Почувався, як у себе вдома
Хоча в радянський період Франка вшановували як письменника, філософа та революційного демократа, проте вся його літературна й наукова творчість та громадська діяльність висвітлювалась однобічно й тенденційно. Радянські дослідники зображували Франка як активного прихильника „українсько-російського єднання", марксиста і войовничого атеїста. Насправді письменник захоплювався марксизмом лише в студентські роки, а згодом, зрозумівши облудність „нової релігії", став завзято її поборювати. У своїх поглядах він пройшов довгий шлях від крайнього радикалізму до прогресивного націонал-демократизму.
Франко бачив Україну як суверенну державу у „народів вольних колі". Його патріотичні твори „ Не пора", „Великі роковини", „Розвивайся ти, високий дубе" в радянський час ніколи не друкувалися, інші скорочено і сфальсифіковано. („Що таке поступ", „Народники і марксисти", „Соціалізм і соціал-демократизм" та інші). Не публікувалася в радянських виданнях стаття-рецензія А. Фаресова „Народники и марксисты" (Літературно-науковий вісник, Львів, 1899, к. - С. 186-188). У ній письменник стверджував, що „соціал-демократизм для українства є ворогом, бо краде душі, наповнює їх пустими і фальшивими доктринами, відвертає їх від праці на рідному грунті". Його стаття „Поза межами можливого" подана з пропусками тих місць, де вчений сформулював ідеал національної самостійності України та відкинув марксистський економічний матеріалізм...
Праці І. Франка, які в часи тоталітарного режиму в Україні ніколи не друкувалися, були повністю опубліковані за кордоном з передмовою нашого земляка з Рожнятівщини поета, журналіста, громадсько-культурного діяча Богдана Кравціва (5.05.1904, Лоп'янка тепер Рожнятівського р-ну - 21.11.1975 Нью-Джерсі). Лише 2001 р. у Львові були опубліковані твори Івана Франка, що не ввійшли до зібрання творів у 50-ти томах, під назвою „Мозаїка" (Львів-Коломия, 2001. - 432 с.). Ця книга була профінансована ОДА, зокрема М. Шкрібляком, і вийшла в річницю його загибелі. В період тоталітарного режиму замовчувалися факти про спілкування І. Франка з українськими січовими стрільцями, про те, що його сини Тарас і Петро воювали у лавах УСС і УГА. В Івано-Франківську жила Софія Маджейовська-Гончар (1894-1975), яка доглядала письменника восени і взимку 1915-1916 рр. у „Приюті для хворих і виздоровців УСС" у Львові...
Мало кому відомо, що 1915 р. священик УГКЦ, педагог і письменник Йосип Застринець висунув Івана Франка на здобуття Нобелівської премії. Та через передчасну смерть не довелося письменникові її отримати.
В Івано-Франківську в Ярослави Литвинович-Радловської зберігається поштова листівка із зображенням Буркута з автографами І. Франка, Лесі Українки, адвокатів і громадсько-культурних діячів того часу...
На основі опрацьованих нами листів, що були адресовані І. Франкові, ми встановили, що із жителів Станіславова з Каменярем підтримували тісні взаємини фольклорист М. Бучинський, викладач Станіславської гімназії, лексикограф, фольклорист і громадський діяч Є. Желехівський, В. Лукич, педагоги і культурно-громадські діячі брати Корнило, Леонід і Роман Заклинські, І. Мандичевський та інші...
Перебуваючи у серпні 1899 р. у Станиславові, І. Франко з допомогою викладача учительської семінарії Р. Заклинського виявив декілька важливих документів до історії Галичини 1846-1848 рр. та етнографічні описи Гуцульщини. Згодом ці документи, придбані письменнником для НТШ у Львові, були частково опубліковані. Пізніше син Романа, учитель Б. Заклинський передав І. Франкові спогади свого прадіда, станіславівського бургомістра 1809-1925 рр. А. Вісгофера, які поет опублікував під назвою „Польська Реєнція у Станиславовові 1809 р."...
Арсенич П. Почувався, як у себе вдома : І. Франко і Прикарпаття / П. Арсенич // Галицька Просвіта. - 2006. - 18 трав. (№ 20). - С. 3.
