Іван Франко і Коломия

ВІД'ЇЗД

 Про свій виїзд до Нижнього Березова Іван Франко повідомив листовно свого давню знайому і кохану Ольгу Озаркевич, яка проживала тоді з чоловіком Володимиром Озаркевичем У селі Белелуї Снятинського повіту. Лист цей не зберігся, але є відповіді на нього Ольги Озаркевич 12 і 19 лютого 1880 року. Їхня авторка порадила письменникові завітати до Коломиї 1 березня, а з Кирилом зустрітися в Коломиї аж 4 березня. Також радила І. Франкові приїхати увечері. Потяг прибув до Коломиї десь о 10-ій вечора. «Стрінемося на двірци, - писала давня знайома, а хоть в ринку. До котрого дому заїдемо,сказати не можу, бо не знаю, як їх означити...Напиши до Березова, щоби коні по тебе прислав."

         Де вони - Ольга і Володимир Озаркевичі та Іван Франко мешкали ті два дні, не встановлено. Про ці зустрічі довідуємося з листа Ольги Озаркевич до Івана Франка,

Надісланого до Нижнього Березова на адресу Кирила Геника 8 березня 1880 року. Цього листа затримала коломийська прокуратура, і до адресата він не дійшов.

         Озаркевичі повернулися до Белелуї увечері 3 березня. На станції Снятин „коней не застали і просиділи в залі від 11 години ночі до 5 ранку, доки не появився фіякр..."

         Іван Франко переночував в Коломиї з третього на четверте березня, дочекався коней і разом з Кирилом Геником поїхали до Нижнього Березова. Дорогою зупинилися в Яблунові (тепер селище Косовського району) біля шинку Глікштерна відпочити й перекусити.  Там Івана Франка й заарештували.

АРЕШТ У ЯБЛУНОВІ ТА УВ'ЯЗНЕННЯ

         Того ж дня 4 березня, у четвер, у Яблуневі був ярмарок і  зібралося багато народу. Збільшено також, як на лихо, і число чергових жандармів для дотримання порядку. Заарештували поета чергові шандарі Домінік Капустінський та Альберт Філь. У судді Анджейовському вони пояснили, що саме викликало підозру до незнаної особи. Жандарм Капустінський заявив, що насам­перед його насторожило те, що Геник часто вибігав із будинку Глікштерна і наче когось шукав. Відтак, коли Капустінський зайшов до приміщення і зажадав від підозрюваного документа, незнайомець не відповів і був збентежений. Геник також був якийсь неспокійний. Коли Капустінський, зали­шивши їх, вийшов до іншої кімнати, незна­йомий і Геник миттю вибігли на вулицю. Це ще дужче насторожило жандарма, і він заарештував І. Франка.

Жандарм Альберт Філь поцікавився підо­зрілим на вулиці. «Незнайомий не мав при собі паспорта і назвав себе Кароль Срочинський, показавши на таке ім'я тільки проїзну карту. Для того ми завели його на постерунок, а звідтіля припровадили його в Коломию». Проте в їхніх зізнаннях не сказано, коли «незнайомого" припро­вадили до Коломиї: того самого дня чи наступного - 5 березня. Тому залишається нез'ясованим, де перебував Іван Франко - в арешті Яблунівської чи Коломийської жандармерії.

          У донесенні коломийського старости Кучковського достеменно не визначено, яка саме жандармерія привела Івана Франка до староства - Яблунівська чи Коломийська. Припущення, що цю ніч Іван Франко пере­бував під арештом у коломийський ратуші, можна відкинути.

         Після допиту, що його влаштував коломий­ський староста Кучковський, «незнайомий» признався, що він є той Іван Франко, якого 1878 року судили у Львові за соціалізм. Староста Кучковський звелів відправити поета до коломийської в'язниці, що розта­шовувалася на теперішній вулиці Михайла Павлика, Того ж дня, 5 березня, Іван Франко припроваджений до тюрми і поміщений у камері №6, Шостого березня слідчий суддя повітового суду Анджейовський ухвалив розпочати попереднє слідство проти І. Франка, а 7 березня допитав поета. Іван Франко подав скаргу до радної палати, яка того ж дня відхилила її як безпідставну.

         Восьмого березня у зв'язку з Франковою справою були заарештовані Кирило Геник з Нижнього Березова та селянин Антін Мельник із Яблунова, а також Порфир Гладій, родом із Нижнього Березова, але замешкалий у сусідньому селі Лючі. Їх Анджейовський переслухав 9 березня. А тим часом Косівське староство повідомило, що тамтешня жандармерія провела ревізію в хаті Миколи Колцуняка, учителя у селі Шешорах, родом зі села Ковалівки на Коломийщині. Його припровадили до коломийської в'язниці 15 березня 1880 р. Водночас 19 березня у Львові допитали Семена Барановського.

         Слідчі органи в Коломиї намагалися об'єднати Франкову групу з косівською групою Фокшеїв і Павликів, й ухвалою від 18 травня 1880 року, Коломийський окружний суд таки об'єднав ці дві кримінальні справи, але прокурор на основі матеріалів слідства 29 травня відокремив їх.

         Суд над групою Івана Франка відбувся 4 червня 1680 р. Він виправдав Кирила Геника і Миколу Колцуняка та передав їхню справу до Львівської крайової шкільної ради для притягнення обидвох до адміністра­тивної відповідальності. Антона Мельника та Порфира Гладія вирішив відпустити на волю. Це рішення виконали 6 червня.

         Того ж дня рішенням окружного суду переведено Івана Франка з камери обводового суду до камери суду повітового для відбування триденного арешту за пору­шення паспортного режиму, 11 червня поета відправили під жандарм­ським конвоєм етапом Коломия-Станіслав-Стрий-Дрогобич-Нагуєвичі. Дехто нама­гається довести, що супроводили I.Франка під конвоєм не потягом, а пішки. Однак не можна погодитися, бо таку відстань за не цілих три дні ледве чи можна було подо­лати, та й чи пристали б на таку «мандрівку» самі жандарми?

         У Стрию Іван Франко написав вірші «Милосердним» і «Човен». 13 червня припровадили І. Франка до Дрогобича, і після обіду жандарм пішки допровадив поета до рідного села Нагуєвичів. Так закінчився другий арешт Івана Франка, який тривав 3 місяці, а точніше 102 дні - з 4 березня до 13 червня 1880 року.

         Про той підконвойний маршрут Іван Франко згадував у листі до Михайла Драгоманова: «сей транспорт по поліцейським арештам... належить до найтяжчих мо­ментів в моїм житті. Вже до Дрогобича я приїхав з сильною горячкою, а звідти послано пішки з поліціянтом до Нагуєвич. По дорозі нас заскочив дощ, який промочив до нитки. Я дістав сильну лихорадку.»

«ВІЙ, ВІТРЕ, ГОРОЮ НАД СЕЮ ТЮРМОЮ»

         У коломийській в'язниці Іван Франко  написав чимало поетичних творів. Хро­нологічно в такому порядку: «Вій, вітре, горою над сею тюрмою», «Мій раю зеле­ний», «Непроглядною юрбою», «Чи слово важке у жилах». Відтак перерва, а може, на той час докінчував Каменяр поему «Ботокуди», про що й писав у вступі до цього твору. Далі з-під пера його вийшли вірші: «Дивувалася зима», «Гріє сонечко», «Вже сонечко знов на лугах», «Лице небесне прояснилось», «Бувають хвилі - серце мліє», «Два моря сліз», «Semper idem», «Тетяна Ребенщукова», «Всюди нівечиться правда», «Гриць Турчин», «Не люди наші вороги», «Безкраї, чорні і сумні», «Думи, діти мої», «Товаришам», «На суді», «Не винен я тому, що сумно співаю», «Ви плакали фальшивими сльозами», «Нехай і так_, що згину я». Отже, ці твори, які опубліковані у першому томі 50-томника, позначено датами з коломийського періоду. Але є ще і чимало поезій, написаних того ж 1880 року. Та їх не можна внести до цього списку, хоч можливо, деякі й написав Іван Франко у  коломийській в'язниці. Зокрема, слід поміркувати, коли був написаний гімн «Вічний революцьонер». Існує думка, що з'явився він саме тут. Та підстав для цього немає жодних. Сам Іван Франко написав під цим віршем тільки рік - 1880.

         Перебуваючи в коломийському ув'язненні Іван Франко записав з уст людей, які там каралися, багато народних пісень, коломийок, анекдотів та інших фольклорних матеріалів. Відомо, що його респонденти були брати Кароль і Францішек Натовські з Ценяви, Я. Сидорук зі села Чортівця на Городенківщині, Іван Василевський із Коломиї та багато інших. Згодом зібраний матеріал публікувався в журналі «Житє і слово» та увійшов до тритомника «Галицько-Руські народні приповідки». У передмові до першого тому І. Франко писав: «...ув'язнення в Коломиї та мандрівка «шупасом» із Коломиї в Дрогобич, зводила мене з людьми, від яких я мав змогу записувати різнорідний етнографічний матеріал... Особливо багато й інтересного матеріалу я записав у Коломийськім арешті 1880 р.»

         Так закінчилося перше знайомство Франка з Коломиєю, яка прийняла його спочатку (1-4 березня 1880 року) гостинно, а відтак (4 березня -10 червня) повелася з ним жорстоко.

                                                                                                                                      Надія Дідик,

                                                                                                                        завідувачка бібліотеки

                                                                                                                          дітей № 1 м. Коломиї.