Коли приходить кохання: роздуми над ліричною драмою Івана Франка
Уважний аналіз біографій геніїв дає можливість побачити моменти вищого обранства земної людини на високу місію настільки часто, що вважати це випадковістю чи художніми домислами митців та їх біографів просто неможливо. Повертаючись до неймовірних збігів у долі малого Шевченка, поставимо питання про його життєву перспективу руба: чи мав якнайменший шанс без сприяння Вищих Сил сирота-кріпак, уже затаврований у селі прізвиськом „ледащо", вирватися до столичного Петербурга й отримати жадану волю практично без будь-яких, навіть найменших, власних зусиль? Виняток, збіг обставин? Об'єктивна закономірність. Навіть талант художника, як слушно підкреслює Є. Сверстюк, виконавши свою місію (якраз здібності художника і прислужилися для викупу з кріпацтва), марніє і поступово гасне у Шевченка зовсім, повністю витісняється талантом поета-речника, поета-вісника. До того ж Кобзар виявляється свідомим свого призначення настільки, що збити його з правильного шляху не вдається ні „задрипанці", „шинкарці"-славі, ні найстрашнішим випробуванням, ні неймовірній, вакуумно-космічній самотності в особистому житті.
Постійна вища опіка зримо простежується й у долі Лесі Українки. Найкращі лікарі світу не могли обіцяти їй ще дитиною як приреченій невиліковною хворобою більше п'яти-восьми років мученицького життя, а вона ще 35 літ боролася з туберкульозом, залишаючись працездатною майже до останнього дня, про що свідчать чорнові записи задуманої драми „На передмісті Александрії". І це в той час, коли в організмі поетеси вже не було жодного органу, не враженого туберкульозом на останній стадії розвитку. Якась світла Вища Сила, що опікується великим талантом, вгадується і при аналізі життєвих шляхів М. Башкирцевої, С. Крушельницької, К. Білокур, але це опікунство існує аж ніяк не з милосердя до носія таланту, а з прагматичної мети Сил Провидіння примусити генія реалізувати свою місію якомога повніше.
Та перейдімо до основного аспекту нашого дослідження - ліричної драми „Зів'яле листя" І. Франка.
Зауважимо, що при першому виданні інтимних поезій окремою книжкою Франко повівся алогічно: незважаючи на те, що „Перший жмуток" уже був опублікований у його ж попередній збірці „З вершин і низин", автор висунув версію самогубця, чиї вірші він нібито знайшов, і „Зів'яле листя" приписав саме йому. Навіть найновіші дані дослідників творчості поета, що такий самогубець через нерозділене кохання - не витвір Франкової уяви, а реальна людина, безтямно закоханий в Уляну Кравченко шкільний вчитель Супрун із Бібрки, аж ніяк не можуть вважатися доказом, що ліричну драму „Зів'яле листя" написав хтось інший, а не Франко.
Кожен поет у період розпачу й депресії глибоко тужить за минулими світлими митями, дуже боляче сприймає реальний розрив із коханою людиною, рятується від свого болю мріями, а тому у підсвідомих мандрах (сновидіннях, візіях) душа митця із зовсім інших світів тягне пристрасть, силу магнетичного почуття, хоч у свідомому стані митець проектує неземний ідеал на реальний, який рисами обличчя чи характеру більшою або меншою мірою подібний до того, що мав перед собою зовсім недавно у плоті й крові. Це й пояснює ті феномени, коли поет бачив об'єкт свого кохання всього два-три рази (Данте Беатріче), а оспівував упродовж усього життя. Щось таке простежується і в творчості І. Франка, який для змалювання містичної „невтолимої спраги, позамежевої солодкопристрасті", не знайшовши відповідного переживання у своєму житті, використав щоденник самогубця. Проте, на жаль, підсвідомі мандри душі митця часто бувають зумисно порушені Силами Зла, коли ідеал підміняється антиподом, Прекрасна Дама - демонічною істотою, котра сама себе іменує Панею, Царицею, підпорядковуючи собі волю митця. Саме це і сталося з І. Франком. Позаду вже був юнацький роман з Ольгою Рошкевич, похована друга мила - Юзефа Дзвонковська, Франко десять років перебував у шлюбі з Ольгою Хоружинською. Факти свідчать, що романтична юнацька любов до лолинської попівни по гарячих слідах не наштовхнула Франка на шедевр: „Картка любові" порівняно із „Зів'ялим листям" - лише бліда тінь. Та й за Юзефою серце заплакало якось з віддалі часу. Правда то були велика любов і велике страждання. Що ж до законної дружини - Ольги Хорунжинської, то Франко письмово констатував відсутність любові до неї, холоднокровно називаючи свій шлюб одруженням з певних політично-громадських міркувань й прямо натякаючи на бажаній і навіть можливій зміні в своєму особистому житті. Втім, Франкове припущення про те, що власна дружина стала на заваді розвою його таланту, явно надумане: Хорунжинська робила все і навіть більше, ніж вимагалося для того, щоб її чоловік нарешті закінчив університет, успішно захистив докторську, мав належні умови для науки і творчості. І аж після відвертого визнання Ольги Хорунжинської нелюбою дружиною, Франко згадує про Целіну.
Целіна Журовська (в одруженні Зигмунтовська) входить у долю Франка раптово й різко, її проекції з'являються в поезії й прозі, але між прототипом і літературними героями ширшає і глибшає прірва невідповідності аж майже до невпізнаності „оригінала" й „дубліката".
До речі син Івана Франка Тарас відзивався про Целіну сухо, наче ця жінка для сім'ї його батьків як причина неодноразових конфліктів, що виникали через неї.
Але у своїй патологічні байдужості до того, кому мала завдячувати безсмертям в літературі, Франкова кохана виявилася страшнішою від Шевченкової: Ликера Полусмак хоч після смерті Тараса збагнула його велич, а до Целіни так і не дійшло ніколи, з яким велетом духа зустрілася на своєму земному шляху.
Останні 20 віршів-„записів" ліричного щоденника, прикметні аналітичною безжальністю, містили „безкраю резигнацію" життя, зневіру в ярмах і шлеях, що їх, мов віл, тягнув герой - друге „Я" Франка - понад 20 років.
Повністю лірична драма „Зів'яле листя" вперше вийшла друком 1896 року. Чи ж не надто пізно взявся поет за любовну поезію, до цього часу не особливо йому властиву? Більше того „жмутки" „Зів'ялого листя" показали автора вже не „каменярем" із перевагою думки над мистецьким словом (О. Дорошкевич), а інтимним ліриком, уже не готовим нехтувати внутрішнім світом, а до того ж такі настрої і любовні переживання до І. Франка більше ніколи не поверталися й не виливалися новими художніми текстами.
Слоньовська О. Коли приходить кохання : роздуми над ліричною драмою Івана Франка / Ольга Слоньовська // Галичина. - 2006. - 3-9 серп. (№ 115-116). - С. 14.
