Місто „гордої княгині”
Швидкоплинний час невблаганно стирає сліди перебування Івана Франка в місті, названому його ім'ям. На пальцях однієї руки можна полічити меморіальні дошки, встановлені на старовинних будівлях, де виступав великий Каменяр. І серед них немає жодної, яка б засвідчувала про відвідування ним Станіслава у 1883-1884 рр. А саме тоді таких візитів було найбільше. На жаль, не збереглися до наших днів помешкання, які відвідував у ті часи Іван Якович. Та не згасає наш інтерес до життя Франкового, пов'язаного з містом у межиріччі двох Бистриць.
1883-й та наступний роки були для нього пам'ятними. Після другого ув'язнення, яке І. Франко відбув у тюрмі в Коломиї, йому постійно доводилося долати життєві незгоди. Згасла надія мати своє видання, де він міг реалізувати свій творчий потенціал. Йдеться про щомісячний часопис „Світ", якому І. Франко віддав стільки енергії й снаги. Восени 1882 року через фінансові труднощі „Світ" припинив своє існування.
Натомість Франкові доводилося виконувати поденну важку, переважно технічну роботу в народовській „Зорі", однак засобів для існування не вистачало. Він прагнув змінити несприятливі обставини життя, тому охоче погодився на пропозицію університетського товариша Владислава Дзвонковського і восени 1883 року завітав у гості до його родини в Станіславі. Про ті часи згадував пізніше в „Нарисі історії української літератури": „Познайомився я з двома станіславськими учениками - Дзвонковським і Феліксом Дашинським. Дзвонковський ввів мене в дім Броніслава Дескура, де під проводом старого і дуже симпатичного господаря відбувалися оживлені розмови молодіжи, що шукала нових доріг для суспільно-політичної праці".
Хто ж він, той „симпатичний господар", що про нього так тепло відгукувався Франко? Броніслав Дескур (1830-1895) був неординарною особистістю. В минулому заможний поміщик, який за участь у повстанні 1863 року зазнавав репресій, емігрував до Галичини і поселився в Станіславі. Тут жили його політичні однодумці. Серед них сестра Антоніна та її чоловік Владислав Дзвонковський, активний учасник визвольних рухів 1848 і 1863 рр. Переслідуваний царським урядом Росії, змушений був після поразки повстання залишити Польщу. Спочатку виїхав з дружиною, донькою Юзефою та сином, теж Владиславом, до Франції, а потім доля закинула його до провінційного Станіслава.
В „оживлених розмовах молоді" в помешканні Б. Дескура брав участь також Фелікс Дашинський. За пропаганду соціалістичних ідей був виключений із Станіславської державної гімназії. Пізніше продовжував навчання в Дрогобицькій гімназії, де познайомився з І. Франком, і це знайомство переросло в щиру дружбу. Захоплений творчістю свого товариша, Ф. Дашинський переклав на польську мову повість Франка „Боа констріктор".
Була ще одна важлива, чи не найголовніша причина частих відвідувань І. Франком Станіслава. Тут він познайомився з сестрою Владислава Дзвонковського Юзефою, вродливою, духовно багатою дівчиною, яку щиро полюбив. Плекав надію поєднати з нею своє життя. Не судилося. Залишилися прекрасні ліричні вірші Франка та повість „Не спитавши броду", прототипами героїв якої стали Броніслав Дескур і Владислав Дзвонковський (старший). А літературний образ Густі Трацької наділений рисами „гордої княгині" Юзефи Дзвонковської. На жаль, повість залишилась незавершеною, лише окремі її частини друкувалися в часописах „Зоря" і „Правда".
Шеремет О. Місто „гордої княгині" : [про перебування І. Франка у Станиславові у 1883-1884рр.] / О. Шеремет // Галичина. - 2006. - 7 берез. (№ 34-35). - С. 11.
