колишньою нареченою Ольгою Рошкевич.

Коломийська земля не була прихильною до вундеркінда з Нагує-вич. У більшості випадків його сюди приводило важке становище, біда, скрута і хвороба. Сюди він приїздив лікуватися до лікаря Володимира Кобринського, який працював у лікарні, де тепер школа № 10. Д нього він привозив дружину Ольгу з дому Хорунжинську. Тут їй робили опера­цію на грижу, а згодом лікували їй нерви. У Коломиї у нього було багато прихильників таланту, друзів, то­варишів. Коломияни йому допо­магали грішми І витягували зі скрут­ного становища.

Перше знайомство з Коломиєю відбулося у березні 1880 року. У своїх спогадах Іван Франко писав: "Взимку 1880 року не маючи ніяких засобів, щоб жити у Львові, подався я на село, в Коломийський повіт, де мав одержати приватну лекцію".                                                                     

Їхав Іван Франко в с.Березів Нижній до народного вчителя Кирила Геника, щоб підготувати його до екзамену. Цю протекцію зробив письменнику його товариш, студент юрфаку Семен Барановський. Поет приїхав до Коломиї на два дні раніше, щоб зустрітися з Ольгою Рошкевич і її чоловіком. Така зустріч відбулася. Два дні Іван Франко перебував в оточенні подружжя Озаркевичів. Вони були навіть на балу в ресторані і танцювали разом. Про що вони говорили ніхто не знав, а священик В.Озаркевич тільки спостерігав за поведінкою колишніх закоханих їм було весело. Ця зустріч, на яку погодилася сама Ольга Рошкевич-Озаркевич, дала поштовх до непот­рібних пліток і грубих жартів. Ввечері З березня 1880 року подружжя попрощалося з поетом і поверну­лося в село Белелую, родинний маєток Озаркезичів і Кобринських у Снятинському районі. Перено­чувавши у готелі 4 березня, Івана Франка зустрів Кирило Геник і вони рушили в дорогу-до рідного села народного вчителя. Треба сказати, що Іван Франко приїхав до Коломиї по проїзному безплатному доку­менту на прізвище Кароля Срочин-ського, львівського робітника-залізничника. Дорога була не близькою і в Яблунові Кирило Геник у заїжджому дворі Йосля Глікштерна запропо­нував товариству перепочити і по­обідати. На ту нагоду в приміщення зайшов жандарм, і, побачивши незнайомого чоловіка, зажадав від нього документи. Оскільки їх не було, а Кирило Геник був під наглядом поліції, поета арештували і від­правили до Коломиї.

           Ранком 5-го березня Івана Фран­ка привели до староства. В особис­тих речах поліція не знайшла ні забо­роненої літератури, ні агіток. Але поява Івана Франка у той час на теренах Коломийщини йому здалася підозрілою, тому наказав його від­провадити до суду. Про причину арешту письменник пише у статті "Як це сталося?": "Недалеко, в Косові стався злочин: селянин стріляв у війта (з 24 на 25 червня 1879 року був вчинений замах на війта с.Москалівка Петра Кабина-прим, авт.), правда не вбив його, але все-таки поранив. Селянин та його спільники були заарештовані, а що він заявив себе атеїістом, то негайно була посаджена в тюрму і сестра Михайла Павлика-Гання... Для тих панів було зовсім природно уплутати мене в Коломийську історію...".

         Слідство велося до середини травня. Окружний суд об'єднав його справу до москалівської. Франко опротестував дії слідчого судді П.Ан-джейовського. Прокурор вилучив справу поета з кримінальної моска­лівської справи братів Фокшеїв, але не звільнив його з-під арешту, а передав її розглянути у повітовому суді. Тут визначили кару - три дні арешту за приїзд у чужий повіт без паспорта. Після відбуття цієї кари, де письменника утримували в коло­мийській тюрмі з 5 березня по 10 червня, тобто 98 днів, Івана Франка коломийський повітовий староста наказав доставити до місця призна­чення "шупасом", тобто етапом, щоб остаточно поглумитися над ним.

         11 червня жандарм відвіз Івана Франка поїздом до Станіслава. Звід­си під наглядом доставили його до Стрия, а потім до поліційноїтюрми в Дрогобичі. У своїй новелі "На дні" письменник напише: "Цей транспорт по поліцейських арештах в Коломиї, Станіславі, Стрию і Дрогобичі нале­жать до найтяжчих моментів в моїм життю". Ці слова він напише через тиждень у коломийському готелі без засобів існування, коли вже з документами буде повторно доби­ратися до Кирила Геника...

         Десьу другій декаді вересня 1883 року Каменяр навідається до Коло-

миї до свого друга Михайла Павлика, який проживав тоді по Гетьманській вулиці в домі Решитиловичів. Сьо­мого серпня 1884 року Іван Франко взяв участь у студентському вічі, яке проходило в Коломиї. Другого лютого 1891 року він приїздить брати участь у першому радикальному вічі в "англійському готелі". Про цю подію Іван Франко напише в часописі "Народ". 30 липня 1893 року він приїжджає знову в місто над Прутом на загальні збори радикального товариства "Народна воля". Коломияни обирають його головою цього осередку. Наприкінці жовтня 1893 року поет приїжджає на нараду се­лян Коломийського, Снятинського, Косівського та Станіславського пові­тів, щоб організувати на 4 січня 1894 року народне віче. Через два роки, в грудні 1896 року бере участь у радикальному вічі, яке проходило у великому залі теперішньої ратуші.

           З 1890 по 1895 роки М. Павлик та І.Франко видавали в Коломиї журнал "Народ" та газету "Хлібороб". У цей час у газеті "Поступ" (1903 р.). він друкує статтю "Що таке поступ?", яка в цьому ж видавництві вийшла згодом окремою брошурою. У 1900 році після операції влітку дружина поета почала впадати в божевілля. Іван Франко привіз її до лікаря Воло­димира Кобринського в Коломию, приятеля поета ще з студентських років, який лікував у Буркуті Лесю Українку і самого Івана Франка.

         Останній раз Великий Каменяр приїхав у місто над Прутом на по­чатку 1912 року. Супроводжував його син Андрій. На запрошення гім­назійного професора Леонтія Кузь­ми він приїхав читати відому поему "Мойсей". Коломийська громада зустріла письменника на пероні залізничного вокзалу. Вручила йому квіти. Леонтій Кузьма перепросив громаду і сказав, що пан доктор дуже погано себе почуває і просить трохи перепочити у нього вдома. Через дві години за домовленістю в "Касі ощадності" (тепер тут Народ­ний дім міста Коломиї) Іван Франко вийшов на сцену. Він схилив голову в поклоні, і коломийська публіка стоячи вітала народного трибуна і захисника. Він сів за малий столик скраю сцени і почав читати "Мойсея". Спочатку приглушеним голо­сом, а потім відірвав очі від тексту і голосно, впевнено, милозвучно кидав пророчі слова Мойсея у залу, щоб знуртувати застій у галицьких серцях і вийти на боротьбу за краще майбутнє. Голос його був подібний на бурю, яка поривами то наростала, то відступала. Таким його і запа­м'ятали коломияни - стійкого, муж­нього і сильного...

Богдан ТИМІНСЬКИЙ.