Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

КРАЄЗНАВЧІ СТУДІЇ ІВАНА ФРАНКА



Наукова спадщина Івана Франка в галузі історії надзвичайно багата. Його перу належить велика кількість спеціальних історичних досліджень, літературних, мовознавчих та етнографічних праць. Це зумо­вило появу цілого ряду досліджень, присвячених його творчості. Інтерес до творчості Івана Франка з'явився ще за його життя: про нього багато писали в пресі, тоді ж з'явилися деякі окремі книги та перша бібліографія його творів. Ці дослідження й започаткували окрему галузь україно­знавчих студій - франкознавство, яке сьогодні має численні здобутки.

Протягом XX ст. продовжувався вихід у світ його творів, публіку­валися спогади сучасників, здійснювалися планові дослідження. Фран­кова спадщина як в цілому, так і в ділянці історичного краєзнавства привертала увагу багатьох учених. Значних успіхів в означеній проблематиці досягли в своїх дослідженнях сучасні галицькі вчені.

Проте на сьогоднішній день немає цілісного ґрунтовного дослі­дження, яке б повною мірою висвітлювало краєзнавчі погляди Івана Франка. А тим часом дослідження місцевої історії, етнографії та фольк­лору займали одне з чільних місць у науковій діяльності вченого. За даними академіка М.Возняка, праці І.Франка з краєзнавчої тематики складають не менше третини всієї його наукової спадщини. "Великий Каменяр, зазначає В. Іськів, - здійснив найбільший вилив на станов­лення і розвиток цієї науки в Галичині, заклавши її ідейно теоретичні підвалини. Критично і в цілому вірно оцінюючи ряд пануючих тоді наро­дознавчих концепцій, І.Франко був прихильником та пропагандистом історико-порівняльного методу дослідження". На сьогодніш­ній день відомо, що письменник написав 50 праць із фольклору та опуб­лікував біля 100 народознавчих досліджень і повідомлень. Крім того, відомо, що лише в галузі пісенної народної творчості загальний обсяг записів І.Франка складає близько 400 пісень і більше 1300 коломийок. Загалом діяльність Франка як фольклориста і етнографа вивчена достат­ньо. Тому в даній роботі ми ставимо завдання дослідити внесок Івана Франка у вивчення історії краю, розкрити основні напрямки його кра­єзнавчої діяльності, показати його роль у розвитку краєзнавчої науки в Україні.

Формування краєзнавчих поглядів Івана Франка розпочалося ду­же рано в часи його дитинства та юності. Спочатку це було захоплення записами казок та народних пісень. Ще в 1865 році він почав записувати казки, які розповідали його шкільні товариші. Через рік він зайнявся записом народних пісень. У процесі збирання матеріалу Франко брав участь у декількох мандрівках. Ось як він описав свою першу мандрівку в листі до Михайла Драгоманова від 2 квітня 1896 року з метою пізнання рідного краю: "Скінчивши сьому клясу, я перший раз пустився під час вакацій у далеку дорогу... Я поїхав залізницею до Стрия, а звідси рушив сільським трактом на Синевідсько та на Побук, Бубните, Тисів Церківну, Старий Мізунь, Велдіж, Лолин... Вернувшись з Лолина в Дро­гобич, я пустився у противний бік - на Опаку, Смільну, Тур'є, Волосян­ку...".

Зацікавленість Івана Франка краєзнавчими дослідженнями досить добре проявилась під час організації ним у 1883 році "Етнографічно статистичного гуртка", який функціонував у структурі Наукового това­риства імені Шевченка (НТШ). Як відмічав О.Воропай, завданнями гуртка були "підготовка, а якщо можливо, то й видання бібліографії книжок, статей та інших матеріалів з етнографії і статистики українсь­кого народу, а також і збирання етнографічного матеріалу серед народу шляхом проведення періодичних екскурсій".

Діяльність гуртка здійснювалась у кількох формах. Основною з них було проведення засідань, на яких велись дискусії про методи краєзнавчих досліджень, були заслухані доповіді про скасування панщини в Галичині, події в Східній Галичині в 1848 році, український фольклор та ін. Другий напрям передбачав організацію краєзнавчих експедицій, які мали на меті пізнання життя і економічного побуту рід­ного народу, красу, природні скарби та історичні пам'ятки свого краю. Показовою у цьому відношенні стала експедиція за маршрутом Львів - Стрий - Дрогобич - Борислав - Мразниця (передмістя Борислава) Східниця - Урич-  Підгородці -  Корчин - Верхнє і Нижнє Синевідсько - Бубнище  - Болехів -  Гошів - Калуш - Станіслав - Коломия.

Це був період становлення Івана Франка як науковця. Разом із дослідженнями на історичну тематику ("Громадські шпихліри в Галичині 1784-1840 рр.", "Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині"), він постійно збирав та систематизував українські прислів'я та приказки, які пізніше видав у "Етнографічному збірнику" НТШ як тритомник під назвою "Галицько-руські народні приповідки" (1901-1910).

Учений Кость Кисілевський зробив висновок, що "наукові твори Франка обговорюють головно фольклорні та історично-літературні пи­тання. Крім того, його спадщина багата на критики, рецензії, огляди, передмови, коментарі, причини, статті, малі розвідки, реферати, допові­ді, некрологи науковців з рецензіями їх творів".

В історичній науці впродовж тривалого часу домінувала думка, що краєзнавство передбачає всебічне вивчення порівняно невеликої території краю переважно силами місцевого населення. Вважаємо більш правомірним обґрунтування терміна "краєзнавство", що його наводить "Енциклопедія українознавства" за редакцією В.Кубійовича: "Крає­знавство сукупність інформації про якусь країну з погляду географії, природи, історії, етнографії, народного господарства тощо".

В.Грабовецький у своїх дослідженнях стверджує, що термін "галицьке краєзнавство" вперше вжив Іван Франко в 1892 році у статті під такою ж назвою. Франко мав на увазі краєзнавчу літературу, куди входять "не тільки спеціальні праці про міста, регіони, замки, пам'ятки, а й численні популярні видання, які передають широким колам читачів, особливо молоді, систематично і доступно викладені результати цих спеціальних праць, даючи тим самим кожному... змогу докладно ознайомитися зі своїм краєм і усією батьківщиною, з її геогра­фічним положенням, ґрунтами, кліматом, шляхами сполучення, містами, людьми, суспільним устроєм, історією, пам'ятками і т. д. Наскільки таке ознайомлення корисне, не треба доводити. Адже ж це перший ступінь, перша прикмета раціональної освіти - знати своє найближче оточення, знати минуле і сучасне свого народу і відчувати себе живим і свідомим членом живого, свідомого і об'єднаного організму".

Б.Гаврилів зазначає, що "науковий доробок галицьких дослід­ників і краєзнавців-аматорів виходить часто далеко за місцеві інтереси чи регіональну історію і становить невід'ємну частину української історіографії, що сприяло зростанню національної свідомості не тільки світської та духовної інтелігенції, але і широких верств населення, серед яких зростали патріотичні почуття, які вилилися у національно-визвольні змагання вже у першій половині XX ст. за відродження української дер­жавності".

Про значення історико-краєзнавчих досліджень йдеться в етапі І.Франка "Галицьке краєзнавство". Автор, захоплюючись розвитком краєзнавства в Європі, вказує на причини, чому "ми, галичани, доне­давна дуже мало відчували цю потребу", бо "австрійський уряд, приєд­навши Галичину, не дуже дбав про піднесення в ній краєзнавства, яке легко могло б пробудити у її мешканців надто велику любов до свого краю, небезпечні думки про давнє і недавнє минуле, не кажучи вже про теперішній стан. Все то були справи небажані для уряду, тому на них не звертали уваги, тримали їх у таємниці і старалися не допустити до відома широкого загалу".

У цьому зв'язку слід згадати збірник "Народні пісні в записках Івана Франка" (більше 150 пісень він зібрав у своєму рідному селі Нагуєвичах), видрук яких поповнив сюжетну лінію пісенної творчості на всій території Галичини. Збірник вміщує ряд оригінальних пісень, притаманних західному регіону України: коломийки, "жовнірські" пісні, пісні про опришків, епічні пісні-хроніки. Дуже часто Франко вводив у свої твори повні тексти чи фрагменти народних пісень, а деякі сюжети і мотиви пісень клав в основу оригінальних творів.

Характерною рисою краєзнавчих поглядів І.Франка була орієн­тація па реальний народний ґрунт, конкретні історичні умови. У своїх наукових пошуках він використовував історико-порівняльний метод, що давало можливість об'єктивно відшукувати зв'язок і співвідношення явищ і подій. Франко-краєзнавець комплексно вивчав духовну і мате­ріальну культуру, народну архітектуру. У хроніці НТШ (ч. 32, Львів, 1907) був надрукований "Квестіонар для збирання місцевих переказів", де Іван Якович звертав особливу увагу на перекази про визначних лю­дей, що боролися за народні інтереси, а також про відомих майстрів, ковалів, мельників, шевців, кравців, співаків та музикантів.

Для дослідження народної архітектури Карпат і Прикарпаття велику зацікавленість являє праця Франка "Моя вітцівська хата". Його опис хати дає можливість відновити основні типи давнього будівництва в цьому регіоні. Експедиційними дослідженнями доведено, що тин хати, у якій народився письменник, побутував ще в кінці XIX- на поч. XX ст. і на території сучасного Дрогобицького, Самбірського і частково Стрийського районів. Ця робота була взята за зразок при реконструкції дому його батьків у рідному селі.

Цілий пласт науково-краєзнавчих досліджень І.Франка присвя­чено Гуцульщині. Він активно вивчав матеріали, залучав громадських діячів, знавців звичаїв та побуту гуцулів до збору експонатів для музеїв. Так, перебуваючи в Криворівні, написав поему "Терен у нозі", яку присвятив Зеновії Бурачинській, що розповідала йому гуцульські легенди, а також автобіографічне видання "У кузні", повість "Великий шум", оповідання "Як Юра Шикманюк брів Черемош", вірші "В альбом Ользі Маркевич", "У безсонну ніченьку" та інші. У Криворівні Фран­ко працював над випуском нових серій "Універсальної бібліотеки", зай­мався перекладом поезій Шевченка німецькою мовою, розробкою статей для преси.

Тут, за словами П.Арсенича, він "записував приповідки, опові­дання, пісні, перекази і залучав до збирання фольклорно-етнографічних матеріалів знайомих учителів, учених і літераторів...". За порадою І.Франка народну творчість записували жителі Криворівні сестри Кекилія і Марія Бурачинські. Записи пісень і оповідань про опришків К.Бурачинської-Куравець він опублікував у пресі. А зібрані Марією Бурачинською весільні, ліричні, побутові пісні, колядки, звичаї, похоронні обряди, приповідки, пісні про опришків, про Кошута, гу­цульський словник зберігаються у фонді Франка Інституту літератури в Києві.

Ще до відвідин Гуцульщини Іван Франко чув поетичні перекази про цей край від свого друга з Косова М.Павлика. На цій основі виникли твори "В'їзд гуцула", "Керманич" і повість "Петрії й Довбущуки". В ході ознайомлення письменника з повсякденним життям гуцулів він приділяє йому все більше місця в своїх працях. В основу багатьох його творів лягли розповіді гуцулів. Прикладом може служити оповідання "Гуцульський король", що написане на основі слів гуцула Андрія Освінціцького, які Франко записав під час перебування в селі Довгополі. У творі передано народну ненависть до кривавого деспота, устєріцького мандатора Гердлічки. Жорстоке свавілля австрійських властей щодо гуцулів показав письменник і в незавершеній статті "Полонина Глистовата. Причинок до історії камеральних дібр в Галичині", написаній у 1898 р. на основі судових документів. У Довгополі І.Франко записав пісню та оповідання про дуже популярного у народній творчості ватажка опришків Мирона Штолу (Штолюка). Пізніше на основі цих матеріалів він написав оповідання "Мирон Штола".

"На думку Каменяра, стверджує П.Арсенич, - в народній пісні, легенді чи переказі треба дошукуватись історичної правди, вбачати в них достовірне джерело. На основі вивчення документів та спогадів гуцулів І.Франко написав ґрунтовну статтю про керівника селянського руху на Гуцульщині та Буковині в 40-х роках XIX ст. Лук'яна Кобилицю".

Іван Франко грунтовно дослідив історичне минуле Прикарпаття, вніс величезний вкладу його національно-культурне відродження. Він закликав учених і місцевих дослідників вивчати невисвітлені сторінки історії краю. Влітку 1884 року Іван Франко виступив організатором подорожі студентської молоді по містах і селах Прикарпаття. На тери­торії краю екскурсанти ознайомилися з побутом і важкими умовами життя мешканців Бубнища, Болехова, Калуша, Станіслава і Коломиї. За свід­ченням самого І.Франка, ця студентська мандрівка, яка розпочалася з Дрогобича, мала помітне значення для виховання демократичної молоді. Результати подорожі він фіксує у праці "Українсько-руська студентська мандрівка літом 1884 року".

У 1884 р. Франко багато зусиль доклав для популяризації ство­реного письменницею і громадською діячкою П.Кобринською у Станіславі Товариства українських жінок. На його підтримку він опублікував статтю у газеті "Діло". І.Франко правильно вважав, що "тільки розумні й освічені матері, сестри і жінки, що думають, можуть випроводити і виховати розумне і освічене покоління". Після перших органі­заційних зборів у Станіславі, 7 жовтня 1884 року, на яких схвалено статут товариства та вислано його намісництву до затвердження - Франко присвятив цій події статтю в "Ділі" й помістив статут. У цій статті він подавав освітню ціль товариства, що власним літературно-науковим видавництвом або з допомогою іншого, що вже існувало, мало пропа­гувати ідею освіти серед жіноцтва. До цього мали причинитися театраль­ні вистави, відчити, дискусійні вечори.

Заслуги Франка для українського жіночого руху відзначила Кобринська на 25-річному ювілеї його творчої діяльності, дякуючи у власній святковій промові за допомогу жіночим змаганням за рівноправність.

Учений виявляв інтерес до історії Станіславської гімназії, де у 90-х роках діяв таємний гурток "Поступ". У гімназії видавалася рукописна газета "Зірка", у якій було опубліковано ряд краєзнавчих матеріа­лів і стаття В.Небиловця (псевдонім В.Навроцького) "Місто Калуш". Це була перша спроба збору фактів з історії міста. У1898 р. письменник виявив у Станіславі ряд важливих документів з історії Галичини 1846, 1848 років, відомості про польське повстання 1863 р., етнографічно - статистичний опис Станіславського округу з 1854 р., реферат з етнографії Гуцульщини тощо. Згодом ці документи опублікував В.Гнатюк.

1898 року при Історично-філологічній секції НТШ була створена етнографічна комісія, яку згодом очолив І.Франко. Він був її головою до самої смерті. Цікаві відомості про роботу цієї комісії наводить О.Воропай: "За той час, коли Франко очолював етнографічну комісію, з його ініціативи проведено декілька експедицій для збирання етногра­фічних матеріалів. Так, 1900 року О.Роздольський, М.Павлик, О.Колесса і сам Франко побували в Стрийському, Городецькому та інших пові­тах Галичини. 1904 року експедиція виїхала на Бойківщину, в ній також брав участь Франко. Під час цих експедицій І.Франко зібрав багато різних виробів українського народного мистецтва, зразки одягу і прикрас. Деякі з цих експонатів ще й досі зберігаються в Музеї етно­графії і художнього промислу у Львові.

І.Франко широко організує збирання експонатів для музею при Науковому товаристві ім. Т.Шевченка. З цією метою в "Літературно-науковому віснику" (т. XVII, 1902 р.) було надруковане звернення: "Зби­райте етнографічний матеріял!", в якому говорилось про те, що побут і мате­ріальна культура народу з часом змінюються, а тому завданням музею є збирати і зберігати для наукової мети пам'ятки цієї культури. Була також розроблена програма для збирання етнографічних матеріалів, в якій зазначалося, що музей цікавлять такі речі, як одяг, моделі господарських і промислових знарядь, будівель, писанки, вишивки, різьблення по дереву і металу, тканини та предмети старовини, кам'яні, бронзові, кістяні знаряддя, зброя, пам'ятки письменства - рукописи, стародруки тощо.

Опришківська тематика займала важливе місце в творчості Фран­ка, їй присвячені вже згадувані повість письменника "Петрії й Довбущуки" (1875-1876 рр.), оповідання "Гуцульський король" (поч. 90-х ро­ків) та ряд творів пізнішого періоду, серед них драма "Кам'яна душа" (1895).

Слід зауважити, що це був час, коли висвітлення опришківського руху було далеким від дійсності і протягом XIX ст. польська шляхетська історіографія розглядала опришківство як звичайне грабіжництво, роз­бійництво. Тому І.Франкові належить заслуга в створенні наукової концепції опришківства як явища соціального характеру, як єдино мож­ливої в тих умовах форми збройного протесту проти пригноблення. Всебічне вивчення різноманітних матеріалів про опришків, які діяли на обширній території Українських Карпат і Прикарпаття, дало йому мож­ливість обгрунтовано визначити суть цього антифеодального і національ­ного руху.

Перебуваючи у Бубнищі, І.Франко був вражений величчю побаче­них скель і печер, які у народі звуться Довбушевими. В.Грабовецький зазначає, що І.Франко "постійно збирав і публікував опришківський фольклор. Під час перебування І.Франка у Києві композитор М.Лисенко записав від нього дві народні пісні про О.Довбуша".

В історичній праці "Панщина та її скасування в 1848 р. в Галичи­ні" письменник розкрив основні види діяльності та поповнення легендар­них загонів опришків. "Цим самим, - стверджує В.Грабовецький, він показав майбутнім дослідникам шлях пошуку ключа до оцінки характеру і рушійних сил народного руху".

Великий мислитель високо цінував видатного опришківського ватажка, легендарного лицаря Карпат Олексу Довбуша, який протягом семи років (1738-1745) карав панів, навколо якого народ створив так багато пісень, переказів, легенд. І.Я.Франко постійно збирав на Прикар­патті опришківський фольклор, у тому числі про Довбуша, і на цій основі писав свої прозові твори. У галицьких журналах "Життє і слово", "Зо­ря", "Етнографічний збірник" Франко публікував народні пісні і пере­кази про опришків Проця, Туманюка, Семена Хотюка, Мирона Штолу    та ін. У результаті проведеної роботи він зробив висновок: опришківська "пісня стоїть далеко ближче до фактичної основи" ніж твори опришків етнографів того часу .Глибоке вивчення народних пісень, переказів про опришків переконало поета в історичній достовірності опришківського фольклору.

Зображуючи у своїх творах героїчні події опришківського руху під проводом Олекси Довбуша, І.Франко показав населенню західно­українських земель приклади визвольної боротьби в минулому як зразки для наслідування в нових суспільних умовах.

Отже, дослідження величезної краєзнавчої спадщини І.Франка переконує, що немає такого питання в історії Прикарпаття, до вивчення якого не торкався б Каменяр. Перебуваючи в НТШ, він очолив етногра­фічну комісію, де згуртував і спрямував працю багатьох краєзнавців. Йому вдалося сформувати цілу плеяду збирачів і дослідників матеріаль­ної і духовної культури народу, головними постатями в якій стали В.Гнатюк, Ф.Колесса, В.Охримович, О.Роздольський, О.Маковей, В.Щурат, С.Людкевич та ін. Вони внесли величезний вклад у створення золотого фонду української краєзнавчої науки, що на сьогоднішній день має надзвичайно велике значення. В умовах незалежної України краєзнавчі роботи І.Франка все більше привертають увагу дослідників і шануваль­ників його наукової діяльності. Розробка даної проблеми дасть можли­вість значно розширити наукові дослідження про Івана Франка як крає­знавця, простежити його діяльність на Прикарпатті, показати вклад Каменяра в українську краєзнавчу науку.

 

Оновлено 19-09-2019
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка