Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

СЕМІТИЗМ І АНТИСЕМІТИЗМ У ГАЛИЧИНІ



Жидівське питання без сумніву одна з найважливіших і найбільш пекучих справ нашого краю вже хоч би тому, що в ньому жиє пропорціонально значний процент жидівської людності, а ще більше з огляду на її економічне положення, спосіб її розселення та нарешті на вплив, який має вона на суспільно-економічний розвій нашого краю, та на становище, яке займає супроти різних верств І різних ідейних течій, що борються внутрі нашої суспільності. Тому добре зробив "Przeglad Spoleczny", що в першім своїм річнику при­святив тому питанню кілька статей, а між ними помістив таку основ­ну та широко закроєну працю, як "Proba  rozwsazania kwestji zydowskiej" Альфреда Носсіга, далі трактував ії в одній із програмових ста­тей та в "Echach" у напрямі принципіально однолитім, хоч із різних точок погляду. Цікаве те, що в тім питанні забрали голос члени всіх трьох народностей нашого краго - польської, руської та жидівсь­кої. Та не менш цікаве також становище, яке супроти тих голосів заняла жидівська преса та часть преси польської. З польської преси, скільки знаю, присвятили статті д. Носсіга ширші згадки "Kurjer Lwowski" та варшавський "Przeglad Tygodniowy", сей остатній п. і "Poroniona Tygodniowy".

    Щодо "Еch", то більша часть львівських і варшавських дневників задовольнилася передрукованням (без подання джерела) поміщеного в них фактичного матеріалу, а проти уваг та внесків автора по­лемізували тільки жидівські часописи "Israelit" та "Ojczyzna", які та­кож остро виступили проти проектів д. Носсіга.

    З початком біжучого року вийшла в Яссах брошура д-ра медици­ни Ліппе, в якій усі ті голоси, з додатком помислів німецького фі­лософа Гартмана, піддано подрібній критиці під спільним і дуже характерним заголовком «Symptome der antisemitischen Geisteskrankheit».

    Ся брошура, з-під пера автора, що пильно слідить за ходом жиді­вської справи (на обложці зазначено чотири його попередні розвід­ки в тій справі), цінна для нас не стільки з огляду на її критичні ува­ги, яких вартість пізнаємо далі, скільки з огляду на численні позитивні дані для характеристики жидівського типу та жидівських аспірацій.

     Поперед усього передам тут коротко основні думки торічних ста­тей ""Przegladu Spolecznego" про жидівське питання. Найважніший погляд, що потягає за собою цілий ряд важних консеквенцій і до яко­го признається "Przegl.Spol." навіть наперекір многим жидам, се признання жидів як окремої народності, опертої на їх окремім по­ходженні, традиції, способі життя а залежним від усього того окре­мим складі духовнім, окремим погляді на світ та окремім характері. В логічній консеквенції з тої основи випливає друга основа, оголо­шена в " Przegl.Spol.": признання жидам найповнішого права до роз­вивання своєї народності в такім напрямі, який вони самі признають найвідповіднішим, і признання їм повної автономії та ініціативи у всіх внутрішніх реформах, розуміється, з признанням усього того та­кож для народностей польської та руської.

    Але, виходячи з тих основ, подиктованих національно-автономі­чною та федералістичною програмою, " Przegl.Spol " далекий від тої ліберальної Ргіnzіріеnгеіtегеі, яка не бачить життя, тільки принци­пи, і замикає очі на факти або закриває їх загальними фразами. Тому редакція не задоволилася проголошенням основ, але, вглядаючи глибше в сучасне життя, старалася дослідити, оскільки ті основи мають шанси здійснення без шкоди для жодної з інтересованих на­родностей, а з користю для всіх, бо ж очевидна річ, що в противнім разі й самі основи не мали би ніякої вартості. Тому, аби уможливити  перехід від теорії на грунт практичної політики, редакція старала­ся в різних статтях подавати аналіз наших суспільних відносин, аби уможливити оцінку сил, що виступають до конкуренції. Національ­ний характер у різних його проявах, історичний розвій, теперішній стан економічний, оцінка посторонніх впливів політичних так само, як і економічних та духовних, усе те було обговорюване на сто­рінках " «Przegl.Spol»  більш або менш систематично, оскільки на се позволили рами часопису, але все з тою непохитною провідною дум­кою - освітити та проложити дороги, якими народ так само польський, руський, як і жидівський, може дійти до правдивого людського побуту, осягнути умови правильного і всестороннього розвою. Про жодне гноблення, про жоден визиск, про жодну апостазію чи то релігійну, чи національну, чи яку іншу в наших ідеалах нема ані мови. Жодна релігія, жодне переконання, жодна раса і жод­на народність не були й не можуть бути предметом нашої ненависті. Таким предметом були й лишається на все тільки всякий утиск, уся­кий визиск і всяка облуда.

     Але, роздивляючися в наших краєвих відносинах, добачаємо ве­личезне число фактів, що потверджують влучну характеристику д. Носсіга та його остаточний висновок, по якому "тип жидівський пе­ресічно сильніший у боротьбі за Існування, але морально стоїть ниж­че від нежидівського, має більше бистроти та витривалості, але та­кож більше зарозумілості, амбіції та безсовісності" («Przegl.Spol», 1886, т.2, с. 232). Не тільки ті індивідуальні прикмети жидівського типу, але особливо племінна лучність жидів та їх релігійно-суспільні організації, кагали, дають їм величезну перевагу в боротьбі за існу­вання, особливо над людністю так відмінно зорганізованою, як польська й руська. Майже вся торгівля в Галичині і весь краєвий промисл держаться в руках жидів. Шляхетська інституція, звана пропінацією, їм завдячує свій розквіт і своє так тривке існування, бо жиди як орендарі держать в руках вишинк гарячих напоїв і стара­ються якнайширше "пропагувати" їх консумцію. Велика часть біль­шої земельної власності також у їх руках, але й тут велика часть жидів замість "управи" вносить тільки визиск і руїну. Яким спосо­бом, методою сарани, кидаються жиди на більшу власність деяких повітів, аби, виссавши її, по кількох літах перекинутися в іншу сто­рону, зовсім не дбаючи про піднесення продуктивності землі й не ду­маючи навіть (розуміється, з деякими виємками) робити які-будь вклади для піднесення рільного господарства, на се доказом нехай послужать   ось   які   обчислення,   пороблені   мною   на   основі Skorowidzow із літ 1872-1886, власностей у руках жидів було: в пов. Цішанівськім 1872 р.- 50, а 1886 р.- 22, в пов. Домбровськім 1872 р. - 3, а 1886 р. - 16, у пов. Яворівськім 1872 р. - 13, а 1886 р.- 7, у пов. Ліськім 1872 р.- 14, а 1886 р. - 32, в пов. Самбірськім 1872 р. - 13, а 1886 р. - 6, у пов. Мілецькім 1872 р. - 8, а 1886 р. - 54, в пов. Дрогобицькім 1872 р. - 32, а 1886 р. - 21, у пов. Брідськім 1872 р. - 4, а 1886 р. - 30, у пов. Добромильськім 1872 р. - ані одної, 1886 р. - 12. у пов. Золочівськім 1872 р. - 29, а 1886 р. - 11, у пов. Тарнобжеськім 1872 р. - 5, а 1886 р. - 24. Зага­лом у повітах над долішнім Сяном (ЦішанІв, Яворів, Хшанів) число більших власностей жидівських у тих літах із 80 упало на 43, а в по­вітах безпосередньо сусідніх із ними (Домбровськім, Мілецькім, Ліськім, Тарнобжеськім та Велицькім) у тім самім часі з 28 виросло на 125. Щодо східної Галичини, то тут у 8 гірських повітах число більших власностей жидівських із 19 виросло на 82, а в 9 над­дністрянських із 66 на 105.

   Такі факти, як нечесна конкуренція індивідуальна, неперебирання в способах, аби лише вели до цілі, і скрите, але сильне ділання організацій, що лучать економічні інтереси з віросповідними, ті фак­ти занадто відомі всім і зробилися джерелом незадоволення нежидівської людності, а в разі дальшого їх зросту грозять необчисленими небезпеками для краю і для самих жидів. Ті факти склонили редак­цію до піднесення жидівського питання і спонукали також мене вис­ловити свій погляд, що на полі економічнім людність польська й руська мусить здобувати собі рівноправність із жидами, а при не­рівності наших сил конечною являється краєва підмога для слабшої сторони. Сама редакція в програмовій статті зазначила виразно аль­тернативу, до якої кінець кінців у протязі часу мусить у нас дійти жидівське питання, а власне асиміляція (очевидно, добровільна) однієї часті жидів із місцевою людністю, і еміграція більших мас жидів за границю до такого краю, де би вони могли жити й розвива­тися всесторонньо як одностайний і самостійний народ. Не зазначе­но ще хіба третю, також часткову евентуальність- полишення якоїсь часті жидів у нашім краю на правах чужоземців, евенту­альність, про яку недавно (1880-81) досить живо дискутували жидівські часописи в Росії. Ті три евентуальності злучені разом, на мою думку, вичерпують жидівське питання з нашої точки погляду, і тому вважаю потрібним іще раз приглянутися їм ближче і відперти при тім деякі закиди, піднесені в вище названих часописах.

     Поперед усього ще одна увага. Жидівське питання має дві сторо­ни, обі однаково важні для нас, як і для жидів: внутрішня реформа жидівська і зовнішнє впорядкування відносин між нами і жидами. Отже, питання внутрішньої реформи, а тим самим питання остаточ­ної розв'язки вузла, поставлення жидівського народу на власнім твердім грунті, витворення для цього внутрішніх умов правильного розвою єсть і мусить бути назавсігди ділом саміх жидів, мусить бути полишене їх власній волі та починові. В ту внутрішню справу, на мою думку, жоден нежид не має права мішатися.

      Натомість у справах, що доторкають обопільних відносин між жидами і нежидівськими народами, мають обі сторони, жиди і нежиди, не тільки право, але й обов'язок робити все, що можна для ви­яснення фактичного стану речей, для вказання його хиб і можливих способів заради.

      Тільки не треба забувати, що се обов'язок обопільний і що крити­ка повинна бути також обопільна, з обох сторін рівноправна. Досі дуже мало було проявів такої діяльності. Нежидівські письменники та агітатори виказують шкоди, які поносить нежидівська людність від жидів, отже, стають майже виключно на грунті суспільно-еко­номічнім. Натомість жидівські апологети підносять кривди, які тер­піла або терпить жидівська людність на грунті переважно суспільно-конфесійнім. Очевидно, що при такій різниці вихідних точок трудно дійти до порозуміння, тим більше, що в одних і в других для оцінки фактів інша етична міра. Економічний визиск, проти якого висту­пають одні, для других щось таке, що розуміється само собою до тої міри, що навіть національну рівноправність вони розуміють як "пра­во - могти за свої гроші купити, що їм подобається" (Lірре, с. 77). Тому й не диво, що при такій різниці вихідних точок не могло прий­ти до порозуміння, але навпаки оживлена дискусія розбуджує щораз більше пристрастей та фанатизму, відбігає від мети й утруднює її осягнення. Противник замикає очі на докази противника і відновляє йому всякої компетенції промовляти в його справі, полишаючи се право тільки для себе, згори признаючи справедливість тільки по своїй стороні, а противникові відмовляючи доброї волі. Що сим гріхом грішні обі сторони, не буду перечити, але, судячи з останньої жидівської апології  д. Ліппе, тверджу сміло, що односторонністю, виключністю та зарозумілістю жиди далеко перейшли нежидів. Що такий спосіб полемізування мусить бути шкідливий поперед усього для самих жидів, сторони буцімто слабшої, яка так живо відчуває утиск із боку племен нежидівських і тому в першій лінії потребує поправи існуючих відносин, про те, здається, й говорити не треба.

    Певна річ, що метода трактувати всяку думку про реформу як «antisemitischen Geisteskrankheit»...і які там іще інші прекрасні епітети дає тим змаганням жидівська апологетика, не особливо свідчить про почуття реформи і причиниться більше до приспання, ніж до будження того почуття серед жидівської публіки. Повна сліпої зарозумілості фраза; "Не мішайтеся до наших справ! Die Juden warden ihre Frage selbst losen"(Lірре, с. 35), коби тільки не була снотворним наркотиком і коби сон після неї знов не був пере-рваний яким страшним пробудженням! Бо обопільні відносини між жидами і нежидами в нашім краю тепер такі, що всяке самолюбне засліплення, всяке відпихання реформи без огляду на те, від кого б она виходила, треба вважати суспільним злочином, що може приблизити, а не відвернути катастрофу...

      (Повністю ознайомитися із змістом цієї статті Ви зможете в ОУНБ ім.І.Франка.)

 

Оновлено 20-09-2019
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка