Образ Івана Франка у листах Ольги Рошкевич
Взаємини Івана Франка і Ольги Рошкевич ніколи ніби й не були таємницею для українського літературознавства. Ця тема неодноразово обігрувалась і в українській літературі. Тут варто було б назвати такі твори, як „Захар і Беркут" Дениса Лукіяновича, „Терен на шляху" і „Поет під час облоги" Петра Колесника, і, звичайно, найвідоміший роман „Тричі являлася мені любов" Романа Горака. Хоча, справедливості ради, треба сказати, твору, який би без упереджень і різного роду тенденцій розкривав історію любовних взаємин Франка і Рошкевичівни, досі немає. Зважаючи на нашу нехіть до белетризованих біографій, навряд чи ми дочекаємося подібного твору в найближче десятиліття.
Вперше звернувся до цієї теми визначний франкознавець Михайло Возняк, який ще 1940 року в журналі „Радянське літературознавство" (кн. 5-6) опублікував розвідку „Автобіографічний мотив в оповіданні І. Франка „На дні". Він же підготував листи Франка до Ольги Рошкевич, які були опубліковані у виданні „Іван Франко. Статті і матеріали. Збірник п'ятий" (Львів, 1956), і присвячувалися 100-літньому ювілею Каменяра. Через два роки Денис Лукіянович в наступному збірнику опублікував відповіді Ольги Рошкевич, що охоплюють період за 1879-1880, 1882 роки (всього 16 листів). Листи Ольги Рошкевич-Озаркевич друковані мовою оригіналу, „так званою драгоманівкою, але авторка вживала і етимологічний правопис". З того часу ці листи не передруковувались і давно стали бібліографічною рідкістю.
На початку 90-х років XX століття львівські науковці Іван Денисюк та Іван Остапик опублікували ще 18 листів Ольги Рошкевич до Михайла Павлика за період з 1890 по 1898 роки. Здається, поряд з публікацією Дениса Лукіяновича, це вся епістолярна спадщина Ольги Рошкевич, яка збереглася. Тим більшу вона має цінність, що у ній ідеться про постать Івана Франка. Власне, опубліковане листування дає можливість побачити, яким вимальовується образ Франка Ользі Рошкевич.
Спочатку розглянемо першу групу листів, подивимося на їх тематику і звернемо увагу на форму звертання у них. Перший лист до Івана Франка, датований 22 січня 1879 року, Ольга Рошкевич надсилає із с. Іваниківки, де перебуває у своїх родичів. Треба нагадати, що протягом останніх двох років Франко і Рошкевич вже не зустрічаються і не спілкуються відкрито. Батьки Ольги заборонили доньці спілкуватися, причиною тут став перший арешт Франка (т. зв. соціалістичний процес 1877 року). Звертання дуже інтимне: „Дорогий Любцю мій!". Інформація у листі буденна, про родинні справи, іронія над вуйком і вуйною, бажання побачитися з коханим на балу у Львові: „Але не сумуй, Іваську, я приїду до Львова, хоть і не 28, то пізніше ...", розповіді про кавалерів, які залицяються до Ольги, жаль за колишніми зустрічами-бесідами: „Ах, Іваську, мій любий, де поділися тоті наші давні, лолинські вечерки (...). Все бувало заведем якусь займаючу бесіду або хоть і забавлялися по дітинному, то все не видавалось мені так аbqeschmackt [недоладно], як тепер. Признаюсь, що я тогди найбільше навчилася. Чи вернуться для мене ще такі веселі недармовиті години? Чому я далеко від тебе? Мені нудно, бо я сама, і все мов чужа посеред товариства. Агі! - чи видиш, Івасю, який ти вплив маєш на мене? Ти нераз любиш переходити на елегійний тон, ну, а мене також надибало! Але не дивуйся, миленький, і прости (я сама не люблю листів таких)...". Дописує цього листа Ольга у четвер, 23 січня, де знову розповідає про побутове життя галицького панства на селі, про чергові залицяння до неї якогось вдівця-священика, „що загриз свою небіжку на смерть, кажут, що вна нераз поберала прочуханку, так шанував небогу!"; мріє про зустріч: „Є, коби то ми борзо побачилися з собою. Мені все лиш то на гадці. Конечно буду вже штудерувати так, аби поїхати до Тебе". Не менш інтимною є форма прощання: „Бувайже здоров, мій миленький, і пиши до мене дещо о собі і о всім, що знаєш займуючого. (...). Цілую тя сердечно, письо моє дороге. Твоя Оля"...
Навіть і зараз, через багато років, Ольга не звинувачує Франка у драматичній розв'язці їхніх взаємин, покладаючи вину на суспільні обставини. Що це не зовсім так, говорить сучасна дослідниця Лариса Бондар у статті „Так цілком тихо..." (до взаємин І. Франка з О. Білинською), подаючи також давній матеріал М. Возняка „Із страху перед життєвою необхідністю (Коли розходились Іван Франко й Ольга Білинська)". До речі, про ці взаємини сам Франко ніде не згадує, тоді як Ольга Білинська короткий час, у березні-квітні 1884 року, була його нареченою. Тобто тоді, коли ще тривала, за Франковими ж словами, любов із Ольгою Рошкевич, тоді коли він сватався до Юзефи Дзвонковської.
Франкове небажання одружуватися з Ольгою Білинською, а перед тим і з Ольгою Рошкевич Лариса Бондар пояснює так: „Очевидно, йдеться не про соціалістичні чи якісь інші політичні переконання, а про Франкову нещасливу впевненість у тому, що одруження принесе йому ранню смерть і горе, злидні - аж до жебрацтва - майбутній дружині й дітям. Оце був той Франків комплекс, який фатально вплинув на його долю". І далі дослідниця цілком слушно розвиває свої здогадки: „І справді - чому ж боявся незабезпеченості з О. Рошкевич, А. Павлик, О. Білинською, а з Ю. Дзвонковською - ні [у листі до Дзвонковської Франко твердить, що хоче одружитися з нею тому, що вважає за бідну. Якби була багатою, то ніколи б цього не зробив - моє. Є. Б.]? І чи розійшовшися з О. Білинською 1884 р., Франко став більше матеріально забезпеченим через рік, коли почав просити руки О. Хоружинської? Отож тут діяв страх не просто перед матеріальною незабезпеченістю, а страх юнака перед одруженням узагалі". Тобто, на думку дослідниці, Франко просто не був готовий до одруження. Також Л. Бондар дає відповідь, чому Франко пропонував одружитися Юзефі Дзвонковській, Целіні Журовській та Ользі Хоружинській: „тут виявляється ще один комплекс, його називають „комплексом Бальзака". Юзефа Дзвонковська, Целіна Журовська, Ольга Хоружинська - що є спільного у цьому ряді жіночих імен? Перші дві - польки, шляхтянки, надзвичайні красуні, які з погордою (жертовність Дзвонковської - чи це не гарна легенда, автором якої був сам Франко?) відкидають хлопського сина. Третя також аристократка, хоч і українка, але ж із-за кордону. Ось це вже справжній Франків фатум".
Гадаю, ці міркування Лариси Бондар багато в чому роз'яснюють складні стосунки (у той же час, дуже прозорі) Івана Франка з Ольгою Рошкевич, яка стала першою жертвою Франкових комплексів-розрахунків. Щоправда, ніколи й ніде не дозволила собі Ольга Рошкевич прилюдно осудити Франка. Вона добре розуміла, на відміну від тієї ж Целіни Журовської, велич Франкового духу. Франко в оцінці Ольги Рошкевич - могутня і сильна постать, здатна змінити і вплинути на долі людей. Це та оцінка і той погляд, які й сьогодні привертають нас до постаті Івана Франка, людські слабкості й помилки якого лише увиразнюють цільність, твердість і жертовність його великої натури.
Баран Є. Образ Івана Франка у листах Ольги Рошкевич / Євген Баран // Краєзнавець Прикарпаття. - 2006. - № 8. - С. 3-7.
