ТИТАН ПРАЦІ І СЛОВА

     ...Я син народа, що вгору йде, хоч був закритий в льох. Мій поклик: праця, щас­тя і свобода. Я є мужик, пролог не епілог».

          То був великий Титан праці, Титан думки і слова. Син українського народу, що вийшов з його глибин. Основним змістом його життя була праця для України, для її волі й незалежності. Свій талант, свою силу Іван Франко поставив служінню людям, праці. Видатний український письменник, поет, драматург, вчений, філософ, громадський діяч.

         Народився Іван Франко 27серпня 1856 року в селі Нагуєвичах (нині Івано-Франкове) недалеко від Дрогобича й Борислава. Батько - сільський коваль, поважана в селі людина, віддав свого сина Івася на шостому році життя в сусіднє село Ясеницю Сільну, де жила бабуся по матері. Першим великим горем для дев'ятирічного Івася була смерть батька у 1865 році. Через 7 років повторне горе: втрата найдорожчої людини-матері. Шістнадцятирічний студент Дрогобицької гімназії залишився круглим сиротою. У 1875 році завдячуючи своїй блискучій пам'яті, великій працьовитості Іван Франко на «відмінно» закінчив Дрогобицьку гімназію і

став студентом Львівського університету.

          Вперше Іван Франко відвідав нашу Болехівщину під час літніх канікул 1874 року після закінчення VII класу Дрогобицької гімназії. Це була студентська мандрівка, про яку він писав у листі М.Драгомава: «Скінчивши сьому клясу, я перший раз пустився під час вакацій в мандрівку. Перший раз не поїхав додому пасти худобу та помагати при косовиці сіна. Я поїхав залізницею до Стрия, а звідти сільським трактом рушив на Синьо Видне та Побук, Бубнище, Скелі Довбуша, Ти­ків, Церківку, Мізунь, Велдіж. Зайшли до Лолина, мого знайомого друга з гімназії Ярослава Рошкевича, сина місцевого священика». Саме тоді Франко познайомився з його сестрою Ольгою Рошкевич, своїм першим коханням.

         Великий Каменяр багато разів відвіду­вав наше місто, зупиняючись у домі о. Йвана Озаркевича, батька Наталії Кобринської, який восени у 1884 році прибув на парафію в Болехів.

        Франко був частим гостем у світлиці Наталії Кобринської-Озаркевич. У гумористичному творі «Вандрівка Русина з Бідою», написаному в 1893 році, він приявятив рядки Болехову та Н. Кобринській:

 ... В Болехові баталія.

Там Кобринська Наталія

У великий будинок

Всіх зібрала русинок.

Одна варить, друга місить,

Третя хлопські діти тішить.

          У міському музеї історії міста є світлини, які висвітлюють житя й творчість Франка. Серед них - святкування у Льво­ві 25-річниці літературної діяльності Франка, на якому були присутні Н. Кобринська, О. Кобилянська, Є. Ярошннська, М. ГрушевськиЙ, М. Павлик та інші гро­мадські і політичні діячі Галичини XIX ст.

         Частіше І.Франко приїжджав до Болехова на протязі 1884-1888 років, коли На­талія Кобринська запрошувала його з дру­жиною О. Хоружикською і сином Андрієм до себе в гості. (Н. Кобринська була в ро­дині Франків кумою). Іноді Франко гостю­вав у о. Івана Озаркевича і Наталії Кобринської з своїм другом з Косова Михай­лом Павликом.

          2 серпня 1884 року Франко в Болехові на зустрічі з інтелігенцією та громад­ськістю міста прочитав свій реферат «Дума про козацького гетьмана Самійла Кішку: як він втікав з турецької неволі».

         Багатр разів бував Іван Франко в Ста­ніславові (теперішньому Івано-Франків­ську), в Коломиї. Двічі приїжджав у село Нижній Березів біля Коломиї до вчителя Кароля Геника, де на парафії в той час працював о. Володимир Озаркевич (син о. Івана Озаркевича, чоловік Ольги Рошкевич).

          Звідси весною у 1880 році австрійський жандарм пішки проводив арештованого Івана Франка через Коломию - Станіслав - Долину - Болехів у Нагуєвичі, бо Франко не мав з собою паспорта. Це був важкий, жахливий маршрут для письменника. В дорозі йому порвались черевики, і він на­силу добрався до Нагуєвичів, про що піз­ніше писав у своїх спогадах про цю подо­рож.

          Але ні арешти австрійської влади, ні тюрми, ні переслідування польських шо­віністів, ні страшні матеріальні иестатки не зламали його віри в кращу долю й волю українського народу.

          Так, у своїй поезії «Каменярі» поет за­кликає до повного повалення колишньої імперії, яка виступає в алегоричному образі «скали».

«Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу й голод. Бо вам призначено скалю сею розбить».

У коротких рисах зупинимось на твор­чості Івана Франка, його вічно живих тво­рах. Це 50 великих томів, де впорядковані й видані твори, поезії, оповідання, повісті, драматургія, наукові, публіцистичні, філософські, суспільно-політичні праці Івана Франка. Тільки самі назви його творів займають одну книжку на 157 сторінок. З драматургії доцільно відмітити п'єсу «Украдене щастя», яка до сьогоднішніх днів не сходить зі сцени багатьох театрів.

У1882 році у жовтні Франко працював в Нагуєвичах над повістю «Захар Бер­кут», в якій розповів про героїчну бороть­бу Тухольської громади в Карпатах проти монголо-татарських наїзників. Заклик За­хара Беркута до Тухольської громади - до єдності у боротьбі українського наро­ду за свою волю й незалежність. Цієї єд­ності ой як нам бракує і сьогодні.

Визначною подією в житті Івана Франка і всієї української літератури була друга збірка його поезій, яка вийшла у Львові навесні у 1887 році - «З вершин і низин». Ця збірка освіжила і активізувала громад­ське життя Галичини. Сюди ввійшла час­тина поезій Франка, написаних протягом 1877-1887 рр., крім поезій є поема «Пансь­кі жарти». Збірка відкривається віршем «Вічний революціонер» («Гімн»). У цьому вірші відображається революційних дух українського народу. Поезія, мов весняна гроза, будить до свідомого політичного життя українське суспільство. Своїм ре­волюційним змістом збірка «З вершин і низин» спрямована проти гніту і рабства. Вона нагадує нашому народові, що по­трібно активно боротися за створення са­мостійної Української держави.

Велику роль відіграв Іван Франко в під­готовці до друку альманаху «Перший ві­нок», який вийшов під його редакцією у Львові у 1887 році. У створенні цього аль­манаху взяли активну участь Наталія Кобринська, а також поетеса Леся Укра­їнка, її мати Олена Пчілка, Уляна Крав­ченко, Климентина Попович, Ганна Барвінок та інші галицькі інтелігентки. У цей час Іван Франко багато працював і як нау­ковець. В кінці 1890 року він закінчив свою докторську дисертацію «Іван Вишенський і його літературна творчість».

1890 року Іван Франко написав багато оповідань, видав літературну збірку «В поті чола» та збірку для дітей «Лис Ми­кита».

Початок 1897 року приніс Франкові нові турботи й болі. У результаті напруженої інтелектуальної праці й фізичної перевтоми він почав втрачати зір, завершуючи збірку поезій «Мій ізмарагд».

У 1900 році Франко опублікував свою повість «Перехресні стежки», а в 1905 була написана поема «Мойсей», я якій наш великий пророк висловив надію на те, що найближчим часом український народ повстане проти своїх гнобителів-тиранів і в жорстокому бою здобуде во­лю й незалежність.

         У 1891 році Іван Франко знову приїжд­жав до Болехова. Тоді тут перебував чеський етнограф Францішек Ржегорж  (1857-1899), який збирав етнографічні матеріали на Болехівщині та Стрийшині. В селі Тисові чеський етнограф цікавився двома патріархальними родинами, які на той час тут ще збереглися. Письменник Денис Лукіянович згадував, що Іван Франко і Францішек Ржегорж  вели між собою жваві різноманітні дискусії на сус­пільно-політичну і громадянську темати­ку.

         Пізніше мешканець Болехова Юліан Русин, колишній урядовець міського ма­гістрату, згадував, що поселившись тут у 1899 році, часто бачився з Іваном Фран­ком, Михайлом Павликом та Ольгою Кобилянською, які проживали літом у Боле­хові.

         Цього року громадськість Болехівщини, нашої області і всієї України готується урочисто відзначити в серпні 150-річницю від дня народження Івана Яковича Франка.

         Рішенням XV сесії Болехівської міської ради від 30 травня 2001 року було запла­новано увіковічнити в нашому місті пам'ять великого Каменяра споруджен­ням пам'ятника на площі перед міською радою.

         Роботи там вже почалися. Депутати міської ради і члени міської «Просвіти» зібрали і здали на рахунок міської ради 6325 гривень. Звичайно, що це дуже-дуже малий мізер для побудови пам'ятни­ка.

         Активно працюють над спорудженням пам'ятника Франкові міський голова Зенон Макота та його перший заступник Роман Матковський. Із обласного бюд­жету виділено 140 тисяч гривень, а для повного завершення робіт ще потрібно близько 250 тисяч гривень.

         Всі жител і Болехівщини вірять у те, що пам'ятник Великому Каменяреві буде споруджено до 150-річииці від дня його народження.

Петро АРСЕНИЧ,

                                                                             працівник міського музею,

                                                                            член міської «Просвіти»

Арсенич П. Титан праці і слова : [І. Франко і Болехівщина] / П. Арсенич // Ратуша. - 2006. - 28 лип.