УЧАСТЬ ІВАНА ФРАНКА В СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ РУСІ ГАЛИЧИНИ КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX ст.

Друга половина XIX ст. стала добою дальшого утвердження ідеї соборності України. Переслідування української культури в Росії сприяло передачі матеріальних коштів і великій моральній підтримці з боку Наддніпрянської України українцям Галичини.

У цей час серед учнівської молоді почали створюватися гуртки. Про спроби організації уч­нівських гуртків І.Франко писав: "Ученики Дро­гобицької гімназії в другій половині 60-х і в пер­шій половині 70-х рр. поза школою жили звичайно кружками, крім тих місцевих, що жили в своїх родинах і переважно не мішалися до кружкового життя. Позамісцеві жили на квартирах ("стаціях") переважно по різних передмістях у міщан та міщанок, і відповідно до тих квартир твори­лися між ними кружки... Формально кружкових організацій між гімназіальними учениками в моїй класі не було".

У 1875 р. І.Франко став членом "Академіческого Кружка", що гуртував москвофільську університетську молодь. Тодішня народовська (українофільська) молодь гуртувалася в това­ристві "Дружній Лихварь". "Академіческий кружок" видавав студентський журнал "Друг". До "Друга" висилав І. Франко деякі свої поетич­ні та прозові твори ще з Дрогобича, коли був учнем гімназії. "Друг" їх друкував. Будучи сту­дентом, І.Франко привіз із собою значну кіль­кість літературних творів, які бажав друкувати в "Друзі". Отже, студентський журнал "Друг" був однією з причин того, що І.Франко вступив до "Академіческого Кружка". Слід зауважити, що в 1870-х роках, коли І.Франко виходив на іс­торичну арену, у Галичині ще не було тієї орга­нізованої сили, яка б зуміла "підняти селянство на визвольну боротьбу і повести його за со­бою...".

Під впливом Михайла Драгоманова, особ­ливо під впливом його листів до редакції "Друга", які були опубліковані в цьому журналі в 1875 і 1876 рр., відбулась велика зміна серед членів "Академіческого Кружка". Більшість їх пере­йшла на українські позиції і в 1876 р. опанувала на загальних зборах "Академіческий Кружок", а журнал "Друг" перейшов на чисту українську мову. Велику роль у розвитку подій на терен і "Акаміческого Кружка" відіграв Іван Франко. У журналі "Друг", він публікував свої перші оповідання з бориславського циклу, повість "Петрії і Довбущуки" та значну кількість поезій. Годі І.Франко був уже членом "Просвіти", часто бував у "Бесіді", в якій гуртувались народовці, близькою була йому культурно-освітня праця для народу, яку вела "Просвіта".

У липні 1877 р. Івана Франка було заареш­товано за "соціалізм" і за зв'язки з Михайлом Драгомановим, що нібито був організатором таємних гуртків серед молоді не тільки в Га­личині, але й на Східній Україні. М.Драгоманов просив І.Франка об'їхати за його кошт україн­ські землі Угорщини й записати етнографічний матеріал для праць М.Драгоманова, за що й обвинувачували І.Франка, підозріваючи, що він їхав із метою соціалістичної агітації. Суд обвинувачував І.Франка і його товаришів у приналежності до таємного товариства. Обви­нувальний акт виходив із того, що "соціалістична пропаганда існувала, а оскільки вона переслі­дувалась урядом, то для ведення її створюва­лись таємні товариства".

Процес проти І.Франка і його товаришів відбувся 14 січня 1878 р. у Львові. Серед обви­нувачених були: Михайло Котурницький (поляк з України, у якого знайшли лист М.Драгомано­ва), Михайло Павлик, Іван Франко (тоді 21-річ­ний), Остап Терлецький (урядовець універси­тетської бібліотеки у Відні, 27 років), Іван Мандичевський (адміністратор журналу "Друг"), Щас­ний Сельський (студент медицини у Відні), Анна Павлик (сестра Михайла), Антін Перебендовський.

І.Франко, на думку М.Возняка, ніколи не був членом таємного соціалістичного товарист­ва. Він закликав збирати етнографічний мате­ріал, до якого належать також докладні відомості про стан робітництва. Співробітники "Друга" мали завдання їхати на Буковину й Угорську Русь із метою збирання народних оповідань та пісень.

Ідеї, проголошені "Громадським другом", стали на довгий час символом боротьби захід­ноукраїнського населення. Своєю суспільно-по­літичною діяльністю "Громадський друг" піз­ніше підготував грунт для створення радикаль­ної партії 1890-х років. Львівський процес 1878 р. поклав початок багатьом політичним процесам, що відбувались у містах Львів, Коломия, Пере­мишль, Краків та інших. Про цей періоду своєму житті І.Франко писав: "Склавши іспит зрілості, я вступив до університету у Львові, але мої сту­дії перервав соціалістичний процес 1877-8 року, до якого бозна-чому замішано мене, навіть за­суджено на 6-тижневий арешт (після 8 місяців слідчої тюрми) за приналежність до таємного то­вариства, до якого насправді я ніколи не належав і якого, скільки знаю, ніколи не було".

Вирок у цьому процесі був тяжким для І.Франка, що весь час до процесу перебував у тюрмі і був засуджений іще на шість тижнів тюрми. За словами В.Полєка, у тюрмі письмен­ник побачив людей нещасних, єдиною виною яких була бідність. І він не відвернувся від них, а, навпаки, старався зрозуміти їхні болі, роз­крити причини переслідувань цих, за офіційною термінологією, "злочинців". І навіть тут, у тих, здавалося б, нелюдських умовах, І.Франко напо­легливо працював.

Для І.Франка цей процес був важким уда­ром. Перш за все тому, що він тоді нічого спіль­ного із соціалістичною пропагандою не мав, а далі тому, що був засуджений зовсім невинно й провів дев'ять місяців у тюрмі в дуже важких умовах. Незважаючи на це, Каменяр узявся до праці. Уже в липні 1878 року почав видавати "Дрібну Бібліотеку". Видав 14 випусків у вигляді невеликих брошур, але мусив це видавництво згодом припинити через недостачу фондів.

Поряд із відсутністю коштів для ведення видавничої серії І.Франко зіткнувся з багатьма організаційними труднощами. Не було постійних працівників із відповідною кваліфікацією. Усі ті, "хто мав стосунок до виходу в світ "Дрібної бібліотеки", були головно студенти, завантажені навчальним процесом". Таке видав­ництво, засноване на громадських засадах, від­різнялося від інших видавництв, які носили комерційний характер. Заслуга І.Франка в тому, що, плануючи видавати твори реалістичної лі­тератури, він прагнув забезпечити українського читача книжками, яких не могли дати тогочасні видавництва.

У цей період І.Франко працював інтенсив­но серед львівського українського й польського робітництва та співпрацював у часописі "Ргаса", куди прийшов разом із М.Павликом у серпні 1878 року. Газета була заснована 1 липня 1878 ро­ку у Львові й видавалася коштом Товариства друкарських робітників (відповідальним редак­тором її був українець Йосип Данилюк). Спо­чатку вона була досить безбарвною; її увага зо­середжувалася переважно на умовах життя друкарів у Галичині і в Європі. В основному ж автори наголошували на потребі "органічної праці", тобто на потребі освіти для робітника, щоб він міг якнайшвидше використати права, надані йому конституцією.

У 1880 р. І.Франко був арештований у Яблунові Коломийського повіту під час поїздки до свого товариша К.Ґеника в Березові. Разом із К.Ґеником та М.Ковцуняком він пробув три місяці в коломийській тюрмі. Діяльність І.Фран­ка щораз більше непокоїла галицьку реакцію і правлячі кола Галичини. Повітовий староста в Косові доносив 13 лютого 1879 р. у намісництво, що на пошті затримано посилку із забороненими книжками із Женеви. Під час обшуків поліція знайшла в селян адреси Івана Франка, який разом із М.Павликом керував у повіті агітацій­ною роботою. 4 березня 1880 року І.Франка було заарештовано й посаджено в Коломийську тюрму, а через три місяці випущено на волю. Далі відіслано через тюремні етапи в Станіславі, Стрию і Дрогобичі до Нагуєвич, до місця наро­дження. Ця дорога спричинила Франкові гаряч­ку та сильну простуду. Прийшовши до себе, він знову поїхав до Ґеника, але в Коломиї занедужав і пробув там важкий тиждень. Там написав опо­відання "На дні", вислав його за останні гроші до Львова. Прибувши до Дрогобича, він виїхав до К.Ґеника в с. Березів, де кілька тижнів від­почивав і лікувався, але коломийське староство, довідавшись про його перебування, наказало жандармерії відправити його до Коломиї.

На останню чверть XIX ст. припадає про­цес розгортання політичної боротьби галицького селянства. Однією з форм цієї боротьби були численні селянські віча (мітинги), які ґрунтовно досліджував І.Франко.

Уже в першому народному вічі у Львові в 1880 р. активну участь узяли представники різних прошарків селян. На ньому, однак, нега­тивно позначився вплив його організаторів - народовців і москвофілів. Іван Франко проана­лізував рішення, ухвалені на вічі. Ці рішення він уважав незадовільними, бо в них не висувались вимоги запровадження загального виборчого права, відкриття українського університету у Львові тощо. Важливими є свідчення історика про друге народне віче у Львові в 1883 р., в яко­му взяло участь понад 6 тис. чоловік. У статті "В великій хвилі" з цього приводу вчений за­уважив: "Львів не тямить ще в своїх мурах такого згромадження, такого численного з'їзду руських селян з найдальніших закутків нашого краю: від Бродів, Сокаля і Косова, від Стрия, Дрогобича і Самбора, від Калуша і Перемишля, від Сянока, Ярослава і Лежайська, з буковин­ських і з мазурських окраїн нашої землі". На вічі було викрито політику уряду в Га­личині, показано справжнє становище селян. Це було нечуваним до того часу в краї.

Унаслідок цього починається цілий ряд виступів у провінції, починаються "перші полі­тичні збори по селах; аргументи, факти і цифри, зібрані в рефератах львівського віча, робляться арсеналом, звідки беруть своє оружжя провінціальні референти". І.Франко описав одне з таких віч у Долині, на якому були присутні селяни з Болехівського, Калуського й Долинського повітів. Характерно, що серед вимог учасників віча була ще вимога перегляду сервітутних справ. Селянським вічем, організованим радикалами, було передвиборне віче в Коломиї в 1891 р. Описові цього віча І.Франко присвятив дві окремі статті, які опублікував на сторінках журналу "Народ" та газет. Історик пові­домив, що у вічі взяло участь близько 800 селян із Коломийського, Косівського й Снятинського повітів. Вони висунули своїм кандидатом на на­ступних виборах до рейхсрату одного з керівників радикальної партії С.Даниловича.

Важливим є те, що на фоні соціального розшарування селян, зубожіння основної їх час­тини письменник створює яскраві образи селян - протестантів: Гриця ("Як пан собі біди шу­кав"), Хохлачика ("Гутак"), Олекси Сторожа ("Моя стріча з Олексою"). У поемі "Панські жарти" автор підкреслює стихійність виступу селян, забитих, задавлених кріпосницьким гні­том. В оповіданні "Ліси та пасовиська" він звертає увагу на ріст свідомості й організо­ваності селян після скасування панщини.

У 1883 р. заходами народовців відбулось друге всенародне віче у Львові. І.Франко написав для цього віча реферат про економічні справи, який виголосив Василь Нагірний.

7 серпня 1883 року І.Франко взяв участь у студентському вічі в Коломиї, де обговорю­валось питання жіночої рівноправності, участі жінок у суспільному житті. Там він познайомив­ся з Наталією Кобринською. І.Франко підтримав ідеї молодої письменниці. На думку В.Полєка, саме дружні поради І.Франка, уся його творча практика й громадська діяльність надихнули Н.Кобринську на беззавітне служіння народові, стали зразком для неї. Це добре розуміла й сама письменниця і не раз підкреслювала значення І.Франка для свого розвитку.

Активне зацікавлення громадським жі­ночим рухом на західноукраїнських землях, який певний час очолювала українська письменниця Н.Кобринська, призвело до створення в середині 1880-х років у Станіславі культурно-освітнього "Товариства руських жінок". У 1884 р. І.Франко багато зусиль доклав для популяризації створе­ного товариства. На його підтримку він опублі­кував статтю в газеті "Діло". У цьому зв'язку дослідниця Ірена Книш зазначає: "Після перших організаційних зборів у Станіславові, 7 жовтня 1884 року, на яких схвалено статут товариства та вислано його намісництву до затвердження - Франко присвятив цій події передову статтю в "Ділі" й помістив статут. У цій статті І.Франко подавав освітню ціль товариства, що власним літературно-науковим видавництвом або з допо­могою іншого, що вже існувало, мало пропа­гувати ідею освіти серед жіноцтва. До цього мали "причинитися театральні вистави, відчити, дискусійні вечори...". За посеред­ництвом І.Франка Н.Кобринська звернулася до Уляни Кравченко, Климентини Попович, Олени Пчілки та інших відомих і маловідомих українських жінок-літераторів по обох сторонах австро-російського кордону з проханням над­силати свої твори для нового альманаху. Особ­ливо цінними для неї були матеріали з Наддніпрянщини.

Н.Кобринська та О.Пчілка (мати Лесі Ук­раїнки) видали в 1887 р. "Перший вінок, жіночий альманах". Згодом вийшло ще два томи аль­манаху "Наша доля". І.Франко відзначив, що Н.Кобринська намагалася "втягти наше жі­ноцтво в сферу ідей і інтересів передового євро­пейського жіноцтва".

Заслуги І.Франка для українського жі­ночого руху відзначала Наталя Кобринська на 25-річному ювілеї його творчої діяльності, дя­куючи у власній святковій промові за його допо­могу жіночим змаганням за рівноправність. "...Суспільність на чолі з законодавцями муж­чинами, - пише Ірена Книш, - що визнала ниж­чість жінки, не може призвести до зрівняння прав жінки - не знищивши "вищости" мужчини. Цієї вищости ніколи не виявляє Франко, для якого жіноче питання, це взаємини людини з лю­диною, це рівнорядне становище одної й другої людської істоти".

У 1884 році І.Франко почав співпрацювати в "Ділі" та в народовському журналі "Зоря". У 1885 р. він припинив цю співпрацю і виїхав до Києва, щоб підготувати базу для видавання но­вого журналу у Львові. Повернувшись із Києва, І.Франко під впливом деяких наддніпрянських діячів, а в першу чергу О.Кониського, та деяких галицьких приятелів працював у редакції жур­налу "Зоря", але вже навесні 1886 р. перервав редагування і виїхав до Києва. Там він одру­жився з Ольгою Хоружинською, донькою ук­раїнського поміщика, що перебувала в Києві у своєї сестри Анни Трегубової після закінчення інституту.

У 1887 р. І.Франко почав видавати "Нау­кову Бібліотеку". Від липня 1887 р. він став чле­ном редакції польського щоденника "Kurjtr Lwowski", який редагував Генрик Ревакович. З того часу аж до 1897 р. Франко дописував у різні польські часописи й журнали демократич­ного напрямку у Варшаві, а також у Петербурзі. Багато статей на політичні теми публікував у німецькому тижневику "Die Zeit". Учений пішов на постійну роботу в редакцію щоденника " Kurjtr Lwowski", щоб заробляти на утримання родини. Він вірив тоді в польську демократію і був переконаний, що з її допомогою можна по­слабити тодішню політичну силу польської шляхти та ліквідувати її політичні впливи. У 1895 р. він опублікував у віденському тижне­вику " Die Zeit " статтю "Селянський рух у Га­личині", яку різко розкритикували тодішні польські демократи.

Період життя І.Франка між 1887 і 1897 ро­ками виявляє незвичайно інтенсивну працю на науковому, поетично-творчому та письменниць­кому полях. Крім вищезгаданих українських ча­сописів та журналів, він писав багато в "Наро­ді", "Хліборобі", що появлявся в Коломиї з 1891 р. як орган радикальної партії для селян, а далі в "Громадському Голосі", заснованому в 1895 році, у "Радикалі" (1895 і 1896), у "Громаді" (1896), у "Хлопській Бібліотеці", у "Літературно-Науковій Бібліотеці", яку редагував із 1889 р. Крім того, з 1894 року редагував вісник літера­тури, історії і фольклору "Житє і слово", що з 1896 року стало "Вісником літератури, політики і науки".

У той же час він високо ставив радикаль­ну пресу. Показовою є його оцінка радикального періодичного видання журналу "Народ": "...ра­дикальні елементи почали організовуватися і з початком р. 1890 виступили з виданням двотиж­невика "Народ", що в тім першім році свого існування дав взірець найкращого часопису, до­ступного й цікавого рівно для освічених селян, як і для інтелігенції, і при тім так багатого і різнородного змістом, як ні одно подібне видання в Галичині". Відзначимо, що преса відіграла велику роль у налагодженні культурних зв'язків між українським населенням Наддніп­рянщини й західноукраїнських земель, у зрос­танні його національної свідомості. Це мало ве­лике значення для процесу формування україн­ської нації.

Насичений період рухливого й багатого змістом та творчістю життя І.Франка позначив­ся третім арештом у 1889 році. Його арешту­вали разом із кількома галицькими товаришами та кількома наддніпрянцями, що приїхали до Галичини. І.Франко просидів у тюрмі десять тижнів і був випущений на волю з товаришами без ніякого процесу. Польська адміністрація в даному випадку переслідувала мету заборони наддніпрянським українцям відвідування Гали­чини.

У середині 1890-х років І.Франко публі­кував власні наукові праці в Записках наукового товариства імені Т.Г.Шевченка (далі - НТШ). Умови суспільного життя вносили певні корек­тиви в тематику його газетних виступів. Дово­дилось часто писати про те, до чого, може, і душа не лежала, але чого вимагав обов'язок співробітника й члена редакції. Але і в таких випадках Франко залишався сам собою, як це видно із сотень кореспонденцій, репортажів, замі­ток, опублікованих у щоденній польській газеті " Kurjtr Lwowski ", де він очолював найголовні­ший відділ-суспільно-політичний.

Крім того, І.Франко був редактором жур­налів "Антропологія" (паризьке видання фран­цузькою мовою), та "Матеріали до україно-руської етнології", що виходив у Львові за його ж ініціативою. Під його редакцією вийшло сім томів Львівського видання.

Ця доба надзвичайно насиченої, повної посвяти праці та глибоких потрясінь у житті Івана Франка завершилась восени 1898 р. ювілеєм 25-ліття його літературної праці. Ініціатором та організатором цього свята була тодішня акаде­мічна молодь і радикальна партія, що вважала його своїм провідним членом і засновником. Відзначення ювілею позитивно позначилось на діяльності І.Франка в цей період. На святі, крім передмови самого ювіляра, виступили Володимир Гнатюк, Михайло Грушевський, соймовий посол Перемишльської землі Степан Новаківський, від жіноцтва Наталія Кобринська, від студентської (академічної) молоді Гриць Гарматій. Заключне слово було надано давньому товаришеві й другові І.Франка М.Павлику.

Поступово І.Франко відходить від полі­тичного життя. Він з іще більшим інтересом ці­кавився громадськими справами. Наслідком цього стали його наукові статті, поміщені в "Літературно-Науковому Віснику" на різноманітну актуальну тематику. М.Євшан зазначив, що в "Літературно-Науковім Віснику" концентрує Франко всю свою критичну і літературну діяль­ність за рр. 1898-1908. Не вийшла, здається, ані одна книжка журналу за той час без того, щоб не принесла новел, повісти, поезії, перекладу, наукової або публіцистичної статті, рецензії з-під пера Франка".

У 1913 і 1914 роках відбувались у Галичині святкування сорокаліття письменницької твор­чості І.Франка. На численних святкуваннях брав участь сам ювіляр. Проте в цей час І.Фран­ко та його дружина тяжко хворіли. "Тоді був створений комітет допомоги Каменяреві. Гуцульщина і Прикарпаття склали грошові по­жертви. На Поділлі, крім грошей, зібрали багато зерна, яке комітет продав і всі гроші були покладені комітетом в ощадну касу "Дністро" у Львові. Це був фонд для утримання Франка". Ювілейний комітет здійснив видання літературно-наукового збірника в честь Івана Франка. Проте початок Першої світової війни перешкодив цьому виданню. Воно з'явилось під назвою "Привіт Іванові Франкові в сорокаліття письменської праці 1874-1914" аж 30 травня 1916 р. уже після його смерті у Львові.