Заповідь Пророка: Сучасні акценти у поемі Івана Франка „Мойсей”
Чим глибше вчитуємося в наснажені патріотичним духом твори Івана Франка, тим більше переконуємося, що він - не тільки предтеча вільної України, а й творець прагматичної системи конкретних завдань, од вирішення яких у двадцятому столітті залежало; а в двадцять першому залежатиме життя й сила нашої націоналноїної ідеї. Франко - будівничий української державності. Ми живемо в часи, коли майже всі перепроби, які нашому народові й нашій державі необхідно пройти, Франко передбачив, описав і, щоб нам не збитися з дороги, програмно опрацював.
Процеси внутрішньої сконсолідованості народу - власне, витворення нації із етнічної маси українців, взаємини українців із своїми владними провідниками, проблеми будівництва демократичного ладу, в якому мають бути пошановані соціальні, економічні, творчі права людини, наші стосунки з державами-сусідами та з Європою, - щодо всього цього знаходимо проникливі поради у Франка.
У такому контексті найважливіше його поетичне творіння - поема „Мойсей". А взагалі, якщо уявити творчість Франка як наповнений міріадами більших і менших світил космос, то серед них „Мойсей" - найяскравіше видиво. Поетичний вступ до „Мойсея", що починається словами „Народе мій, замучений, розбитий", - супутник тієї зорі, але водночас - автономна зірка, яка пульсує на осьовій лінії світового простору Франкових писань.
Іван Франко створив те послання до свого народу, на перший погляд, за випадкових обставин, але в житті великих людей, як узагалі в історії, дуже часто випадок є ознакою логіки неуникненної закономірності. Видавець поеми Кароль Беднарський у вже готовій верстці книжки помітив, що лишилися незаповненими кілька сторінок, і попросив автора написати, очевидно, прозою, невелику передмову. Це було 19 липня 1905 року, а вночі на 20 липня передмова була написана, причому не прозою, а віршем.
Чи був цей твір інспірований поезією Пантелеймона Куліша „До рідного народу" з відомим початком: „Народе без пуття, без честі і поваги"? Складне питання. І. Франко негативно ставився до деяких писань П. Куліша, в тому числі й до згаданого вірша, але слушно відзначив, що „хиби його (Куліша) особистої вдачі і його світогляду в очах потомності значно вменшаться, а зате великі його заслуги визначаться виразніше".
Можливо, Кулішеве звернення до народу зблиснуло перед Франком, коли почав писати своє звернення, але для нас важливо збагнути не поштовх до писання, а різницю в поглядах двох класиків на народ. Оцінюючи в основному лише козацькі сторінки нашої історії (та й то не завжди правильно!), автор „Чорної ради" картає український народ, а Франко, подаючи різкі, безпощадні характеристики українського народу, виставляє і його незаперечні високі якості, показує переможну та ясну будущину нашої нації. В поетичному вступі до „Мойсея" нема базованої на якійсь фольклорній прикметності чи на якійсь одній історичній події і зачиненої на цьому вузької, народницької думки. Народ у розумінні Франка - це рухома, суперечлива в своєму розвитку, але зростаюча в своїй духовності невмируща сила, яка прагне свободи і дає свідомість колективного безсмертя мислячій національній одиниці.
У поетичному вступі до „Мойсея" геній Франка вже був на висоті цієї поеми, крім того, він був змобілізований не лише цейтнотом короткої липневої ночі, а й відчуттям браку часу на реалізацію численних задумів, які роїлися в ньому. Тут геній Франка явив себе в досконалій довершеності, яку в українській літературі можемо ще спостерігати в „посланії" Т. Шевченка „І мертвим, і живим, і ненарожденним..."
Поетичний вступ до „Мойсея" написаний класичними терцинами -формою, яку Франко вперше використав і яку довів до надзвичайної гнучкості й блиску в нашій поезії. Судячи з того, як рідко після Франка українські поети зверталися до терцини, можна зробити висновок, що ця непокірна форма не піддавалася їм і що досі її неперевершеним приборкувачем і паном у нас є Франко. Терцина до нас і взагалі до європейської поезії прийшла з Італії; славу цій складній поетичній, широко для фантазії відчиненій строфі зробив Данте, наповнивши її філософським змістом „Божественної комедії". Між іншим, у передмові до своєї книжки про Данте, писаній 1912 року, Франко згадує, що він, ще „бувши учеником гімназії в Дрогобичі, читав деякі уступи Дантової поеми в німецькім перекладі, а потім пробував читати цілість у польськім перекладі". Незважаючи на те, то німці, поляки та інші європейці перекладали терцини Данте своїми мовами частіше й більше, як українці, саме в українській поезії, завдяки Франкові, терцина прижилася найкраще. В „Божественній комедії", до речі, є також звертання до Італії, до народу.
В будові терцини закладена вимога троїстої повторюваності і потрійного оновлення думки, а сам принцип потрійності лежить в основі ораторської і взагалі будь-якої аргументації, а якщо вдуматися глибше, то між терциною і всіма троїстими реаліями і символами, від Святої Трійці до тризуба, існують незримі, але базовані на законі природи похопні зв'язки...
Цікаво, що Франко в поемі „Похорон", безперечно, своєму найкращому творі після „Мойсея", цілі розділи писав так само італійською терциною, але починав її терциною інакшою (її можна б назвати українською), тобто формою, де жіноча й чоловіса рими чергуються...
У поемі „Мойсей" всі думки і почування обертаються навколо образу народу, котрий, як терен між деревами, живе між народами й пишається не своєю могутністю, а своєю жертовністю. Саме тому поема закінчується не тільки переможними трубними звуками ізраїльтян під мурами Єрихону, а й сумним пророцтвом про їхнє майбутнє...
Павличко Д. Заповідь пророка : сучасні акценти у поемі І.Франка „Мойсей" / Д. Павличко // Перевал. - 2006. - № 2-3. - С. 16-31.
