Антропонаціоцентризм філософського світогляду І. Франка
Словосполучення „антропонаціоцентризм" може видатись незвичним і не зовсім коректним. Ми звикли до розмежованості понять „антропоцентризм" як поставлення в центр буття людини і „націоцентризм" - надання нації верховенства в системі суспільних відносин. Однак у І. Франка людина і нація - парадигмальна основа його світогляду. Правда, в процесі становлення і розвитку світоглядних орієнтацій мислителя амплітуда відношення „людина - нація" могла коливатися то в один, то в другий бік, коли пріоритетність надавалася людському, соціальному або ж національному. Проте людину і націю він ніколи не протиставляв. Людське завжди розглядалося в контексті національного, а національне - в руслі людського. В цьому, на нашу думку, оригінальність і особливість світогляду і всієї творчості І. Франка.
Орієнтація на людину і націю, соціальне і національне має у І. Франка солідне соціокультурне та ідейно-теоретичне підґрунтя. Мислитель - „син простого селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом", вийшов з простого народу і жив у соціальному середовищі, де високо поціновувались людяність, справедливість, рівність людей праці, повага до людини, незалежно від її етнічної чи конфесійної належності. Пізніше він не раз буде наголошувати на дружніх стосунках між українцями, поляками, євреями та іншими національностями, що населяли Галичину. Так, у статті „Що буде далі?" (1892) мислитель писав, що на селянських вічах йому часто доводилось чути „вислови гарячого співчуття до польських братів-мужиків... Виявлень ненависті до польського народу ми не зустрічали ніде між русинами". Те ж саме він відзначав і в стосунках між учнями Дрогобицької гімназії. У передмові до збірки оповідань „Рутенці" (1912) письменник згадував про один з учнівських гуртків, до якого „належали поляки і русини. Спорів між обома народностями ані в гімназії за моїх часів, ані в тім кружку не було. Так само рівними між нами були й товариші жиди". У цей час, як писав у листі - автобіографії до М. Драгоманова (1890), „національні спори" були для нього „майже зовсім чужі і незрозумілі".
Поряд із соціокультурним буттям другим чинником формування гуманістичного спрямування світогляду І. Франка була вітчизняна і світова суспільна думка, і насамперед творча спадщина Т. Шевченка. У ряді досліджень про творчість Кобзаря він особливо відзначав її людинолюбство. Пристрасна любов до України, писав І. Франко у статті „Тарас Шевченко і його „Заповіт" (1903), органічно поєднувалась у поета з „гарячою, а заразом простою і криштально чистою, незатьмареною ніякими філософічними сентенціями любов'ю до людини загалом, особливо до всіх бідних, пригноблених і покривджених". Мислитель невпинно йшов за Шевченковим гаслом: „Будьте люди!".
Любов'ю до людини, турботою про її благо можна, на нашу думку, пояснити зацікавленість молодого І. Франка марксизмом і соціалізмом. У часи, коли відбувалося становлення його світогляду, ідеї соціалізму, як утопічного, так і марксистського, були досить популярні в Європі. До них звертався також ряд діячів української культури. Як відзначав один з дослідників українського національно-визвольного руху І. Витанович, ці діячі „в соціалізмі надіялися найти здійснення своїх ідеалів - демократії, свободи, соціальної справедливості, однозгідної розв'язки соціального і національного питання". У соціалізмі І. Франка приваблювали декларовані ним гуманістичні засади: свобода, рівність, соціальна справедливість, братерство. З цими засадами він фактично ідентифікував соціалізм, називаючи його „щиролюдським". Можна стверджувати, що соціалізм він бачив з „людським обличчям". Пізніше, у другій половині 90-х років, глибоко розібравшись у соціал-демократичній доктрині „державного соціалізму", мислитель піддасть його нищівній критиці за антигуманізм, за насильство над людиною, її особистою свободою. Проте на початку своєї діяльності, в кінці 70-х - на початку 80-х років, він досить прихильно поставився до соціалізму і марксизму, прийнявши останній не як ідеологію пролетарської революції, а як суму благородних істин, які виражають корінні інтереси людини і нації. В марксизмі І. Франкові імпонував не його політичний, а економічний складник. Невипадково свою працю про соціалізм він назвав „Катехизм економічного соціалізму" (1878). Відзначимо, що в 50-томному виданні творів І. Франка вона має назву „Що таке соціалізм?". До речі, К. Маркса він цінував як економіста. Зацікавлення соціалізмом зумовило в ці роки активну участь І. Франка в соціалістичній пропаганді, діяльності робітничого комітету у Львові і редакції робітничої газети „Рrаса", у підготовці (у співавторстві) „Програми галицьких соціалістів" (1881), написанні ряду статей на робітничу і соціалістичну тематику.
Возняк С. М. Антропонаціоцентризм філософського світогляду І. Франка / С. М. Возняк // Прикарпатський вісник НТШ. - 2008. - № 3. - С. 7-12.
