Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

ДОРОГАМИ І СТЕЖКАМИ ІВАНА ФРАНКА



 

                                                                                             Ярослав Тирик,

  учитель географії Лімнянської СШ Турківського району,

Львівська   область

Туристичний путівник «Дорогами і стежками Івана Франка - друга праця Ярослава Тирика, учителя географії Лімнянської середньої школи Турківського району. Путівник розрахований на палких любителів туристських мандрівок і, в першу чергу на учнівську молодь. Він допоможе більше дізнатися про життєвий шлях нашого великого земляка. Подорожуючи запропонованим автором книги маршрутом, туристи мають можливість пройти дорогами і стежками, які у свій час не випадково обрав Великий Каменяр, поспілкуватися з мальовничою природою і щирими бойками, а також зібрати багатющий матеріал з істоті, географії, архітектури, фольклору,  етнографії та сакрального мистецтва цього неповторного куточка Карпат.

ВСТУП

Відомо, що геніальний син Бойківщини Іван Франко був  письменником і поетом, істориком і етнографом, але, крім цього, він був завзятим мандрівником. Пішки або на звичайному селян­ському возі він пройшов і проїхав Бойківщиною сотні кілометрів. Франко підкорив найвищі вершини Турківщини і  Сколівщини - гори Пікуй та Парашку, мандрував до витоків Дністра, Стрия і Сяну відвідав пам'ятки природи, в Уричі та Бубнищі.

         Продовжувати Іван Франко почав ще в шкільні роки, коли навчався у Дрогобицькій гімназії. У «Попередньому слові» - до збірки оповідань, яка вийшла 1913 року під, назвою «Ругенці», він писав: «Незвичайними розривками в життю дрогобицьких гімназистів були,екскурсії під проводом деяких учителів в околиці міста або до трохи віддалених місцевостей... З важнівши екскурсій... згадую кілька прогулок до Урича», Про одну з далеких мандрівок Івана Франка дізнаємося з його біографічного листа до Михайла Драгоманова: «Скінчивши сьомий клас (1874 р.), я перший раз пустився під час вакацій в мдальшу мандрівку, перший раз не поїхав додому пасти худобу та помагати при збірці сіна і збіжжя. Я поїхав залізницею до Стрия, а звідси рушив сільським трактом до Синевидська та на Побук, Бубнище, Тисів, Церковну, Мізуиь, Велдіж,зайшов до Лінина. Ця «маленька» мандрівка дала мені пізнати трохи більше світу і людей, ніж язнав досі».

         Захоплення мандрівками в юнацькому віці переросло в  потребу. Здобуті під час подорожей відомості з історії, культури та побуту горян Іван Франко використовував у своїх літературних і на­укових творах.

Пропонований туристський маршрут «Дорога­ми і стежкам» Івана Франка» припаде до душі всім, хто любить подорожувати і є палким прихиль­ником творчості Великого Каменяра. Він прохо­дить теренами Дрогобиччини, Старосамбірщини, Турківщини і Сколівщини.

Протяжність маршруту - 350-370 км», з яких близько 250 км мандрівники проходять пішки. Тривалість - 23-24 дні.

Мета походу: пройти стежками І. Франка та відвідати пам'ятні місця, пов'язані з його життям і творчістю; ознайомитися з природою чарівного куточка Карпат; вивчити умови життя та побуту місцевого населення - завжди привітних і пра­цьовитих бойків.

За часом проходження маршрут можна розді­лити на три етапи або частини. Кожна частина - це похід 1-ї категорії складності. У географічному плані перший відтинок проходить в основному по Верхньодніпровських Бескидах, другий - по теренах Стрийсько - Дністровської Верховини і Верховинському вододільному хребту, а третій - по Сколівських Бескидах.

КАТЕГОРІЙНІ МАРШРУТИ

Маршрут 1. Нагуєвичі (17 км) - с. Опака (12 км)-с. Смільна (10 км) - с. Велика Волосянка (8 км) - с. Мшанець (23 км) - с. Лімна (14 км)

- витік Дністра (13 км) - м. Турка (13 км). Загальна протяжність - 93 км. Тривалість походу - 7-8 днів.

Мандрівку варто розпочати з Нагуєвичів - села, де народився і провів дитячі роки Іван Франко. При в'їзді стоять дві скульптурні композиції: «Шлях поета» та «Вічний революціонер» (скуль­птор Е. Мисько, архітектор С. Мигаль, 1984 р.)

На  меморіальному камені слова поета «Максима Рильського:

Святая святих землі цієї,

Що у Франковій стороні,

 Шановні гості, зупиніться

 І поклоніться цій землі!

Усім серцем любив Франко рідне село, вболі­вав за його долю, його увіковічнив у своїй твор­чості:

Прощай моє село! Що тут мене, держало

 Те щезло; то тепер держить -

 Таке важке, що мов гора тяжить

 На серці. Геть іду - і плачу над тобою.

Праворуч від пам'ятного каменя починається ліс -той самий ліс, куди ще маленьким хлопчиком і пізніше вже видатним письменником приходив Франко. Тут до його 125-річного ювілею створено «Стежку поета», яка дивує красою і навколишньої природи, і мистецьких композицій. Обабіч Стежки стоять вирізьблені в дереві скульптури - симво­лічні образи близьких, рідних людей та персонажів Франкових творів: «Батько», «Мати», «Кохана», «Дзвін», «Прометей», «Каменярі», «Мойсен», «Захар Беркут». Стежина виводить на Поляну казок, де зібралися герої казок І. Франка - Лис Микита, Кіт Мурлика, Ведмідь, Зайчик. Відтворено садибу його батьків - хату, кузню, господарські будівлі, розчищено криницю. Звідси Іван Якович вирушив у далеку мандрівку життя, несучи у душі мамині пісні та вогонь батькової кузні. З нагоди 130-річчя в селі встановлено пам'ятник (скульптори Е. Мисько, Й. Садовський, 1986 р.).

         У Нагуєвичах, у батьківській хаті, Франко на­писав кращі свої повісті «Борислав сміється» та «Захар Беркут», багато поезій, оповідань, науко­вих і публіцистичних статей, перекладів. Після другого арешту він приїхав до батьківської оселі і жив тут найдовше за все доросле життя - з квітня 1881 року до грудня 1882 року. Його провідували друзі та однодумці - Михайло Павлик, Василь Стефаник, Степан Ковалів, польський письмен­ник Ян Каспревич, чеський етнограф Францішек Ржегорж.

З 1946 року у селі працює музей Івана Франка - філіал літературно-меморіального музею І. Я. Фран­ка у Львові.

          За 4 км від Нагуєвичів на шляху на Борислав розміщене село Ясениця-Сільна  - рідне село Франкової матері. Тут майбутній поет здобув початкову освіту. Жив і виховувався в бабусі Людвики Кульчицької з роду Гвоздецьких.

         Відвідавши музей та садибу Івана Франка,туристи вирушають із Франкового Підгір'я в мандрівку Бойківщиною стежками та дорогами, по яких ходив Великий Каменяр.

          ...У 1874 році Іван Франко вирушив у Західну Бойківщину. З Нагуєвичів пройшов через села Опаку,   Смільну,  Тур'є  до   Волосянки (тепер Волосянка Велика Старосамбірського району). гостював у Івана Гвоздецького, родича по матері.

         Туристам    пропонується    такий шлях: з Нагуєвичів піднятися на невисокий хребет (680-730 м), який розміщений на південному сході та рухатися по його гребеню у південно-східному напрямку до дороги, що проходить сідловиною впоперек хребта і веде з с. Попелі на с.Опака. Ідучи  цією дорогою на південний захід, туристи  потрапляють до с. Опака, звідси - шосейною дорогою (2 км) до с. Заколоть, а далі до села Смільна. Зі Смільної до села Тур'є можна пройти шосейною дорогою через село Жданівка або лісовою стежкою (вздовж потоку Бистриця) через 800-830 метрів. Із села Тур'є знову піднімаємося на дещо нижчий хребет (780-790 м) і, подолавши його, спускаємося до села Велика Волосянка.

         Шлях від села Нагуєвичі до Великої Волосянки цікавий тим, що простягається впоперек невисоких гірських хребтів, які разом з міжгірними долинами  творять  Верхньодністровські Бескиди. Схили цих хребтів досить круті, заліснені. Лісові масиви розміщені близько до сіл, розміщених у гірських долинах і простягаються вздовж річок і потоків, орних земель тут обмаль.

          Із сіл, які лежать на згаданому шляху, більш цікавим є село Тур'є, де збереглися сліди валів. Доведено, що в цьому місці було військове городище та сторожове поселення часів Київської Русі За переказами, тут побував князь Володимир Великий. На думку вчених, сторожове поселення було і в селі Смільниця. На околиці села Велика Волосянка можна побачити залишки шахт, нафту з яких видобували тут у 30-х роках минулого століття.

         Від села Велика Волосянка шлях пролягає до Ясениці Замкової, яка розміщена вздовж шосе та залізниці Львів - Ужгород. У цьому селі цікавими об'єктами є дві пам'ятки архітектури - церква та дзвіниця (1790).

         Західна Бойківщина - улюблене місце відпочинку Івана Франка. Він побував у багатьох селах та найчастіше у селі Мшанець, яке розкинулось біля гори Магура Лімнянська. У це село Франка привела давня і щира дружба з місцевим священником, істориком та етнографом Михайлом Зубрицьким. Їхнє знайомство почалося ще в шкільні роки, згодом переросло у щире приятелювання і тривало впродовж усього життя. У селі зберігся будинок, в якому жив Михайло Зубрицький. У ньому часто гостював Іван Франко. Саме з села Мшанець розпочалася наукова експедиція, організована Франком для різнобічного дослідження Бойківщини. У 1905 році Франко опублікував велику статтю «Етнографічна експедиція на Бойківщину».

   До Мшанця з Ясениці Замкової туристи добираються пішки. Перейшовши залізничну колію та міст через річку, слід рухатися сільською дорогою до західної околиці села. Потім підйом на хребет. Ріп'яна (6 км). З Ріп'яни - дорогою до села Дністрик, де, перейшовши міст через Дністер, повертають вліво на польову дорогу, яка веде до села Грозьова (8 км).                        

   У цьому селі Франко відпочивав кілька разів. Його радо приймав

священик Михайло Флюнт. Для туристів перебування у Грозьовій буде цікавим ще й тому,  що на його околиці в урочищі Замчище є земляні вали - залишки укріпленого городища, яке існувало тут ще в XI столітті. Як і в с. Тур'є, укріплене військове городище в Грозьовій захищало прадавній шлях через Карпати «Руський путь».

Саме цим шляхом, вверх по Дністру у І594 році рухався татарський загін. За історичними даними і переказами, на околиці села Дністрик в урочищі Посіч відбувся бій з татарами. Бій був був нерівний і багато горян було посічено (звідси і назва урочища).

 Нижче за течією Дністра є село Головецько. За переказами тут, татари відтяли голови захопленим у полон горянам.

         Та повернемося до подій, пов'язаних із селом Мшанець.

         Перебуваючи в цьому селі, Іван Франко працював над своїм оповіданням «Батьківщина», яке присвятив визначному українському етнографу, антропологу і  археологу Федору Вовкові.    З Мшанця Іван Франко разом із сином М. Зубрицького Володимиром їздив на ярмарок в гірське бойківське містечко Літовище (Літовисько, Польща). Збереглися враження Франка від цієї поїздки:

«Другого дня Лютовиська представляли надзви­чайний вид. Мов повінь, що напливає з усіх боків, так від самого ранку заливали, затісняли, затоплювали череди, ряди, полки валів, корів, овець усі шляхи, ву­лиці, площі і навіть подвір'я домів у містечку. Кали в церкві почалася відправа, вже ціле містечко було повне худоби, так що пройти вулицею або площею було майже неможливо; на дорогу, яка звичайно ви­магала десять мінут часу, тепер треба було цілої години і незвичайної праці та обережності, щоб протиснутися поміж густо забшпими волами, уникнути їх  ратиць та рогів. Зате по хребтах та карках во­лів можна було б вигідно і швидко прошпаціруватися вздовж і поперек Лютовиськ від кінця до кінця. Рик худоби, гойкання погоничів, блеяння овець, гармидер торгів клекотіли в повітрі і гули здалека, мов кип'я­ток у величезнім казані». (І. Я. Франко. Зібрання творів у 50-ти томах, т. 22. - с. 148-149).   ;

 Варто згадати, що в селі Мшанець народив­ся український поет Андрій Волошак (1890- 1973 рр.). Тут є пам'ятка архітектури- дерев'яна дзвіниця, яка збудована місцевими майстрами у XVIII ст. У сусідній Грозьовій теж є пам'ятка ар­хітектури - церква, збудована у 1795 році.

       Із села Ясениця Замкова до села Мшанець по запропонованому маршруту 20 км. Тепер важко встановити,, яким саме шляхом проходив у свій час Іван Франко, але наш відрізок маршруту є цікавим, бо пролягає по місцевості, де найбільш збережені народна обрядовість, звичаї і тра­диції жителів Західної Бойківщини і, зокрема, Старосамбірщини.

      З Мшанця туристи продовжують марш­рут лісовою стежкою, яка проходить близько до Державного кордону України. Стежка веде на гору Магура Лімнянська (1022 м) - найви­щу вершину Верхньодністровських Бескидів. З цієї вершини відкривається чудова панорама гір. У ясну безхмарну погоду можна побачити будівлі міста Самбора. Звідси добре спостеріга­ти і милуватися полонинами Східних Бескидів. У західному напрямі видно колишні бойківські села Михновець, Бистре і Лип'я. Разом, з інши­ми територіями вони в 1951 році були передані Польщі в обмін на район між річками Західний Буг та Солокія. Офіційним мотивом обміну було нібито економічне тяжіння районів до суміжних закордонних земель. Польща отримала багатий нафтовий район з наявним обладнанням, цен­тром якого є містечко Чорна. При обміні тери­торіями були виселені мешканці цих земель. Так бойки Михнівця, Лип'я і Бистрого, які належа­ли тоді до Турківського повіту, опинилися на Малому Поліссі. Саме через ці три села пролягав шлях Івана Франка до згаданих вище Лютовиськ та етнографічної експедиції 1904 року, до «кладу якої входив письменник.

        На вершині Магури Лімнянської встановлений пам'ятник на могилі бійцям Радянської армії, які загинули під час штурму вершини 22 вересня 1944 року. В основному це були вихідці із Львівської та Станіславської областей, які були щойно мо­білізовані до складу Станіславської стрілецької дивізії.

        Гора Магура є природною межею Турківського і Старосамбірського районів. З її вершини най­зручніше спуститися до села Хащів. І далі наступ­ним селом на шляху є село Лімна. Воно одне з найбільш відомих на Турківщині. Ще в 1848 році тут було відкрито одну з перших на Бойківщині тривіальну школу (трикласну). У 1874 році в уро­чищі Лисаня почав працювати нафтовий проми­сел. У селі проживало багато прийшлих євреїв і поляків.

         У 1886 році до Лімни прибув Іван Франко. Тут він відвідав свого товариша, письменника Михайла Павлика, котрий гостював тривалий час у добре знайомого обом священика Корнелія Яворського - відомого громадського і церковно­го діяча Турківщини. Отець Яворський був деканом Жукотинського деканату і незмінним депутатом  повітової ради. Він одним із перших на Турківщині засновує у селі «Просвіту». Франко зустрівся з селянами, цікавився і вивчав їх жит­тя і побут.

      ...Та повернемося знову в село Лімну, яке роз­кинулося на берегах Дністра та його лівої притоки Лехнівки. Тут туристи прямують вверх по долині Дністра. На околиці села, біля дороги, стоїть ме­талевий Хрест. Це один із небагатьох у Галичині і єдиний на Турківщині пам'ятний знак, встановле­ний у 1911 році (відновлений у 1990) на честь ве­ликого галицького просвітителя, поета Маркіяна Шашкевича. Протягом кількох десятиліть, в умо­вах іноземного поневолення, Маркіянів Хрест був символом української ідеї і мав значний вплив на формування національної свідомості горян.

          Далі на шляху мандрівників села Бережок і  Жукотин. Останнє село сумновідоме тим, що було майже повністю спалене польськими вій­ськовими у вересні 1939 року. Жукотин - бать­ківщина засновника і керівника першого україн­ського театру в Галичині Омеляна Бачинського (1833-1907 рр.).

      Села у верхів'ї Дністра тягнуться неперерв­ним ланцюжком. За Жукотином - село Вовче - одне з найбільших сіл Турківщини. У ньому Іван Франко зустрічався зі священиком Онуфрієм Ганкевичем, який був знайомий з Маркіяном Шашкевичем.

       У нижній частині села, під старою липою, знахо­диться криниця з дуже холодною  чистою і смачною водою, її називають Франковою. За переказами, перебуваючи у Вовчому, сюди приходив пити воду Іван Франко, тут він любив поговорити з селянами, вислухати їхні біди, дати поради.

      Тут же одна із найстаріших церков Турківщини - церква Введення Пресвятої Богородиці, яка збудована у 1680 році і є пам'яткою архітектури.

       З Вовчого Іван Франко, як він сам стверджував, ходив до втоку Дністра. Відстань від Франкової криниці до витоку - 7 кілометрів. Витік Дністра - це джерело чистої карпатської води, яке розташоване на південно-західному схилі гори Розлуч на висоті 760 метрів. Це пам'ятка природи місцевого значення, яка займає площу 54 гектари. Пам'ятка добре впорядкована зусиллями працівників Вовчанського лісництва і є чудовим місцем відпочинку. Звідси відкривається чудова панорама Стрийсько-Сянської Верховини і басейну верхів'я Дністра.

       Лісовою стежкою у південному напрямку від витоку Дністра, траверсом, туристи спускаються до села Шум'яч, а звідти автомобільною дорогою до міста Турки (10 км). Це - районний центр більш віддалений від Львова (143 км).  Турка розміщена у місці злиття трьох річок - Стрия і його лівої притоки р. Яблуньки, а також р.Літмиру, притоки Яблуньки.

      Перша згадка про Турку як поселення датується 1431 роком, коли король Ягайло подарував володіння Туркою і навколишніми землями Ваньчі з Семиграда (Волохія) за військові заслуги перед польською короною. У 1730 році Турка стає містом, а 1856 року - центром повіту. Місто швидко  розбудовувалося, зростало населення, але переважали прийшлі євреї і поляки. Напередодні Другої світової війни тут мешкало 6 тисяч євреїв із 11 тисяч всього населення міста.

      Турка складалася з таких частин: Горішня Турка (над Літмиром), Середня і Нижня (над Яблунькою та Стриєм), Слобода і Звіринець (над Стриєм). Є ще одна частина міста Старе Село, де в  урочищі Городище у часи Галицько-Волинського князівства існувало укріплене військове поселення. Це найстаріша частина міста.

      У XVI столітті на місці школи-інтернату стояв замок Турецьких - тодішніх власників міста.

       Восени 1744 року в Турці зі своїми опришками побував легендарний ватажок Олекса Довбуш. На торі Звіринець є криниця, яку називають Довбушевою.

       Іван Франко був у Турці кілька разів.30 грудня 1891 року він виступив на вічі, яке проходило в залі повітової ради. У своєму виступі Іван Якович говорив про запровадження загального виборчого права, таємного голосування, поліпшення системи народної освіти, вказавши, що з 64 громад Турківщини тільки у 23-х навчали дітей. Пізніше він писав: «Для характеристики тих шкіл додамо те, що довелося почути від селян  і священників, що в декотрих громадах школи існували років 80, а в громаді ніхто не вміє ні читати, ні писати.

Перебування   на   Турківщині прислужилося йому для написання багатьох творів, які можна назвати творами Турківського циклу. У першу чергу це комедія «Учитель», яка стала шедевром Франкової драматургії.

           Найбільш пам'ятним для турківчан був приїзд Франка у 1913 році. 6 квітня на запрошення вчителів повіту він виступив з читанням поеми  «Мойсей». Зустріч вилилась у свято, яке, за словами одного з учасників, золотими буквами запишеться в історію краю. На будинку Народного дому під час Перших бойківських фестин (1992 р.) було встановлено меморіальну дошку, яка засвідчує цю історичну ­подію. Проводячи екскурсію містом, туристи відвідують Народний музей «Бойківщина», який знаходиться в будинку міської ратуші, а також покладають квіти до пам'ятника Т. Шевченку.

       Маршрут 2. Турка - с. Соколіки (16 км) - с. Верхнє (8км) - с. Кривка (28 км) - гора Пікуй (10км)  с.Латірка (6 км) - с. Сможе (16 км) - с. Тухолька (10км) - Верецький перевал (12 км) - гора Явірник (10 км) -с. Бескид (4 км).

       Протяжність -  120 км. 

       Тривалість  8-9 днів.

        Для продовження маршруту туристи використовують електропоїзд і залізницею, яка побудована у 1904 році, добираються до станції Соколики. Саме сюди у 1908 році по новозбудованій залізниці разом із сім'єю прибув Іван Франко. Далі

до Тернави  Вижньої, а звідти кіньми дістався до села Беньова, де і зупинився на кількаденний відпочинок. Іван Якович міг би відразу дістатися колією до Беньової, але, швидше за все, він вирішив здійснити прогулянку по селах верхів'я Сяну, у тому числі і в село Дидьову, але стан здоров'я змусив його змінити плани.

        На жаль, усі названі села вже не існують. Залишилось лише більше десятка хат Беньової і самотньо, у прикордонній смузі, стоїть церква села Соколіки. Вона - німий свідок жахливих і трагічних подій у них краях у післявоєнні роки (примусове виселення і спалення будівель спочат­ку поляками на лівобережжі, а потім «совєтами» на правобережжі Сяну), Тому туристам пропону­ється здійсниш піший перехід відрізку Соколики -   Беньова вздовж колії, де праворуч біжить швидкий потік Сяну, який став тепер Державним кордоном України, а за ним - безлюдні схили раніше добре обжитих Східних Бескидів та хреб­та Букове Бердо. Тепер тут польські національні заповідники. Дивишся на цю чарівну природу і пригадуються слова з відозви українських по­встанців до українців Лемківщини у вересні 1945 року: «На наших очах діється нечуване в культур­ному світі безправ'я. Викидають вас, дорогі брати і сестри, підступом і силою, облеслими обіцянками і кривавим  терором. Тут кожний камінь, кожний предмет чи дерево, чи придорожній хрест, кожна могила шепче до вас мовою століть-віків. Розказує про славу, бої чи геройство завзятих предків. І за­раз ви все те мали б кидати? Мали б кидати всі святощі, розкішні, співочі потоки-ріки, оспівану в рідних піснях і переказах красу гір і лісів шумливих -  леліяну є ваших душах. Чи остогидли вам прарідні хижі з кладовищем навколо святої церквиці, що вас хрестила, вінчала і прощала востаннє труни ваших найближчих?

Ми віримо, що ви не покинете Рідної  Землі!». Усе це сталося через 40 років після останніх відвідин Великим Каменярем верхів'я Сяну. Але у великих людей є передчуття на багато років упе­ред. Можливо, тому так рвалася в ці краї завжди неспокійна душа українського генія. Саме цією територією, уверх по долині р. Сян, пройшли учасники етнографічної експедиції, організованої І. Франком у 1904 році.

       Маршрут до верхів'я Сяну цікавий і тим, що проходить він частиною Міжнародного біосферного заповідника «Східні Бескиди» - першого і поки що єдиного у світі. Розміщений він на стику трьох держав - Польщі, Словаччини й України.

       ...З Беньової лісовою стежкою впоперек хреб­та Бучок можна потрапити в село Верхнє (колись Ботелька Вижня). У цьому селі побували учасни­ки вищезгаданої експедиції. Іван Франко побував тут дещо раніше, у 1891 році, за таких обставин.

       Після віче в Турці, письменник, скористав­шись гостинністю свого знайомого ще з часів на­вчання - священика Г. Солтикевича, поїхав до нього в село Ботелька Вижня, маючи намір звідти через Комарники, Красне і Задільське добратися до м. Сколе, а далі залізницею до Львова. Однак сильні сніговії  примусили Івана Франка затрима­тись у гостях довше. Цей час він не провів мар­но. 2 січня 1892 року він відвідав село Ботельку Нижню. Г. Солтикевич довідався, що гість ціка­виться стародруками й українською бібліографією і запропонував йому переглянути церковні книги у Ботельйі Вижній і Яворові. Тут учений ознайо­мився з рідкісними виданнями XVII ст. і зробив їх докладні описи.

       Не обійшлося Франкові без пригод і тут. У не­ділю він вирішив повернутися до Турки і далі по­штовим транспортом через Старосамбірщину добратися до Хирова, а звідти поїздом до Львова.

       Туристам слід знати, що село Верхнє знахо­диться неподалік Ужоцького перевалу (889 м), який є свідком грізних історичних подій у жит­ті як Турківщини, так і всього українського на­роду. Саме тут 25 вересня 1914 року підрозділ Українських січових стрільців під командуван­ням Осина Семенюка першим серед підрозділів Легіону вступив у бій із російськими військами. Січові стрільці боролися хоробро. Наступ росіян захлинувся. І лише коли боєприпасів залишилося зовсім мало і поріділи ряди оборонців, Семенюк, щоб зберегти сотню, дав наказ залишити позиції. 23 вересня 1990 року відбулося освячення сим­волічної могили січових стрільців. Через 76 років відновлено пам'ять про героїв УСС - першопрохідців національного визволення України.

       ...Сільською дорогою туристи продовжу­ють шлях до села Нижнє, а відтак до Нижнього Висоцька, яке розміщене при впадінні річки Гнилої у Стрий. Долина річки Стрий тут досить широка (до 2 км), а саме русло має в цих місцях до 30 метрів ширини. Уздовж лівого берега річ­ки тягнеться дорога Бориня - Мохнате. Відрізок шляху Бориня - Верхнє Висоцьке є частиною вже згадуваного «Руського путі».

       Туристи проходять село Комарники. Тут було знайдено 12 бронзових мечів на глибині один метр. Датуються вони кінцем другого - початком першого тисячоліття до Р. X. Ця знахідка є свідченням того, що шлях через Карпати проходив уже в сиву давнину, 4 тисячі років тому. Шлях «Руський путь» описав лікар, історик і археолог Володимир Кобільник, один із засновників товариства «Бойківщина».

       Пройшовши  село  Верхнє Висоцьке,  туристи повертають у долину лівої течії Стрия річки Гуснянки, а потім - до села Кривка. Звідти у 1888 році Іван Франко здійснив сходження на  найвищу вершину Львівщини гору Пікуй (місцева назва Гуслі), висотою 1408 метрів. Свої враження від подорожі він виклав у незакінченій статті, яка починається словами «Верх Пікуя». Тут автор розкрив свої знання в такій галузі, як мінералогія.

       У самій Кривці Іван Якович милувався витвором місцевих майстрів - церквою Пресвятої Богородиці, збудованою у 1793 році. У 1930 році церкву, безцінний експонат народної архітектури, перевезли до Львова і зараз вона знаходиться в Шевченківському гаї.

        Вийшовши на вершину гори Пікуй  туристи оглядають навколишні гори. Особливо  вражає  полонина,  яка тягнеться  вздовж гребеня Верховинського вододільного хребта. Частина  полони, яка прилягає до гори Пікуй, називається Буковецькою. На північних схилах є сліди давнього гірського зледеніння. На площі 711  гектарів території навколо вершини створено заказник  державного значення. Його цінність у тому, що тут є  насадження ендемічної форми смереки та ростуть такі рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України, як цибуля ведмежа, арніка гірська та інші. Поодиноко зустрічається реліктова рослина - тис ягідний.

Сходження на гору Пікуй є найбільш разючою частиною маршруту. Спуск з гори у східному  напрямку веде до села Біласовиця, через яке проходить міжнародна автомобільна дорога Е-50. Звідси автобусом через Латірський перевал можна дістатися до села Тухолька (26 км). Дорогою бачимо село Сможе, у якому Франко побував у 1889 році. Сюди він завітав із села Климець, де відпочивав із сім'єю у свого знайомого вчителя і громадського діяча Антона Березинського. У ті часи Сможе належало до Турківського повіту і славилося великим ярмарком худоби. З Франкового нарису «Ярмарок у Сморжу» дізнаємося, що «Сморже (так називалося тоді село. - Лет.) містечко саме невелике і нічим особливим не визначається, окрім  хіба прекрасного положення між горами, з котрих деякі вкриті ще темно-земними лісами, а інші сплять, мов сироти, позбавлені лісів та покриті подекуди яловою вівсяною ріллею, а подекуди рідкими корчами, пасовищами, а то й голим шутром та  камінням. У самім містечку звичайно досить пусто і глухо. Стоять пустками широкі сіни заїжджих домів, нікого не ваблять до себе склепи з убогим  товаром і, здається, якийсь сонний дух висить над цілим містечком. Але під час ярмарку містечко зовсім інше. Сморже було тепер цілком заповнене, немов залите повінню людських голов та сірих, чорних  та жовтих волів, корів та телят: усе це гомоніло, клекотало, ревло, мов буря в лісі, мов хуртовиною бите озеро».

Село Тухолька лежить  у мальовничій долині річки Бринівши. За  народними переказами, тут не раз бував ватажок опришків Олекса Довбуш. Увагу туристів привертають дві пам'ятки архітектури - дерев'яна церква 1858 року та дзвіниця 1862 року. Із Тухольки «старою» дорогою, яка веде через Венецький перевал на Закарпаття, туристи відвідують високогірне село Климець (765 метрів над рівнем моря). У селі є джерело мінеральної води.

 У 1889 році Іван Франко та Осип Маковей поїздом приїхали до станції Бескид, а звідти пішки переходили через полонину Явірник, села Жупани і Климець до Карледорфа - поселення німецьких колоністів на захід від села Климець. 20 травня цього ж року обидва письменники побували  на Верецькому перевалі.

Із села Климець дорогою, яка піднімається серпантином угору, туристи виходять на Венецький перевал. Це своєрідні ворота до Закарпаття. Перевал  густо скроплений людською кров'ю в роки Першої та Другої світових воєн. Тут є пам'ятний знак полеглим воїнам, турбаза «Перевал».

Далі мандрівники рухаються по хребту в напрямку села Жупани і  Верхнячка. На цьому ж хребті вони піднімаються на гору Явірник (1120 М). На її південно-західному схилі, на висоті 830 метрів, починається найбільша річка Бойківщини - річка Стрий.  Не виключено, що в 1889 році, перебуваючи на горі Явірник, Франко відвідав витік цієї мальовничої річки. З гори, відкривається чудова панорама Сколівських Бескидів. На сході долина річки Опір (притока  Стрия), а біля самого хребта розміщена залізнична станція Бескид. Туг починається найдовший залізничний тунель довжиною 1641 метр. Перший поїзд пройшов ним у 1887 році. Цією колією проїхав Іван Франко з Михайлом Павликом у червні 1895 року, вибираючись на похорон Михайла Драгоманова у Софію. Але з кордону їх   змусили повернутися назад тією ж дорогою. Свої враження від цієї сумної подорожі  Франко описав у оповіданні «Чиста роса».

             До станції Бескид туристи добираються, рухаючись по хребту на південний схід. Поряд із тунелем шосейна дорога та перевал місцевого значення. Неподалік знаходиться турбаза «Бескид».

          Маршрут 3. Бескид - с. Тухля (23 км) - с. Дубина (20 км) -

Ключ (8 км)- скелі Довбуша (6 км) - Верхнє Синьовидне (13 км) - с. Урич (20 км) - м. Борислав (17 км) - м. Дрогобич (11 км).

          Протяжність - 138 км.

          Тривалість - 7-8 днів.

           Від Бескиду туристи мандрують на північ по Сколівщині залізницею або пішки, відвідуючи такі населені пункти: смт. Славське, с. Тухля, м. Сколе, с. Дубина, які тісно пов'язані із життям і діяльністю Франка.

          Містечко Славське вважають перлиною Сколівщини. Розміщене воно біля гори Тростян (1232 м), при впадінні в Опір річки Славки. Цей куточок Карпат багатий на таланти. У Славську народився український письменник і журналіст Федір Заревич (1835-1879 рр.). Понад чверть віку у містечку Жив М. Устиянович, немало часу провів з ним його син К. Устиянович. Краса цьо­го краю приваблювала багатьох талановитих ді­ячів України. Сюди нераз приїжджав письменник В. Шашкевич, художники І. Труш, О. Курилас, М. Сосенко, О. Кульчицька, фольклористи і ет­нографи В. Гнатюк та О. Роздольський. Не раз бував тут І. Франко (вперше у 1889 році).

        Теперішнє Славське - це один із найбільших в Україні гірських спортивних центрів. За кіль­кістю канатних підйомників (10), їх довжиною і пропускною спроможністю Славський гірсько­лижний комплекс є головним в Україні.

        Наступним населеним пунктом на шляху ту­ристів є село Тухля. Воно навічно вкарбоване в історію нашої держави завдяки Іванові Франку. На основі зібраних матеріалів виник шедевр укра­їнської літератури - історична повість «Захар  Беркут». У ній описана героїчна боротьба наших предків проти монголо-татарських завойовників у середині XIII століття. Повість написана протя­гом короткого часу в 1882 році і вперше надруко­вана в журналі «Зоря» наступного року. Франкова повість давно привертала увагу багатьох худож­ників, композиторів, драматургів, кіномитців. Український композитор Борис Лятошинський у 1929 році написав оперу «Золотий обруч», а Київська кіностудія імені О. Довженка протя­гом 1970-1971 років зняла за сценарієм відомого поета Дмитра Павлика  художній фільм «Захар Беркут». Значну частину фільму було знято на Сколівщині у селі Плав'є.

            У1967 році в Тухлі відкрито пам'ятник Франку (автор В. Мисько), а в Народному домі кімнату-музей Каменяра. У 1986 році первісний пам'ят­ник доповнено скульптурно-художнім комплек­сом «Франкова криниця». На південній околиці села за річкою Опір на горі височить дерев'яний пам'ятник легендарному ватажкові тухольців Захарові Беркуту. За переказами, він похований на цій горі. Сюди не раз піднімався Іван Франко.

        Туристам пропонується також інший варіант маршруту зі Славська до Тухлі. На північній око­лиці містечка із шосейної дороги слід звернути на польову дорогу, яка веде до невеличкого гірсько­го села Грабовець (4 км), від нього на гору стрі­лецької слави Маківку, На ЇЇ південно-західному схилі є військовий цвинтар-меморіал, де похова­но кілька десятків січових стрільців, які полягли у нерівному бою з російськими військами навесні 1915 року. Гора Маківка стала святинею для всіх патріотів-українців. Іван Франко, вже коли був важко хворий, цікавився подіями з фронту, пере­живав за невдачі січовиків і радів їхнім успіхам.

           З гори Маківки туристи спускаються до села Головецьке і, рухаючись на північний схід, діста­ються села Тухля. Загальна довжина цього відріз­ка становить 15-16 км.

          Слід сказати, що в час написання повісті «Захар Беркут» Франко добирався зі Сколього до Тухлі пішки або на возі через села Святослав, Гребенів. Тепер туристам пропонується зворотна дорога з Тухлі до Сколього, невеликого гірського містечка над річкою Опір.

           Сколе - це районний центр. Розміщене воно у мальовничій гірській улоговині Довкола стрімкі вкриті лісами хребти південь від Сколього хребет Зелемін з висотами  вище 1200 метрів, а на захід - гірський хребет з однією з найвищих вершин Сколівщини - г. Парашка (1268 м). Перша письмова згадка про Сколе датується 1397 роком, але є припущення, що воно виникло ще на початку XI століття.

           За переказами, назва місцевості того походить від того, що тут відбувся бій між дружинами двох князів - Святополка і Святослава. Передісторія цього бою така. Після смерті київського князя Володимира, у якого, крім дочок, було дванадцять синів, розпочалася жорстока боротьба за  батьківський престол, який старий князь доповідав синові Борису, Але властолюбний і жорстокий Святополк, якого за його діяння називали Окаянним або Проклятим, звелів убити князя Бориса Бориса і його брата по матері,  князя муромського Гліба. Церква канонізувала молодих князів - мучеників. Загинув від рук Святополка ще один син князя Володимира - Святослав, який правив у древлян. Ця драма розігралась у передгір'ї Карпат, у долині стрімкої річки Опір у 1015 році.  Князь Святослав, почувши, що Святополк став братовбивцею і, зрозумівши, що на нього чекає така сама доля, вирішив утекти через Карпати «на угри» до свого тестя, угорського князя (принца) Гейзи. Здавалося, ще трохи - і він подолає Ворітський перевал, але погоня, яку послав Святополк Окаянний, наздогнала його поблизу теперішнього міста Сколього. Легенда розповідає про жорстоку битву між воїнами Святослава і переслідувачами. У цій битві князь Святослав загинув, і його поховали на березі Опору. Вдалося врятуватися лише сестрі князя Парашці, яка заховалась у лісових хащах високої гори, яка тепер має назву Парашка.

        На місці загибелі князя Святослава споруджується пам'ятник у вигляді заввишки 18 метрів. Автор скульптури Теодозій Бриж. З лицевого боку встановлено скульптурне зображення князя, а з протилежного - рельєф, на якому зображено Святослава в останні хвилини життя, коли його оточили переслідувачі зі списами, яким Святополк Окаянний наказав: «Сколіть їх усіх». По боках саркофагу розташовані чотири беркути, які ніби стережуть вічний сон князя.

          Іван Франко часто навідувався до цього бойківського містечка над Опором. Чимало людей тут особисто знали його, а дехто навіть листувався з письменником. У 1888 році, перебуваючи у Скольому, Франко піднявся на гору Парашку. А 5 листопада 1891 року він приїхав до Сколього разом зі співробітниками редакції газети «Kurjer Lwowski». Того ж дня він відвідав Демню, де виплавляли метал,  зустрічався з місцевими жителями.

        Із села Демні найзручніше здійснити одноденне сходження на гору Парашку (1268 м).  Для цього слід піднятися по схилу в північно-західному напрямку. Вийшовши на хребет, далі треба повернути на південний схід і піднятися на гребінь хребта Парашка поблизу гори Магура (інша назва Корчака). Залишивши позаду ретрансляційну станцію, яка є на Магурі, туристи знову прямують на північний захід по безлісому гребеню, до Парашки кілька вершин. Дорога на Парашку і назад становить приблизно 20 кілометрів. Можливо, саме цим шляхом скористався Іван Франко, сходячи на гору Парашку у 1888 році.

        Біля Скорого є невелике село  Дубина, де Франко любив відпочивати. Михайло Скорик - педагог і дослідник Бойківщини, згадував, що перед Першою світовою війною, імовірно у 1911році,

Письменник разом зі славетною українською співачкою Соломією Крушельницькою посадив у Дубині липу, яка до  наших днів не збереглася.

       Зі Сколього Іван Франко робив часті екскурсії по навколишніх

горах. Зокрема, зі Сколього через Гребенів, а далі через хребет Зелемін добрався аж до Либохори. До цього села Франко міг пройти і через гору Кіндрат (1155 м) або ж зійти на найвищу вершину Сколівських Бескидів гору Магудра (1362 м). Тому пропонуємо туристам запасний варіант маршруту з Тухлі па Сколе, щоб пройти стежками великого  письменника-мандрівника. Для цього з Тухлі потрібно пройти дорогою До Либохори і з її південно-східної околиці зійти на гору Магура, звідки відкриваються чудові краєвиди та стрімкі і заліснені хребти Сколівських Бескидів. З Мазури лісовою стежкою у північному напрямку слід перейти на хребет Зелемін і спуститися до села Гребенів. Довжина цього відрізка маршруту, який справить на туристів незабутні враження 20-22 кілометри. Він є одним із найскладніших і вимагає доброї фізичної підготовки, уміння орієнтуватися у складних сплетіннях гірських хребтів, особливо біля гори Магура. Тут є пам'ятні місця, пов'язані з героїчною боротьбою української повстанської армії.

       У своїх творах і публікаціях Іван Франко часто торкався історії,

культурного життя Сколівщини, намагався спрямувати політичне життя цього куточка Бойківщини в русло визвольного руху. У січні - лютому 1887 року І. Франко написав поему «Панські жарти», у якій описує сваволю польського шляхтича в останні роки існування панщини в гірському селі Глинкувате. У 1894 році в журналі «Житє і слово»  надруковано дві цінні публікації з історії Сколівщини.  Не оминув він і найбільшого антикріпосницького заворушення 1824-1826 років на Сколівщині, яке охопило майже всі села в басейні річки Опір. Про це згадується в історичному дослідженні «Панщина та її скасування 1848 року в Галичині».

          Природа Сколівщини надзвичайно  мальовнича. Тут багато пам'яток природи: водоспад на річці Кам'янка, скелі біля сіл Розгірче, Урич та Бубнище (Скелі Довбуша). Останні дві пам'ятки

Природи є історичними. Вони приваблюють туристів з усіх куточків України, близького і далекого зарубіжжя., Ще в дитячі роки Іван Франко перші свої мандрівки здійснив саме до цих кар­патських чудес природи.

       З Дубини туристам найкраще здійснити похід до Скель у Бубнищі по лінії с.Дубина - водоспад Кам'янка - гора Ключ - Скелі Довбуша (довжина маршруту 12 км). Спочатку мандрівники пере­ходять через річку Опір. Зліва за мостом - ди­тяча турбаза «Карпати».  Дорогою, яка проходить вздовж річки Кам'янки, через 5 кілометрів до­бираються до водоспаду. Туристи опиняються в досить вузькій гірській долині, яку можна назва­ти справжнім карпатським каньйоном. Водоспад (висота 7 м) відвідує багато туристів, тут є багато

зручних місць для відпочинку та джерел цілющої карпатської води.

       Неподалік водоспаду, на відстані 300 метрів, на схилі гори Ключ є ще одна пам'ятка природи Карпат - Мертве озеро, яке інколи ще назива­ють Морським Оком. Озерце невеличке і справді мертве, у ньому немає живих істот, оскільки жи­виться воно сірководневими джерелами.

        Від Мертвого озера туристи повертаються на дорогу і звертають з неї у місці впадіння в річку Кам'янка притоки Лужок, уздовж якого підніма­ються до вершини гори Ключ (929 м). У роки то­талітарного режиму сюди, як і на гору Маківку, ходити туристським групам, особливо дитячим, було заборонено. Гора Ключ є справді ключем до Карпат. У 1914 році, коли російські війська по­чали заглиблюватися у Карпати, саме цей страте­гічний об'єкт австрійське командування доручило обороняти слабко, підготовленим у військовому відношенні, але відважним і патріотично настро­єним галичанам. Опір січових стрільців був на­стільки сильним, що в ході боїв у жовтні -листо­паді 1914 року росіянам так і не вдалося заволоді­ти вершиною. Багато полеглих стрільців навічно залишилося лежати в карпатській землі.

       У 30-х роках патріотично налаштована молодь Львова і Стрия спорудила на братській могилі сі­човиків пам'ятник з таблицею, на якій викарбу­вали прізвища полеглих. Але в 60-х роках, за вказівкою компартійних керівників, пам'ятник було повністю знищено. Уламки потрощеної таблиці визбирав один із мешканців села Кам'янка, Лише в кінці 80-х років молоді патріоти відшукали ці уламки, які стали частиною відновленого пам'ят­ника. Тисячами людських ніг до нього протоп­тано багато стежок, яким уже ніколи не зарости бур'янами історичної брехні і безпам'ятства.

       З гори Ключ у східному напрямку прогля­даються скелі, які відомі як Довбушеві. До них 6 кілометрів гірською дорогою, спочатку вниз по схилу гори Ключ до села Труханів, а потім від східної околиці села вгору до самих скель. Вони розміщені на межі Львівської та Івано-Франківської областей. Скелі у Бубнищі Іван Франко відвідував не менше трьох разів.

       Перший раз на вакаціях після закінчення сьо­мого класу гімназії у 1874 році. Згодом, пере­буваючи тут ще раз, письменник так захопився довколишніми пейзажами, що задумав створити спеціальний цикл поезій про цей мальовничий куточок Карпат із його багатовіковими історич­ними таємницями.

       Скелі в Бубнищі - це потужні глиби твердих пісковиків. У роки Галицько-Волинської держа­ви-це прикордонне військове укріплення, при спорудженні якого використані природні умови. Назву «Довбушеві» скелі отримали тому, що, за легендами, тут тривалий час перебував Олекса Довбуш зі своїми опришками. Скелі можна на­звати одним із чудес України.

       Власні спостереження, розповіді місцевих жи­телі, культура і побут горян дали можливість Франкові створити ряд літературних та наукових праць і, зокрема, повість «Петрії та Довбущуки», у якій він відтворює образ ватажка опришків Олекси Довбуша.

       ...Далі туристи повертаються до села Труханів, де Франко не раз бував. Через село Побук, а потім кладкою через р. Опір туристи потрапляють у село Верхнє Синьовидне. Це село розкинулось у досить широкій, як для гір, долині, у місці злиття Опору і Стрия.

       У серпні 1884 року у Верхньому Синьовидному побував Іван Франко. Він разом із групою студентської молоді мандрував карпатськими села­ми, збираючи матеріал про життя і звичаї верхо­винців, записував легенди, народні перекази, піс­ні. Учасники подорожі виступали з концертами, а Франко виголошував палкі промови, закликаючи присутніх до «пильної невсипущої праці для наро­ду». Цією мандрівкою було відкрито новий період історії українського краєзнавства. Молодь вважа­ла свою подорож не прогулянкою, а серйозною громадською працею, яка повинна сприяти про­будженню національної та політичної свідомості людей. Учасники подорожі пройшли Дрогобич, Східницю, Тишівницю, Труханів, Бубнище, Болехів, Калуш, Коломию, Вижницю, Устеріки. Тоді ж Франко видав окремою брошурою ві­ршований опис маршруту «Українсько-руська студентська мандрівка літом 1884 року», де від­чувається глибока обізнаність молодого письмен­ника з визначними місцями краю. Враження від цієї подорожі Франко виклав у статті «Вандрівка руської молодіжи», опублікованій у газеті «Діло». У цій статті багато місця відводить скелям біля села Урич.

            До цього села і мандрують туристи з Верхнього Синьовидного. Першим на їхньому шляху є село Корчин,  яке дало Україні багато визначних людей. З історією села можна ознайомитись у краєзнав­чому музеї.

         Далі дорогою вздовж річки Стрий турис­ти проходять село Крушельниця і потрапляють у ПідгородціКоли до цього села наближався Франко зі своєю групою у 1884 році, далеко за село вийшли їх зустрічати вчитель Данилович з учнями.  Невеликий дитячий хор заспівав пісню «Мир  вам, браття», місцевий парох Онуфрій Данилович виголосив палку промову. Його  маленька донька вручила мандрівникам вінок із гірських квітів. З  промовою-відповіддю виступив І. Франко, побажавши, щоб, як ті пишнобарвні квіти сего вінка, цвіла і розливалася краса рідної руської землі, множилось її багатство і розгорявся чимраз яркіше вогонь патріотизму в руських серцях».

           Село    Урич   починається відразу ж за Підгородцями. Про нього Франко писав: «Невелике і вбоге гірське сільце Урин (або, як його звуть селяни, Уриче) належить до тих Богом і людьми забутих куточків світу, в котрих, здається, ніколи не було і не буде якого-небудь живійшого життя,звиження, руху. В подовжній долині над малим потоком дрімає воно спокійно, сонне якесь,мраком повите. Маленька церковця під липами, убогий дім священика і показні дві корчми - се одинокі сліди «духа часу», провіваючого» куди йому хочеться .Школи він ще не завіяв сюди. А преці-ж в лісистих проваллях на схід від того села, в величезних каміннях-«бовтах»  якісь давні віки, якась старина, дивна запропавша культура записала твердими і глибокими буквами свої сліди».

             Франко навідувався сюди і влітку 1889 року з Федором Кістяхівським з Києва. Про Урицькі скелі він написав так:

А в Уричі камінь і ковалі в цім

Покої, і брами, і льохи;

 Чи велетів се, чи розбійників дім,

 Не знає ніхто анітрохи...

         Урицькі скелі були використані при спорудженні фортеці-замку Тустань у XI-XII століттях. Про замок, легенди, його дослідження та плани відновлення можна довідатись у місцевих екскурсоводів. Варто лише згадати, що на Урицькій скелі в 1912 році було урочисто відкрито викарбуваний О.Майданюком на південній стіні велетенського  пісковику напис-заклик «Вставайте, кайдани порвіте», а під ним підпис «Т. Шевченко, М. Шашкевич, І. Франко». Він став першим меморіальним  написом на честь І. Франка. Ще сьогодні його видно від підніжжя стіни.

        З незабутніми враженнями туристи залишають  Урицькі скелі та Сколівщину, про яку Франко у вже згадуваному віршованому описі маршруту писав:

...Ось Корчин наш давній! Князь руський

 Робив тут з угорцями згоду;

 Князів десь не стало, угорці ж взялись

 Пожерти часть руського роду...

Прекрасна околиця вздовж і вширінь!

Гадюкою Стрий  там хлюпоче.

Тут Розгірче, Сколє і дід Зелемінь.

Гуляй ,куди серце захоче!...

Що Бубнище славне не відти пішло,

Що бити тут турка, «як в бубен»;

А бубнить тут нужда і в тім'я, й в чоло,

І каждий, мов птах той, обскубен.

Лиш скелі великі у лісі -та й то

І камінь, і ліс камеральний -

Се Бубнища слава, забуток оцей    

І справді капітальний.

        Від скель  туристи прямують угору лісовою дорогою у північному напрямку. Минають вододіл басейнів Стрия і Дністра (висота 939 м) і спускаються до Борислава. Спуск до міста нафтовиків досить затяжний (6 км).

        Борислав - місто обласного підпорядкування, яке в 1987 році відзначило свій 600-літній ювілей. Це промисловий, культурний центр області. Тут здавна видобували нафту, озокерит, є підприємства нафтопереробної, хімічної та машинобудівної промисловостей.

Іван Франко так писав про Борислав у 1884 році: «Бездонне болото, котрим по вчорашньому дощі залитий весь Борислав, не дозволяло мандрівникам пускатися в ту плутанину тісних доріжок,дощаних кошар і лихо понакриваних ям, котра становить властиво фізіономію цієї місцевості. Однако з того, що бачили мандрівники по обох боках одинокої проходимої улиці з дощаним не то тротуаром, не то кладкою, покладеною на локотьзаввишки понад глибоким болотом, було досить, щоб дати поняття про розкоші цього світлодайного місця». Борислав тих часів і ті події, які в ньому відбувалися, описав Франко у своїй повісті «Борислав сміється».

        У грудні 1958 року в місті відкрито пам'ятник Каменяреві (скульптори   О.   Супрун,   А. Білостоцький, архітектор    А.    Новаківський). Сьогоднішній Борислав зовсім не нагадує той, який змалював Франко.

             Свою мандрівку    туристи    закінчують    у Дрогобичі, куди добираються автобусом. Дрогобич - це одне з найстаріших міст області. Археологами підтверджено,  що  вже  у XII-XIII cт. На території сучасного Дрогобича існувало укріплене поселення, а в другій половині XIV ст. ­тут виникло найбільше солеварень на Прикарпатті. У місті збереглися шедеври української дерев'яної архітектури - церкви Воздвиженська і св. Юра (обидві - кінця XV  - поч. XVI cт.), у яких яскраво втілені творчі здобутки талановитих майстрів.

        З Дрогобичем тісно   пов'язані   дитинство, юність та зрілі літа Івана Франка. Тут він закінчив школу та гімназію (обидва будинки збереглися). У місті своєї юності Франко знайшов багато ві­рних друзів, з якими підтримував зв'язки усе жит­тя. Востаннє він був у Дрогобичі з читанням своєї поеми «Мойсей» 1 лютого 1912 року.

          Детальніше про місто та перебування в ньо­му Франка можна дізнатися, відвідавши міський історико-краєзнавчий музей та кабінет-музей І. Франка в педуніверситеті. Центр міста прикра­шає пам'ятник Великому Каменяреві.

НЕКАТЕГОРІЙНІ МАРШРУТИ

          У запропонованому описі маршруту «Дорогами і стежками Івана Франка по Бойківщині» автор свідомо не визначив місця привалів, вважаючи, що для цього треба враховувати вік учасників по­ходу, їхню фізичну підготовку. Та й Карпати на­стільки благодатний край на мальовничі та зручні місця для відпочинку! Для одних це може бути берег швидкоплинної гірської річки чи пото­ку, для інших - джерело з кришталево чистою водою, для декого - лісова поляна з квітковим килимом. У негоду мандрівників радо прийме на постій гостинна бойківська хата або ж сільська школа.

         З огляду на протяжність та тривалість маршрут можна поділити на декілька менших частин:

  • с, Нагуєвичі - с. Опака (12 км) - с. Смільна (10 км),- с. Велика Волосянка (8 км) - с. Ясениця Замкова (4 км).

          Разом 34 км.

          Тривалість походу 2 дні з ночівлею на південно-східних околицях села Тур'є.

  • с. Ясениця Замкова - с. Мшанець (20 км) - с. Лімна (14 км) - витік Дністра (13 км) - с. Розлуч (5 км).

           Разом 52 км.

          Тривалість походу 3 дні.

          Місця ночівлі: першої - північне підніж­жя г. Магура Лімнянська між селами Грозьова і Мшанець; другої - в урочищі Лисаня, у долині Дністра поблизу села Лімна.

  • с. Розлуч - витік Дністра (5 км) - м. Турка (12 км) - с. Сянки (28 км поїздом) - с. Карпат­ське (8 км) - Верховинський вододільний хребет (6 км) - г. Пікуй (16 км) - с. Латірка (6 км)

-    смт Нижні Ворота (10 км автобусом).

     Разом 90 км, з них 53-55 км пішки.

     Тривалість походу 3 дні.

          Місця ночівлі: перший - в околицях Турки, другий - біля підніжжя Верховинського вододіль­ного хребта за селом Карпатське або Либохора.

          м. Воловень - смт Нижні Ворота (10 км автобусом) - Верецький перевал (9 км)- витік р. Стрий (8 км) - перевал Бескид (3 км) - смт Славське (18 км поїздом) - с. Тухля (12 км) -

с. Либохора (4 км) - г. Магура (7 км) - хребет Зелемін (10 км) - с. Кам'янка (4 км) - м. Сколе (10 км).

          Разом 100 км, з яких 70 км пішки.

         Тривалість подорожі 4 дні.

         Місця ночівлі: перший - у долині річки Стрий біля села Верхнячка, другий - в околи­цях Славська або на турбазі, третій на хребті Зелемін.

         м. Сколе - водоспад Кам'янка (6 км) - гора Ключ (4 км) - скелі Довбуша (6 км) - с. Труханів (4 км) - с. Верхнє Синьовидне (12 км).

           Разом 32 км.

           Похід дводенний.

          Місце ночівлі: біля підніжжя гори Ключ.

         м. Сколе-г. Парашка (10 км)-с. Крушельниця (8 км) - с. Урич (12 км) - м. Борислав (17 км).

          Разом 47 км.

         Тривалість походу 2-3 дні.

         Місця ночівлі: околиці села Крушельниця та Урицькі скелі.

         смт Славське - г. Маківка (6 км) - с. Тухля (9 км) - с. Либохора (4 км) - г. Магура (7 км) -  хр. Зелемін (10 км) - водоспад Кам'янка (10 км) - г. Ключ (4 км) - Скелі Довбуша (6км) -  с. Труханів (4 км) - с. Верхнє Синьо видне (12 км).

        Разом 72 км.

        Тривалість походу 4 дні.

         Місця ночівлі: перший - в околицях Села Либохора, другий - на хребті Зелемін та третій поблизу Скель Довбуша.

        с. Розлуч - витік Дністра (5 км) - с. Вовче (4 км) - с. Лімна (7 км) - с. Хащів (4 км) - гора Магура Лімнянська (5 км) - с. Мшанець (5 км) - с. Соснівка (8 км) - с. Лаврів (8 км) - с. Спас (8 км) - с. Тершів (2 км).

        Разом 56 км.

       Тривалість походу 3 дні.

        Місця ночівлі: перший - біля підніжжя гори Магура Лімнянська на околиці села Хащів, другий - біля села Соснівка.

        Маршрут    Бойківщиною   «Дорогами Івана Франка» можна здійснити автобусом чи автомобілем за такою лінією:

  с. Нагуєвичі - с. Уріж (6 км)- смт Підбуж (7 км) - с. Заколоть (6 км) - с. Жданівка (10 км) - с. Тур'є (4 км) - смт Сірілки (10 км) - місто Турка (23 км) -  смт Боряня (11 км) - с. Мохнате (25:км) - с. Тухолька (12 км) - с. Святослав (22 км) - с. Тухля (10 км) -  місто Сколе (11 км) - с. Дубина (4  км) - с. Корчин (5 км) - с. Урич (24 км) - смт Східниця (5 км) - місто  Борислав (10 км) - місто Дрогобич (11км).

           Загальна протяжність маршруту 215 км.

           Тривалість поїздки - 3 дні.

           Місця ночівель: с. Розлуч та м. Сколе.

 

 

Оновлено 19-09-2019
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка