Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Простий у величі й величний у простоті: Іван Франко і Богдан Лепкий



Тарас Шевченко та Іван Франко прийшли в моє життя в ранньому дитинстві нерозлучною парою портретів у рушниках, шо мандрували що пару років по всій Галичині з батьківськими скупими статками і незмінно висіли на почесному місці у „сальоні" кожного приходства. Тараса Шевченка я вивчала напам'ять з 4-х років із голосу, як Тарасик Глібовицький, ще добре не вміючи читати. Над Шевченковими баладами ридала, заливаючись сльозами з жалю і співчуття. Казки Франкові відкривали чарівний світ езопової мови. „Лиса Микиту", „Абу-Касимові капці" хіба напам'ять знала, як згодом мої діти і внуки. „Зів'яле листя" в юності відгукнулося в серці ніжним тремтінням. А вірш „Не дивись з погордою і не смійсь, дитя" став доброю пересторогою. Захар Беркут захопив романтикою княжої доби. Всі Франкові твори були в приватній бібліотеці діда Томи Головацького, та й у батьковій. У воєнне лихоліття батькова, як і дідусева бібліотека пропала. По війні ми збирали бібліотеку спочатку, але це вже було не те.

Шкільна програма спотворила творчість і світогляд обидвох геніїв. Отримані в дитинстві правдиві оцінки їхньої творчості дали можливість критично ставитись до офіціозної. Зібрала потрохи немалу Шевчекіану. Збирала окремі томики творів Франка, потім всі 50 томів, марно сподіваючись, що віднайду там те, що в окремих виданнях не виходило. Хоча щось десь-таки іноді вдалося віднайти. Тому, як тільки повіяло вітром волі, підтримана громадою Союзу Українок, організувала 24.08.1990 конференцію „Франко, якого ми не знали". Стрижнем програми мали бути статті Франка, що розвінчували „наукове вчення марксизму", поезії, що заперечують його атеїзм, та факти з життя про його незаперечний національний патріотизм. Але доповідач - професор кафедри української літератури - не наважилася в той ще досить небезпечний час говорити про такі речі. Отож довелося мені експромтом, без підготовки, доповнити основну доповідь і про Франкову позицію щодо соціалізму та соціал-демократії Маркса, Енгельса, і про страшну загрозу від реалізації цих божевільних теорій насамперед для робітників і селян, плоди праці яких чиновники будуть відбирати і на свій розсуд чи примху розподілятимуть „порівну". Добре, що пам'ятала вірш Франка „Хрест", як антитезу офіціозного твердження про атеїзм Франка. Щодо його патріотизму, то вистачило згадати, що двох синів Іван Франко відправив до лав УСС. Апофеозом звучав політичний гимн „Не пора, не пора", який хор СУ за пару місяців зумів вивчити, а весь зал захоплено підтримав стоячи!

Ще вдалося мені колись прочитати дещо з творів Богдана Лепкого, зокрема „КМЖ", де описано, як у Жукові в церкві Іван Франко цілу Службу Божу співав разом з дяком на хорах. Та й родинні перекази те саме й ще ширше передавали. Бабуся моя Теодозія - найстарша дочка о. Омеляна Глібовицького - не раз розповідала нам про гостювання Франка з усією родиною в Циганах влітку 1895 року. Для неї головною згадкою був національний костюм, який за літо вшила, сорочку власноручно вишила на київський лад і подарувала їй дружина Франкова Ольга з вдячності за щиросердечне гостювання цілої великої родини Франків: двоє батьків, три сини й дочка Ганна, яку кликали Гандзуня. Її дуже вподобав і гарно грався з нею малий Тарасик Глібовицький (тоді йому було 5 рочків, а після закінчення ґімназії пішов до війська воювати з москалями й наприкінці війни загинув, як і його старший брат Сильвестр, у рядах УСС).

Для Теодозії-Дозі це була велика атракція (сорочка з пишними вишитими червоним рукавами, темно-зелена атласна корсетка, оздоблена блідо-зеленими трикутничками, картата плахта в таких же тонах), бо таких народних строїв (як колись казали) в цілій окрузі не було. В такому строю бачила в театрі хіба Наталку Полтавку. Вишивання те було взаємним. Для Гандзуні ціла хата швиденько вишивала сорочечку, для хлопців - комірці й пазухи, а сардачки для них замовляли в одного майстра, що шив на все село.

В народному строю молоденькій Теодозії було так гарно, що на 12 років старший за неї Богдан Лепкий, котрий дуже часто бував тоді в улюбленого дядька в Циганах, намалював її портрет з довгою до землі чорною косою. Портрет цей як найцінніша родинна реліквія висів у салоні приходства в Глубічку, де після смерті о. Омеляна Глібовицького парохом став чоловік Теодозії о. Антін Казновський. У трагічні дні повторного „визволення" і вимушеної раптової втечі (від терору польської боївки) родини з Глубічка портрет втрачений разом з усім майном, бібліотекою. Залишився тільки в нашій пам'яті.

Більше дізналася я про рід Глібовицьких, взаємини їхні з Франком аж у наш час зі статей Романа Горака, який ласкаво надав їх нам після того, як ми видали друком його повість „Трагедія Богдана Лепкого". В них він широко й детально розповідає про ті взаємини, щедро цитуючи листи о. Омеляна Глібовицького до Івана Франка, згадуючи і про його сестру Дарію, етнографічні дослідження якої Франко публікував у журналі „Життя і слово". Роман Горак згадує про 6 листів, нам же вдалося отримати з Київського архіву копії оригіналів всіх 9 листів о. Омеляна  Глібовицького і його сестри Дарії до Франків. При опрацюванні тих листів, писаних щораз іншою граматикою, потім т. зв. желяхівкою, я буквально поринула в ту на ціле століття віддалену епоху. Наскільки це допомогло глибше вникнути в характери непересічних і видатних респондентів, особливості їхніх стосунків і, головне, упевнитися остаточно в тому, що Іван Франко, створивши „Вічний революціонер", під висловом „попівськії тортури" мав на увазі не огульно всіх священиків, а тих тільки, які в Галичині були отруєні блекотою москвофільства, а в Наддніпрянщині - вихованців духовних семінарій імперської синодальної російської Церкви, тісно пов'язаної з ІІІ канцелярією, що ставила в обов'язок російським батюшкам бути політичними донощиками. Немало політичних діячів таким чином були запроторені в тюрми, сибірські каторги. Який фатальний вплив мало навчання в російських духовних закладах навіть на українців (малоросів), можна зрозуміти хоча б на прикладі Степана Руданського, батько якого не дозволяв синові навіть листи писати до нього рідною мовою! Ще яскравіше описав російський імперський клір автор повісті „Люборацькі": малограмотні московські попи, що масово засилалися в Україну, не Богові служили, а московському синодові, пиячили, байдикували, народ мали за бидло. Власне таких попів мав на увазі Іван Франко.

Тим часом перелік наших галицьких українських священиків, з якими не тільки знався, а навіть приятелював Іван Франко, досить довгий. Їх немало наводить у своїх дослідженнях і Роман Горак, і Петро Арсенич. Це, по-перше, о. Северин Бурячок, парох Яйковець, о. Іван Попель, парох села Довгополе, о. Бурачинський, потім о.Олекса Волянський, а на Золотому Поділлі - о. Сильвестр Лепкий - парох Жукова та о. Омелян Глібовицький - парох с. Цигани. Всі ці священики мали університетську освіту, були ерудитами й щирими патріотами, самовідданими слугами народу, за духом - близькі Франкові.

Сподіваємося, що й наш скромний внесок у величну і так ще мало знану Франкіану поможе українцям краще впізнати великого сина не лише України, але й усього людства. Вірю, що хто тільки загляне в ту „морську глибину", якою є неймовірно велика за обсягом, змістом і багатогранністю творча спадщина Франкова, захоче „пірнути в ню до дна" і винесе звідти перли нечуваної краси й цінності. Мусимо народові нашому показати всю велич його таланту, його нестримне бажання своєю невтомною й надзвичайно плідною працею підняти національну свідомість, рівень освіченості народу, повернути йому колишню волелюбність, національну гордість, хоробрість і відвагу, відродити віковічне прагнення створити власну незалежну державу. Задля того Франко написав цілий цикл поем про князів і гетьманів, його публіцистика працювала на усвідомлення народу в різних ділянках життя, його філософські трактати - непомильні дороговкази, а його палаючі завзяттям і гірким болем поеми, як „Мойсей", невмируща пісня „Не пора", що ставала гимном у визвольних змаганнях, піднімали народ із вікової сплячки у найскрутніший час.

Вельми актуальна його творчість і тепер, коли пів-України взагалі не знає правдивого Франкового Слова. Велика потреба власне в недорогих, а отже, доступних широкому читачеві книжках, спеціально підібраних творах про Каменяра, щоби громадянин України захотів хоча б зазирнути в незглибиму Франкову криницю! У рік Франка маємо подбати, щоби Слово Франкове щодня лунало з усіх каналів Українського радіо і телебачення! Щоби ті, хто цурається книжки рідною мовою, могли хоч пару раз почути його заклик:

Кожний думай, що на тобі

Мільйонів стан стоїть,

Що за долю мільйонів

Мусиш дати ти одвіт!

Скальська У. Простий у величі й величний у простоті : Іван Франко і Богдан Лепкий / У. Скальська // Перевал. - 2006. - № 2-3. - С. 116-123.

 

Оновлено 17-03-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка