Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Бойківський діалект у ранній творчості Івана Франка



Мовна ситуація в Галичині періоду початку літературної діяльності І. Франка характеризується поширенням москвофільського макаронічного „язичія" з його неприродним симбіозом церковнослов'янських, російських та штучно придуманих, зазвичай за моделями церковнослов'янщини, мовних елементів. Пропаговане народовцями використання в художній творчості розмовної мови мало свої особливості. Воно зводилось до копіювання авторами діалекту, в умовах якого вони зростали, а ті мовні компоненти, яких не було в місцевому діалекті, але яких вимагала творча уява митців, поповнювались або мовними одиницями зі старої книжної мови, або ж новоутвореннями, хоч далеко не всі з них відповідали закономірностям народнорозмовного словотворення.

„Мовна свідомість Франка з дитинства формувалася на базі рідної йому говірки бойківського Підгір'я та під безпосереднім впливом тогочасного літературного оточення. Середня школа (нижча - так звана нормальна, вища - гімназія), яка дала майбутньому письменникові знання польської, церковнослов'янської, німецької, грецької і латинської мов, не змогла, однак, дати доброго знання норм української літературної мови, викладання якої в школах підмінене було слов'яноруським „язичієм". Українську літературну мову Франко спочатку пізнавав за творами галицьких письменників М. Шашкевича, М. Устияновича, Ю. Федьковича та ін.". Мова творів цих письменників помітно відрізнялася від тієї, на основі якої сформувалась загальнонаціональна літературна мова. Це, звичайно, не могло не позначитися на особливостях мови ранніх художніх творів І. Франка, які друкувалися на сторінках студентського часопису  „Друг". Засади редакційної політики часопису змушували авторів до використання москвофільського „язичія", і якийсь час у мові творів молодого І. Франка помітний його слід. Пізніше в автобіографії поет про цей період писав: „В спорах кружкових я не грав майже ніякої ролі, а хоч у „Друзі" мусів зразу друкувати „язичієм", то все-таки у себе писав фонетикою і народним язиком". Цим народним язиком у ранньому періоді для поета був рідний йому бойківський діалект.

Основні риси бойківського говору, відбиті в ранніх прозових і поетичних творах, стосуються передовсім граматичної будови. У галузі морфології це:

- Закінчення -ов в іменниках І відміни, прикметниках та займенниках, наприклад: „Тов рівниною дорога одностайна й монотонна, тож Петрій старався, доки ще не кинув милих, родинних гір, налюбуватися їх красотою, їх свіжістю, їх життям", „Не грайте зо мнов, бо всьо, всьо, що гадаєте мені злого зробити, ви сами на себе карбуєте".

- Закінчення -и в місцевому відмінку однини іменників жіночого роду, пор.:

Глянь на криницю тиху, що із стін могили

Серед степу сльозою тихо журчить;

В ній, мов в свічаді, личко місяця блищить,

І промінь сонця миєсь в її срібній хвили.

- Форми на -ове в називному відмінку множини, напр.: „Перепрашаю вас, мої господинове, що зараз по привітанню мушу і попрощати Вас. Пора в дорогу"...

Згодом, із середини 80-х - 90-х років, налагодивши контакти з українською інтелігенцією Східної України, Франко переймається проблемами формування української літературної мови... І. Франко вказав і на два основні джерела формування літературної мови: живу розмовну мову народу та мову талановитих популярних письменників.

Основою єдиної української літературної мови І. Франко вважав народну мову Наддніпрянщини, оброблену й відшліфовану в художніх творах І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, Марка Вовчка, Шечуя-Левицького. У мові цих письменників Великий Каменяр бачив основу того типу, „яким мусить явитися вироблена літературна мова всіх українців, оскільки мова їх творів при незначних відмінностях характеризуються великою одноманітністю". Це, однак, не означає, що у своєму розвитку українська літературна мова не повинна використовувати інші діалектні елементи в міру потреби.

Перевидаючи свої твори, І. Франко послідовно поправляв мову, замінюючи вузькодіалектні форми слів, слова, звороти, особливо в авторській мові, на такі, що вживалися в мові східноукраїнських письменників. У „Передньому слові" до другого доповненого видання збірки „З вершин і низин" у 1893 р. він писав: „Я користувався авторським правом і, не тикаючи основної думки, підправляв мову, котрої вироблення до ступня мови літературної за останніх 20 літ все ж таки значно посунулось наперед, може, й не без моєї скромної підмоги".

У „Передмові" до другої редакції одного з перших своїх художніх творів Франко підкреслив, що він „поробив деякі скорочення та численні язикові поправки, лишаючи цілість, як свойого роду літературний документ, без основної переробки".

У других виданнях своїх збірок „З вершин і низин", „Мій Ізмарагд" Франко в тих місцях, де не порушувались ритм і рими віршів, заміняв діалектні закінчення іменників, займенників і прикметників, наприклад: таков темнов на такою темною, ніяков - ніякою, форми щастєм на щастям, займенники вни, мні, ми, єї на вони, мені, її, йому, слова ту, сли, тра, най на тут, як, треба, хай, жизні путь на путь життя та ін.

Багато ж із діалектних елементів, які потрапляли в живу мову, Франко вважав загальнонаціональним надбанням і пропагував їх мовою своїх художніх творів, сподіваючись, що вони органічно ввіллються в єдину українську літературну мову.

 

Грещук В. Бойківський діалект у ранній творчості Івана Франка / Василь Грещук // Етнос і культура. - 2005-2006. - № 2-3. - С. 20-23.

 

Оновлено 17-03-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка