„Ви велетень нового покрою…”: Каменяр на шпальтах часопису українців Польщі „Наша культура”
Вперше про творчість Івана Яковича Франка на шпальтах літературного та популярно-наукового часопису українців Польщі „Наша Культура" розповідає анонім Т.У. в № 1 за травень 1958 року в статті „Літературно-меморіальний музей „Каменяра", в якій наголошує, що коло підніжжя Карпат, в мальовничому селі Нагуєвичах, народився і провів дитинство велетень української літератури, письменник-революціонер Іван Якович Франко. В 1951 році в селі створено літературно-меморіальний музей на п'ять кімнат. Експозиція відкривається бронзовим бюстом І. Я. Франка роботи скульптора Г. Л. Пивоварова.
У серпневому номері про Івана Франка розповідає український письменник Олесь Гончар в статті „Геній української нації", в якій наголошує, що насіння, засіяне Іваном Франком, дає прекрасні сходи. Іван Франко своєю діяльністю відкрив для української культури широкий світ, бо, на думку О. Гончара, був ворогом хутірної замкнутості, не шкодуючи сил трудився над тим, щоб внести до світової скарбниці національний скарб свого народу і це йому вдалося. Його можна порівняти тільки з „шаленими титанами" епохи Відродження. Іван Франко є прикладом того, що для письменника немає іншої справи від справи народної. Франко був видатним майстром художньої творчості, титаном праці, яку виконував з любові до свого народу. Він був літературним критиком і перекладачем, поетом, прозаїком і драматургом. Нам всім потрібно повчитися в нього палкої любові до свого народу.
В цьому ж 4 номері читаємо, що на честь 100-річчя з дня народження Івана Франка в Польщі опубліковано багато наукових статей; подано їх бібліографію.
Цікавою є стаття П. Шеремета в номері шостому „Із спогадів про Івана Франка". Із слів шкільного товариша - священика Івана Кузіва авторові відомо, що Іван Франко любив приїжджати в Карпати. Найчастіше бував у Турківському повіті, селі Дидьові, яке розташоване між двома хребтами Бескидів, вздовж ріки Сян. Тут він знаходив бажаний спокій. Проте влада завжди намагалася оточувати його своєю „опікою". У 1889 році власне в с. Дидьові І. Франко був арештований і привезений до Львова.
Знову побував тут у 1914 році. Ідучи з Дидьова, затримався в Турці, де в ресторані Григорія Шипки прочитав поему „Мойсей" у присутності української інтелігенції та міщан. Поет був тоді вже хворий, студент університету Семець перегортав сторінки книжки. Цього ж дня І. Франко прибув на збори окружного відділу „Взаємної помочі українського вчительства", що відбулися в приміщенні „Української бесіди". Брав участь у дискусії, ставив питання і робив зауваження. Він побажав, щоб український вчитель найтісніше зблизився з народом. Присутні вийшли з наради з якнайбільшим розумінням своїх завдань і обов'язків.
Наступні спогади про Івана Франка в 1959 році подає В. Моравський: „Із моєї пам'яті Іван Франко мені видався малий ростом, худорлявий, працею перевтомлені очі. У нього було високе ясне чоло, яке опромінювали думки страждання. Скромно одягнений, завжди у вишиваній сорочці. Я вперше побачив його у серпні 1904 році в малому містечку Лютовиськах... у супроводі українського етнографа Федора Вовка, який був тоді професором в Парижі і в цей час цікавився етнографією Бойківщини...
Будучи студентом у Львові у 1909-1913 роках, зустрічав я часто І. Франка, який повертався з праці Академічною вулицею до свого дому. Часто можна було бачити І. Франка в книгарні ім. Шевченка на Ринку, він був тоді немічний з спаралізованими руками. В той час мій товариш з гімназії, студент філософії Володимир Тимочко працював якийсь час секретарем у І. Франка. В 1913 році з нагоди 40-ліття літературної діяльності І. Франка студенти всіх вищих шкіл у Львові організували урочисті збори на честь Івана Франка. На збори привезено вже хворого І. Франка в святочному вбранні, у вишитій сорочці... Були прочитані вірші І. Франка, ювіляр сидів мовчки зі сумним втомленим обличчям. Він нагадував нам Мойсея"...
Спогади про Івана Франка подає Дмитро Ступак: „Одного осіннього дня 1913 року було оголошено нам, учням української гімназії в Перемишлі, що до нас приїде наш поет і письменник Іван Франко і прочитає свою поему „Мойсей". Ми зраділи, бо хоча його ніколи не бачили, але твори його охоче читали усі в нашій гімназії. Перед вечором зібралися ми на гімназійному подвір'ї, а потім в рядах по чотири, військовим маршем вирушили на вокзал, де нетерпеливо чекали дорогого гостя. З вагону 2 класу вийшов Іван Франко,на ньому було пальто з сірим каракулевим коміром і така сама шапка. До вагону підійшов директор нашої гімназії А. Аляськевич і деякі вчителі. Франко привітався і попрямував до нас, до учнів, вітаючись з нами наліво і направо усміхненим поглядом. Потім сів у коляску і поїхав... в магістерську залу, найбільшу тоді в Перемишлі, а учні собі якнайскоріше, щоб зайняти місце біля Франка. Франко уклонився до зібрання і прочитав свого „Мойсея" від початку до кінця. Після закінчення присутні нагородили поета бурхливими оплесками".
У номері за 1960 рік поміщені вірші Миколи Вороного „Іван Франко" та Миколи Шеремета „На могилі Івана Франка", а також спогад Івана Марківа „Моє знайомство з Іваном Франком": „Будучи учнем 1 класу, я взяв від о. Василя Кункевича „Лиса Микиту". В розмові священик сказав, що великий український поет скоро приїде до Дрогобича, буде проживати у нашого вчителя Ратальського і що його можна буде побачити. Це було в 1907 чи 1908 році, коли до школи дійшла чутка, що до Дрогобича приїхав Іван Франко і буде в Народнім Домі читати „Мойсея". Однак в Народний Дім мене не пустили, та на другий день вчитель Ратальський сказав, шоб я зайшов до нього, що в нього буде Іван Франко. Сьогодні я маю побачити людину, що написала „преславного Лиса Микиту". Я прийшов і довго чекав, пані Ратальська сказала Франку: „Пане докторе, цей хлопчисько читав вашого Лиса Микиту і так він йому подобався, що захотів будь-за що побачити Вас..." Франко зробив крок до мене. - А звідки ти, хлопчику? - 3 Тинова, прошу пана доктора. - З Великого чи Малого? - 3 Великого, Малий - то хіба кілька хат. - Так, так, знаю, каже Франко і, звертаючись до Ратальського, говорить: „В його селі вдалось мені записати сакраментальний проклін з уст того, що йому хтось подвір'я занечистив...". Далі Франко говорив мало, розмову вів Ратальський, а Франко тільки відповідав. Він був втомлений... На кінець я вклонився докторові Івану Франку і подякував за Лиса Микиту. Він кивнув головою і сказав: „Будь здоров і вчися пильно". Від того часу став І. Франко моїм улюбленим автором...".
В номері за серпень 1960 року редакція подає статтю „З маловідомої кореспонденції І. Франка до У. Кравченко", яка буде цікавою для франкознавців, оскільки зачіпає сторони наукового, освітнього та приватного життя Івана Франка.
Тут же вміщений другий спогад Дмитра Ступака. Травневим днем 1916 року до гімназистів ввійшов вчитель і сказав: „Прошу встати. Сьогодні у Львові помер наш поет і письменник Іван Франко. Похорон післязавтра. Наша гімназії вишле на похорон свою делегацію. В складі делегації 10 учнів і 1 учитель..." Переді мною лежить він, наш Каменяр, у вишиваній сорочці. Лице його бліденьке, а очі ці, колись ясні, сині очі, в які я залюбки вдивлявся в 1913 році, коли Франко читав нам в Перемишлі свого „Мойсея", уже замкнені назавжди. Лунали чисельні промови, біля дому небіжчика, а відтак і на Личаківському кладовищі, але змісту цих промов я, молодий гімназист, не мав змоги запам'ятати".
В цьому ж номері Едвард Сабік в статті „Дружба Яна Каспровича з Іваном Франком", яку він присвятив до сторіччя з дня народження Яна Каспровича - наголошує, що дружба цих двох письменників є символом для всієї історїї українсько-польских відносин.
У травневому номері „Нашої Культури" за 1961 рік А. Верба вмістив статтю „І. Франко і польська преса", в якій детально розповів про співпрацю І. Франка з польською пресою та його полеміку з польськими літераторами і громадсько-політичними діячами. У висновку А. Верба наголошував, що Іван Франко, працюючи в польській пресі, як сам заявляв, служив не тільки своєму народу, а й справі зближення і широкого порозуміння українського народу з сусідніми народами.
Василь Яременко в статті „Знову з народом", яку присвятив до сторіччя з дня народження Б. Грінченка, подає фотографію Б. Грінченка та І. Франка за 1903 рік, наводить їхнє листування.
В номері за серпень 1964 року Тарас Франко помістив статтю „Гумор в житті Івана Франка"...
Іван Лозинський в статті „Іван Франко в житті Іларіона Свєнціцького" з'ясовує проблему взаємовідносин цих великих українських науковців та громадських діячів. „ Особисте знайомство Івана Франка з Іларіоном Свєнціцьким розпочалося в жовтні 1901 року, коли І. Свєнціцькому, тодішньому помічникові бібліотекаря Народного дому, приходилось щоденно зустрічатися з Іваном Франком"...
Ідейні хитання у публіцистичній творчості і консерватизм у суспільно-політичній діяльності Свєнціцького-редактора глибоко турбували І. Франка, тому у 1904-1905 роках він піддав принциповій критиці громадські і літературні погляди та етичні принципи молодого доктора філософії. Річ в тім, що Свєнціцький вступив у культурне життя Галичини як прихильник москвофілів, як редактор журналу „Живая мысль" (1902-1905), як теоретик москвофільської партії, у якій панував з дуже незначними винятками „догматизм та ідейний консерватизм, властивий усім старіючим організмам і замкнутим гурткам". Критика москвофілів Іваном Франком змусила І. Свєнціцького, як висловився В. Гнатюк, стати „єретиком серед москвофілів". І. Свєнціцький прислухався до чесного слова І. Франка і скоро надрукував на шпальтах часопису „Живая мысль" (1905р.) вірш „Каменяр". Під впливом І. Франка та російської революції 1905 року пориває з москвофільством і входить в сферу літературних і політичних поглядів та світогляду І. Франка. Активізований і керований Франковою волею, він виходить на широкий шлях демократичного літературознавства та науки. Зазнавши Франкової прихильності, І. Свєнціцький користувався його допомогою, про що дізнаємося із спогадів та листів. В подальшому І. Франко та І. Свєнціцький всюди були разом, починаючи від відкриття наукової фундації Національного музею в 1913 році до проводів Михайла Павлика в останню дорогу у 1915 році. Упродовж цих років І. Свєнціцький постійно інформував Франка про свої зустрічі в Петербурзі, про тамтешнє наукове життя, про знахідки творів мистецтва та староруських пам'яток. Коли 28 травня 1916 року не стало І. Франка, І. Свєнціцький перебував у Києві. Це потрясло його і якщо до цього часу він писав тільки рецензії на його окремі публікації, то з 1916 року до кінця свого життя стає першим франкознавцем, шанувальником і популяризатором творчості І. Франка. Власне він у роки німецької окупації перевіз до музею українського мистецтва всі експонати Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка і зберіг їх для майбутніх поколінь українців.
Ідзьо В. „Ви велетень нового покрою..." : Каменяр на шпальтах часопису українців Польщі „Наша культура" / В. Ідзьо // Перевал. - 2006. - № 2-3. - С. 130-139.
