Літературознавець, критик, перекладач
„Література, так як і наука сьогочасна, повинна бути робітницею на полі людського поступу. ЇЇ тенденція і метод повинні бути наукові. Вона громадить і описує факти щоденного життя, вважаючи тільки на правду, не на естетичні правила, заразом аналізує їх і робить з них виводи, - се її і науковий реалізм. Вона через те вказує хиби людського устрою там, де не все може добратися наука... ціль літератури - служити народові.." - рядки зі статті І. Франка „Література, її завдання і найважніші ціхи", датовані 1878 роком, не втратили своєї актуальності і сьогодні та перегукуються і з завданнями, які ставить перед словесником чинна програма - формування гуманістичного світогляду, читацької культури, критичного мислення, навичок самостійного аналізу та аргументованого оцінювання прочитаного.
Програмою із української літератури для 12-річної школи передбачено знайомство з творами І. Я. Франка в наступних класах, а саме: 5 клас - казка „Фарбований лис"; 7 клас - „Захар Беркут"; 8 клас - „Іван Вишенський"; 10 клас - „З вершин і низин".
Звичайно, перелічені твори - незначна частина літературної спадщини письменника і вивчення та їх аналіз не дають змоги осягнути різнобічність його талантів. Доповнити, розширити ці знання можна на уроках зарубіжної літератури. Враховуючи те, що вчитель зарубіжної літератури працює не з оригіналами творів, а з їх перекладами, то не зайвим буде знати й учням, що І. Франко володів багатьма іноземними мовами - польською, німецькою, російською (всього 14), це сприяло тісним зв'язкам його з світовою культурою і літературою. Значне місце в його діяльності як поета посідала перекладацька робота. Франко не лише перекладав або переспівував, а й коментував перекладене в примітках, посиланнях, поясненнях чи наукових коментарях, в які часто включав і свої поетичні переклади. Серед перекладів Івана Франка відомо до двохсот зразків староарабської поезії з книжки казок „Тисяча і одна ніч", з давньо-індійських книг „Магабгарата", „Суттаніпата", дещо з китайського фольклору. Заслуговують уваги переклади першої пісні „Одіссеї" та уривка з „Іліади" (під назвою „Щит Ахілла") Гомера; трагедія і Софокла „Едіп-цар", давньоримська поезія, уривки з „Божественної комедії" та ряд ліричних поезій Данте.
Упродовж всього творчого життя Івана Франка вабила епічна поезія народів світу, причому як писемна, так і уснопоетична. Її зразки в перекладах Франка складають об'ємну книгу, до якої входять „Слово о полку Ігоревім", уривки з старонімецької „Пісні про Нібелунгів", давня чеська народна поезія, а також болгарські, гайдуцькі пісні, сербські пісні-легенди й балади, староанглійські, старошотландські, старонорвезькі і староісландські пісні та балади, іспанські романси, албанські, італійські й німецькі народні пісні, окремі зразки китайських і єврейських народних пісень, цикл циганських пісень тощо. На особливу увагу заслуговують українські народні пісні, перекладені Франком польською й німецькою мовами.
Із слов'янських літератур Іван Франко найбільше перекладав російських, чеських і польських поетів, особливо Адама Міцкевича - „Адам Міцкевич без сумніву найбільший поет польської нації і один з найгеніальніших людей, яких видало людство. Та духовна спадщина, яку він полишив у своїх творах, се тільки мала часть того, що він міг зробити протягом свого недуже довгого життя, якби те життя було зложилося щасливіше... У своїй письменській діяльності він виявив велику різносторонність духовних інтересів, незвичайну силу вислову та пластику поетичного малювання". (З передмови І. Франка до збірки виданих ним творів А. Міцкевича. 1914); з німецької переклав цілу низку поетичних творів Гете - „Се велика правда, котрою завершується „Фауст", надає тому творові ще й тепер, у наш вік, живу революційну силу". (3 передмови до перекладу трагедії Й.-В. Гете „Фауст". 1882); нова англійська поезія у перекладах Івана Франка представлена віршованою драмою Мільтона „Самсон - борець" (з передмовою про життя і творчість її автора). З Данте переклав - 36 терцин пісні „Пекла", фрагменти з „Нового життя" та „Божественної комедії", 9 поезій із книжки „Дантова друга любов" та характеристику середніх віків". (І. Франко „Данте Алігр'єрі", 1913).
І як автор оригінальних творів та перекладач, і як літературознавець та критик, Іван Франко найбільше уваги приділив світовій літературі нового часу. Про це свідчить вражаюча кількість відгуків та рецензій, написаних в основному про видатних письменників світової слави, включаючи й найвідоміших українських класиків.
Іван Франко і як перекладач, і як критик та літературознавець відкривав перед українськими читачами невідомий чи маловідомий світ красного письменства в численних яскравих зразках творчості найвидатніших майстрів художнього слова цілого світу, починаючи від стародавнього часу і закінчуючи початком ХХ ст., висловлював нові думки і погляди на ті чи інші явища світової літератури.
Козленко Я. Літературознавець, критик, перекладач : І. Франко на уроках зарубіж л-ри / Я. Козленко // Освітянське слово. - 2006. - 29 черв. (№ 26-27). - С. 7.
