Я жию тут досить добре…

(Іван Франко в Довгополі Галицькім, в отця Івана Попеля)

Своє відображення Гуцульщина знайшла не тільки в українській, але і в інших літературах світу. Красою Карпатського краю захоп­лювалися художники, що зали­шили нам у спадок неповторні полотна, якими ми можемо пове­личатися перед світом.

Хто хоч раз побував на Гуцульщині, той довіку не забуде ані кра­си тієї неповторної, ані людей працьовитих,талановитих і щирих, як сама природа. І  скільки б не пролетіло літ, скільки б не сплило води стрімкими гірськими пото­ками, люди пам'ятають своє ми­нуле.

Велику просвітницьку роботу проводили на Гуцульщині вчителі, а також священики. Серед них по­мітне місце займав отець Іван Попель. Народився він у Галичі, в сім'ї Йосифа Попеля з Медухи та Анастасії (з дому Заклінська) з Галича. Навчався Іван Попель у Станіславові. Висвячувався в Римі на греко-католицького священика.

Працював у с.Розтоках, Заліщиках, аз 1890 року - в Довгополі, де і захоронений.

Іван Попель - священик, громад­ський діяч націоналістичного напрямку, засновник культурно-освітніх та економічних товариств на Гуцульщині. Брав активну участь у боротьбі гуцулів за загаль­не виборче право у виборах до сейму і парламенту. Його виступи, проповіді були спрямовані на духовне та національне виховання мирян. Майстерність отця Попеля як оратора була неперевершена.

Священик І.Попель сприяв в ет­нографічних, етнологічних, археологічних та антропологічних дослідженнях на Гуцульщині І.Франку та Ф.Вовку, В.Гнатюку та В.Шухевичу, Є.Желіховському та Б.Лепкому, О. Маковею та І. Тру­шу і багатьом вченим, письмен­никам, художникам.

В отця Попеля, крім згаданих, гостювали й інші діячі української культури - В.Стефаник, Марко Черемшина, Леся Українка, О.Кобялянська.

Виходець з Опільського краю отець Попель знаменито знав Гуцульщину і відомий був у цій, за словами Богдана Лепкого, "краї­ні вічної краси", як один із ви­значних просвітно-політичних діячів. Саме отцю Попелю пись­менник і присвячує поезію, в якій духовну особу називає кермани­чем. Отець Попель був людиною інтелігентною, високоосвіченою, зтвердими націоналістичними по­глядами та глибокими переконан­нями. Священика знали в літера­турно-мистецьких колах України, знали мужній характер, позицію і принципи, однакз ним було цікаво спілкуватися. І  якщо складалися так об­ставини, що немож­ливо було помістити всіх приїжджих гос­тей до своєї оселі, а це було переважно влітку, то "віктуватися" і користува­тися своєю бібліо­текою, періодикою отець Попель охоче дозволяв.

Завдячуючи пев­ною мірою отцю Попелю і його гос­тинній вдачі чарівний куточок Гуцульщини село Довгополе Галицьке над білим Черемошем стало місцем відпочинку і творчих студій прогресивних діячів куль­тури та мистецтва.

І  якщо Іван Франко вперше приїхав у Криворівню в І901році, то Довгополе в житті Каменяра було значно скоріше.

Іван Франко з дружиною і дітьми відвідав Довгополе вперше влітку 1898 року, про що свідчить його епістолярна спадщина. Зрештою листи, як ніщо інше, озвучують минуле живими голосами. Слу­жать чи не найважливішим дже­релом для вивчення й аналізу люд­ських взаємин, творчих та суспіль­них обставин. Чи незавдяки листу­ванню, і зокрема І.Франкові, в істо­рію української літератури та культури увійшлосело Довгополе, а в науковий обіг повертається духовний пастор і громадський ді­яч Іван Попель, син Йосифа. Бо не тільки великі та знамениті, гені­альні особистості, але й рядові та чесні трудівники "клали... свою частку в будівлю нашого духу" (Валерій Шевчук).

Опущенням нашого франкознав­ства є те, що Довгополе, в якому перебувало стільки знаменитих людей, в тому числі Франко, і на­дихало на творчі звершення, не­належно поціноване. Тут писались художні та мистецькі твори, присвячені не тільки чудовій при­роді, але й чесним подвижникам цього мальовничого краю.

Іван Франко, перебуваючи в Довгополі, в отця Попеля, ділиться своїми враженнями від сприйняття ним Гуцульського краю з М.Павликом, О.Маковеєм, Б.Грінченком,  М.Грушевським,  А.Кримським, З.Тоболком, А.Чорним та іншими. Упродовж трьох місяців (липень-вересень 1898 р.) Каменяр написав десять листів.

В одному з них (від 23 липня 1898 р.) до О.Маковея І.Франко пові­домляв: "Я жию тут досить добре. Гори трохи зависокі на мої ноги. Чере­мош гарний, але зовсім безрибний, зате гуцульської нужди пливе по нім багато".

У листі до М.Грушевського від 8 серпня 1898 р. І.Франко пише: "Я тепер трохи відпо­чиваю... зібрав з Гуцульщини дещо цікавого етнографічного матеріалу (пісню і оповідання про одного досі незвісного опришка, примівки) і даю се до "Етнографічного збірника". І.Франко мав на увазі опришка Мирона Штолу, оповідання п.з. "Опришок Мирон Штола", а також "Гуцульські примівки" згодом, у 1899 р., було надру­ковано в Етнографічному збір­нику. Саме в Довгополі І.Франко і почув від старого гуцула Мандрика (так його називали в селі) і оповідь про Лукина Кобилицю, Олексу Довбуша, мандатора Гердплічку, Юріштаната інших відомих і маловідомих легендарних особис­тостей Карпатського краю. В осно­ву оповідання "Гуцульський ко­роль" лягла саме оповідь Освіцінського.

Вперше "Гуцульський король" І.Франка надруковано М.Возняком: Іван Франко. Статті і матері­али. Збірник перший. Вид-во Львівського держ, ун-ту, 1948 р.

Збираючи фольклор, дослідник Іван Франко прийшов  до висновку, що "пісня стоїть далеко ближче до фактичної основи" (Володимир Грабовецький), ніж твори істориків-етнографів.

І.Франко в дивний спосіб умів відпочивати, казав, "що розлініхувався на селі" і в той же час для му­зею Товариства (Наукове товари­ство ім. Т.Шевченка. -С.К.) збирає предмети декоративного та ужит­кового мистецтва. Франковій пра­цьовитості можна було позаздри­ти, для нього "відпочивати"-озна­чало переключитись з однієї ро­боти на іншу.

Важливе значення, якщо таж можна висловитись, у довгополівському житті І.Франка має його листування з А.Кримським. Каме­няр пише з Довгополя йому два листи 8 серпня і 26 серпня 1898 р. У першому він наводить свої біографічні дані (факти), які потрібні А.Кримському для статті з нагоди 25-літнього ювілею громадської та літературної діяльності І.Франка. Адресант повідомляє про своє піврічне перебування у Відні 1893 р. і докторантуру 1894 р., про свою доцентуру руської (української. -С.К.) літератури у Львівському університеті, про триразове його недопущення як кандидата на посла в австрійський парламент і про свої неприємності у зв'язку зі статею "Поет зради" А.Міцкевича.                                                      У листі до А.Кримського (від 8 серпня 1898 р.) І.Франко вислов­лює побажання зробити аналіз своєї творчості, бо це було для чи­тача матеріалом більш цікавим. І, що найголовніше, у цьому ж таки листі І.Франко робить наголос на генезі своїх творів. "Всі мої пи­сання, - зауважує він, - пливуть з особистих імпульсів, з чуття дале­ко більше, як з резонів, усі вони, особливо моя белетристика, напо­єні,так сказати, кров'ю мого серця, моїми особистими враженнями і інтересами,усі вони...у певній мірі (не в такій аляповатій, як се     розумів О.Огоновський) є частки моєї біо­графії".

Паралельно І.Франко вважає, що на його біографію ще не прийшов час, бо він мусить написати про себе сам мемуари. Улисті до М.Павлика від 14 серпня 1898 р, І.Франко зазначає: "Се тут пора чудова. Купіль в Черемоші знаменита і незимна".

Особливо цікавим змістом на­повнений лист І.Франка до А.Кримського з Довгополя від 26 серпня 1898р.З адресатом він ділиться думками про свої драматичні твори: Щодо моїх драматичних творів, - пише І.Франко, - то драма моя - моя стародавня страсть". Ще в гімназії він почав писати істо­ричні драми. На конкурс написав свою драму "Украдене щастя". Сценічний успіх цієї п'єси спо­нукав його до написання інших драм: "Рябина", "Учитель", "Ка­мінна душа", "Сон Святослава", "Майстер Чирняк" і "Будка 27".

У цьому листі І.Франко повідом­ляє про те, що розпочав писати історичну драму з часів Хмель­ниччини, але її він не закінчив.

Свідчення І.Франка про його зносини з жіноцтвом у листі до А.Кримського є вже христоматійним. Назву тільки поіменно героїнь Франкових інтимних історій - це Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Циліна Зигмундовеька, Юлія Шнайдер (Уляна Кравченко), Климентина Попович.

Суто з етичних міркувань Франкове повідомлення про дружину Ольгу Хоружинську свідомо  опускаю... Саме цей лист І. Франка не ­стільки інформативний, скільки  певною мірою документ, який відкривае важливу сторінку для розуміння творчості і життя письменника.

Ставлення до листів, а зокрема до цього, є справою суто індивідуальною. Це стан душі, ниточкою прив'язаний до конкретної обставини, дати. Саме в ньому є те, чого б І.Франко з певних причин не сказав на той час публічно.          

 Слід зазначити, що атмосфера, яка панувала в Довгополі, в отця Попеля, дозволяла заглибитись у спогади, відпочивати серцем і душею.

Щодо літературних впливів на  нього І.Франко далі в лісті зауважуе, що «він шукав собі сам дороги, пробував різних тонів і різних манер, дивлячись на одне, щоб зміст був свій, що твору була частиною моє душі».

Знову маємо свідчення І. Франка про його літературні секрети. Лист закінчується також цікавим зізнанням адресанта про специфіку своєї творчості: "Я тільки те чую, що в свої наукові і публіцистичні праці я вношу сівй темперамент і сим способом розбуджую зацікавлення до порушення мною питань у людей, що досі не підозрювали сих питань. Для Галичини се досить багато".

 Багато це і для франкознавства, бо ці слова І.Франка  допомагають нам шукати нові аспекти цієї науки. Це своєрідний ключ для розуміння  його творчості, зокрема Франкіани.

Відомо, що І.Франко неодноразово побував у Довгополі Галицькім, про це свідчить листування В.Стефаника, Лесі Украінки, О.Маковея та інших.

Перебування Івана Франка в  Довгополі Галицькім органічно  вписалося разом із Криворівнею у світлу сторінку особистого і творчого життя Каменяра.  Період творчості, пов»язаний з перебуванням І.Франка в Довгополі, - це тема окремого дослідження.                             

Повертаючись до заголовку «Я жию тут досить добре» (І. Франко в Довгополі Галицькім), відрадно мені є те, що в мого прародича отця Попеля, Іванові Франку було досить добре. Саме цей факт біографії І.Франка і надихнув мене на творчий заряд, стимулював роботу  над темою.

Світлана КУКУЛА

завідуюча науково-освітнім

 відділом Національного заповідника

 "Давній Галич".