Слово на могилі Івана Франка
Сьогодні між франкознавцями триває суперечка, чи Іван Франко - це „вічний революціонер", чи добровільно прикований до молота Каменяр, чи мислитель, що в роздвоєнні свого внутрішнього єства прочитує страждання, як чинник нездоланності свого і взагалі людського духу. Ця дискусія - знак зростання інтелекту не тільки в середовищі вчених, а й у житті зверненої до Івана Франка за порадами української громадськості, прагнущої в тяжкі часи становлення нашої держави назвати найголовнішу зорю в космосі творчості найвидатнішого свого письменника й політика.
Сьогодні, в день відходу Івана Франка, ми прийшли до його могили не ридати, а скласти йому довічну вдячність, за те, що, перемагаючи свою смерть, він додав до невмирущості свого народу найголовнішу прикмету: державність.
Вічний революціонер, і Каменяр, і Пророк, який розмовляє з Богом, Іван Франко - універсальний геній, що зарядив поневолену українську націю державотворчою енергією. Оце і є та осьова зірка в безмежному небі світил, що він їх запалив своєю працею і своїм розумом.
Силою пророчого слова Іван Франко рівня Тарасові Шевченку. Але широтою знань, творчою закоріненістю в джерела загальнолюдської духовності, об'ємом і глибинами історичного мислення він виділяється як перша величина поміж усіма своїми попередниками і сучасниками. З усіх предтеч відновлення української державності він не просто найближчий до нашої сучасності, а стоїть в самому центрі нашого дня, як сонце, дає світло нашим думкам і впевненість, що ми переможемо всі знегоди - і житимемо як незалежна нація, і завтра, і на просторах майбутніх тисячоліть.
Аналізуючи світогляд свого вчителя Драгоманова, Іван Франко пише: „... в його духовнім арсеналі не було поняття нації як чогось органічного, історично конечного, нерозривного і вищого над усяку територіальну організацію, чого не заступимо ніякою не опертою на ній автономією". Отже, нація, за Іваном Франком - це не рядовий, матеріальний організм, як будь-яка соціальна, професійна, виробнича, конструктивна чи деструктивна спільнота. Це - дух, який дає безсмертя мові і культурі, вічність - землі, яка є колискою і домовиною для національно одухотвореної одиниці, віру - людині - наче в Бога-Вседержителя - в рідний народ, у невмирущості якого сховане її непроминальне життя. Націоналізм Івана Франка відкриває Україну світові, а світ - Україні, вся планетарна література і культура великою мірою завдяки Франковій титанічній праці стає надбанням нашого народу. Націоалізм Івана Франка - це наша патріотична релігія, під гаслами якої пройшли наші повстання в XX ст. і звершилася перемога нашої національної ідеї 1991 року.
І в нинішній, невиразній, тривожній, розчаровуючій атмосфері ми чуємо Івана Франка, як він говорить, ніби звертаючись до нашої влади, що не здатна чи не хоче зрозуміти, що зневага до національного ідеалу та опікування виключно соціальними благами народу - це дорога на цвинтар нації. „Ми мусимо, - каже Іван Франко, - серцем почувати свій ідеал, мусимо розумом уяснювати собі його, мусимо вживати всіх сил і засобів, щоб наближуватись до нього, інакше він не буде існувати, і ніякий містичний фаталізм не сотворить його нам, а розвій матеріальних відносин перший потопче і роздавить нас, як сліпа машина".
Іван Франко не покинув нас 28 травня 1916 року. І ніколи не покине, не відійде з нашого національного, державницького життя. Його незламна віра в український народ - це наша незламна воля служити тому народові, об'єднувати його знаннями про наш національний ідеал, і франківськими заповідями виховувати його провідників. Нам працювати, а не проклинати наше початкове державницьке двадцятиліття; нам треба чути в ньому голос Народного Руху, могутнього повстанського загону нашої інтелігенції, і клекіт переможного Майдану, коли на нас дивилися і заздрили нам народи. Відповідно до пророцтва Івана Франка український народ постав у народів вольних колі, як велика духом європейська нація. Йому вистачить Франкової мудрості, сили і посвяти, щоб жити й розвиватися, та не лише задля себе, а й задля збагачення світової цивілізації своєю культурою й визвольною історією, унікальною серед воскреслих народів.
Слава Іванові Франку! Слава Україні!
Павличко Д. Слово на могилі Івана Франка (28.05.2009 р.) / Д. Павличко // Літературна Україна. - 2009. - 4 черв. (№ 21) ; Дзвін. - 2009. - № 7. - С. 152-154.
