У пам’яті нащадків
Все менше часу залишається до знаменної дати: 150-річчя від дня народженя Івана Франка. Цю подію широко візначають співвітчизники, українці, які проживають за кордоном, всі, кому дороге ім'я титана праці і велета духа.
Ми, івано-франківці, пишаємося, що життєві дороги І. Я. Франка багато разів приводили його в наше місто. Перегорнемо сторінки біографії Великого Каменяра, пов'язані з Станиславовом (таку назву мав у минулому Івано-Франківськ).
Восени 1883 року до міста у межиріччі двох Бистриць його запросив університетський товариш Владислав Дзвонковський. Про ті часи Іван Франко згадував пізніше в „Нарисі історії української літератури": „Дзвонковський: ввів мене в дім Броніслава Дескура, де під проводом старого і дуже симпатичного господаря відбувалися оживлені розмови молодіжи, що шукала нових доріг для суспільнокорисної праці".
Отже, в Станиславові Іван Франко тісно спілкувався з представниками прогресивної польської інтелігенції. Це спілкування дало поштовх літературній творчості, зокрема, для написання повісті „Не спитавши броду".
Була ще одна важлива чи не найголовніша причина частих відвідувань І. Франком Станиславова. Тут він познайомився з сестрою Владислава Дзвонковського, Юзефою, вродливою, духовно багатою дівчиною, яку щиро покохав. З нею прагнув поєднати своє життя. Просив у матері Юзефи, Антоніни „руку і серце її дочки", пропонував спільними силами вести господарство. Одначе, одержав відмову.
Гірка образа залягла у серці Франковім. Причину відмови він вбачав у тому, що Юзефа походила з аристократичної польської родини, а його, селянського сина зневажала. Ці думки знайшли відображення в його поезії.
В Станиславові Франко не раз виступав на літературних вечорах, присвячених пам'яті Т. Г. Шевченка. Ось як повідомляла львівська газета „Діло" про один з таких вечорів, який відбувся 31 березня 1890 року: „Найбільшої, безперечно, ваги був відчит пана Франка про Шевченкову „Тополю". Доповідач дуже основно розказав про легенди всіх народів, про ті легенди, в котрих ще і нині спочивають могучі семена творчості поетів. І Шевченко радо сягнув до того скарбу всієї людськості. Відчит вислухано з великою увагою хоч був написаний дуже науково". 1914 році хворий Іван Франко виступав перед інтелігенцією Станиславова в приміщенні культурно-освітнього товариства товариства „Руська бесіда", де читав уривки із своєї філософської поеми „Мойсей".
Нині пам'ять Франка увічнена в місті, яке носить його ім'я. Про перебування поета в колишньому Станиславові нагадують меморіальні дошки, барельєф, що прикрашає фойє музично-драматичного театру ім. І. Франка. Пам'ятник Великому Каменяреві відкрито в 1996 році на вулиці Незалежності. З кам'яного постаменту між уламками скель він пильно вдивляється в своїх нащадків. Для них Франко тяжкою працею торував дорогу до нового життя.
Шеремет О. У пам'яті нащадків: Іван Франко і Станіслав / О. Шеремет // Єдність. - 2006. - 16 серп. - С. 3, 4.
