ТРУДОВА МІГРАЦІЯ, її ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ В ОЦІНЦІ ІВАНА ФРАНКА І МІГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ СУЧАСНОСТІ

I. Вступ. Однією із суттєвих прикмет у роз­витку українського суспільства є міграційний рух населення, зокрема селянства, який набу­ває особливо інтенсивних форм на рубежі ХІХ-ХХ і ХХ-ХХІ століть. Незважаючи на те, що прояви міграції українських селян припа­дають на різні історичні періоди, вони мають багато між собою спільного. У тому контексті особливо актуальними є праці Івана Франка про еміграцію українських селян у кінці XIX - на початку XX ст. у різні країни світу.

II.  Постановка завдання. На думку Івана Франка, до еміграції українських селян спри­чинилися не тільки загальні злидні, але й пропаганда еміграційних агентств, які обіця­ли за рубежем райське життя. Невідомі й не­вловимі агенти пускали всілякі привабливі чутки. Так, одна з чуток зводилася до того, що архікнязь Рудольф засновує окрему дер­жаву в Америці, а для її освоєння він закли­кає українське населення. Кожна сім'я, згідно з розповсюдженою версією, має одержати 12 моргів врожайної землі.

Мандрівні комісіонери закордонних фаб­рик, єврейські вихідці з Росії, на думку І. Франка, зацікавлені в еміграції українсь­ких селян, бо прибирають до своїх рук се­лянські землі і майно. Зі свого боку селяни піддаються легко різним закордонним при­надам, бо місцеві відносини надто економі­чно для них обтяжливі. їхній клопіт відомий австрійській владі, але вона не захищає се­лянські інтереси.

III. Результати. При з'ясуванні причин еміграції І. Франко звернув увагу на еконо­мічне становище селянства. Він шукав корі­ння тих процесів, що проявлялися на по­верхні в еміграційних спалахах. Офіційні та реакційні ідеологи намагалися обійти справжні причини еміграції українських се­лян, яка спершу проявилася у напрямку Рос­ійської імперії, де наївні люди надіялися придбати землі та поліпшити своє злиденне становище, з якого користали не тільки емі­граційні агенти, але й окремі держави. Так, наприклад, еміграцію селян з Галичини то­лерувала російська влада, яка поводила себе у цій справі згідно з якоюсь, на думку І. Франка, спеціальною інструкцією. Він вва­жав, що головним приводом еміграції з при­кордонних галицьких сіл до Росії "була знач­на різниця в цінах на землю у нас і в прикор­донних російських губерніях". За 5-6 моргів землі, на яких селянин з родиною у Галичині ледве міг прохарчуватися, після продажу землі й переселення до Росії, він міг купити 10-15 моргів, на яких, враховуючи відносно менший державний податок в Росії, загалом міг жити у достатку.

У своїх працях, присвячених еміграції ук­раїнського населення, І. Франко постійно твердив про необхідність досліджувати її причини, оскільки не бракувало ворожих спекуляцій, які перекручували її соціально-економічну природу в певних інтересах. Саме тому вчений насамперед розкривав причи­ни еміграції, а потім діяльність різних емігра­ційних агентів. Не раз, пишучи про масову еміграцію українців до Росії, ми, казав І. Франко, підкреслювали, що приводом її пе­редусім треба вважати матеріальну скруту.

Вже в 1852 р. для «виживлення» сільсько­го населення Галичини не вистачало 230 тис. корців збіжжя. Роки 1847,1849,1855, 1869, 1876 і 1889 були голодними. Кількість дріб­них селянських власників у 1848 р. станови­ла 500 тис, а в 1875 р. - 800 тисяч. З 1867 до 1883 р. методом ліцитації продано 35 тисяч селянських господарств. Це означає, що уря­довим шляхом не менше 100.000 селян виштовхано в ряди пролетаріату. До речі, в 1875 р. селянський пролетаріат у Галичині становив 500 тисяч чоловік, які готові були до найму в промисловості. Однак зростання чисельності пролетаріату на селі не супро­водилося збільшенням джерел існування і місць праці в промисловості. Дослідження показали, що в Галичині щорічно вмирає 50 тис. чоловік, переважно на шлункові хво­роби, від недоїдання. Отже, не дивно, вва­жає економіст, що при таких обставинах сільське населення Галичини емігрує масами.

Одним із компонент праць Великого Ка­меняра про еміграцію є спростування тверд­жень різних ідеологів, суть яких зводилася до пояснення причин еміграції діями різних агентів, нашіптуванням, політичними махі­націями і т. д. Подібні пояснення еміграції покликані задовольнити панівні верстви і навіть урядові кола, бо вони приховували справжні джерела еміграційного руху, який в часи І. Франка набирав щораз ширшого розмаху. Галицькі політикани, на думку вче­ного, замість займатися пустопорожніми балачками з приводу подій на світовій арені, повинні сумлінно і рішуче подумати про до­машні справи, пошукати причин зла у влас­ному краї. Він відзначав, що навіть чесніша частина української і польської преси при­знала відразу, що «головною і вирішальною причиною еміграції є нужда, матеріальне зу­божіння і моральна занедбаність сільського населення». Коли йдеться про «мо­ральне занедбання», то слід його тлумачити з позицій втрати селянином віри в правову охорону його інтересів, в щирість, людяність і добру волю інтелігенції, яка замість вести його до освіти, найбільше його визискує і гнобить. «Чоловік тікає не від калача, а від меча», - цю українську приказку, казав І. Франко, мусить взяти собі до серця «осві­чене» суспільство.

В аналізі причин еміграції вчений викри­вав шляхетські концепції з приводу селянсь­кого патріотизму, показав, що селянин, як і кожна людина, любить рідні місця, до яких привик замолоду. Селянина-заробітчанина батьківщина приковує ланцюгами до темно­го кута. Він здатний любити свій рідний край, але прагне мати «принаймні мінімаль­ну суму щастя, радощів, здійснених надій, упевненість у завтрашньому дні. Нори, в якій панує тільки плач і скрегіт зубів, нужда, гніт і непевність у завтрашньому дні, навіть пес не може любити».

Це повинні усвідомити ті, хто вважає, що українські селяни кидаються на будь-які гас­ла еміграційних агентів. Такі твердження - це оббріхування народу, який, мовляв, по­кидає «свій добробут» і мчить за кордон. «Еміграція - наслідок зубожіння, пролетаризації народу. Це не теза, не догма, а факт, стверджений усіма кореспондентами, навіть такими, які в іншому випадку будуть уперто доводити, що «соціальне питання не має в нас жодного ґрунту».

Економічне становище нашого селянина таке, твердив дослідник еміграції, що він втікає в Америку, до Бразилії, в Бессарабію, на Волинь, на дно Збруча, словом в усі мож­ливі кінці світу, щоб тільки геть з нещасної батьківщини. «Еміграція є проявом недуги - так би мовити - проявом важкого зламу в селянській верстві».

Емігрує виключно сільський пролетаріат не тому, що він повинен жити тільки з того, що заробить, а тому, що не має заробітку. Наприклад, на Поділлі, де має місце емігра­ція до Російської імперії, заробіток селяни­на не перевищує 20-25 центів денно. За­робітків на фабриках немає, бо й фабрик на західноєвропейський взірець теж немає, не­має тут і значних міст, які могли б поглину­ти сільський пролетаріат. В цих умовах се­лянинові не залишається нічого іншого як йти світ за очі з надією на кращу долю.

Поліпшення економічних відносин - ре­альний шлях до врегулювання процесу еміг­рації. Концепція І.Франка зводилася до на­дання допомоги емігрантам з боку держави відповідними засобами і охорони їх перед визиском як на шляху до нових місць праці, так і в країнах, до яких вони прибувають. Великих затрат і зусиль для того не треба, але емігранти відчули б опіку держави, гро­мадянами якої себе вважають.

Досліджуючи причини еміграції, І. Франко звернув увагу на те, що в деяких місцевос­тях емігрували порівняно заможніші госпо­дарі. Очевидно, не виключно голод і нужда, а також якісь інші причини гнали людей з насаджених місць. Сама мрія про «свободу» є принадою, яка вабить народ на еміграцію.

Один з опонентів Франка радив йому док­ладніше розібратися в цінах на землю, вра­хувати факт купівлі селянами землі тощо. Франко-економіст визнав те, що ціна землі в Галичині з 1848 р. дуже зросла, що продук­тивність землі також зросла. Однак, запиту­вав учений, чи селянин, який в 1848 р. міг сяк-так жити на 10 моргах, може тепер так само добре вижити на 5 або 3? А це кардинальне питання, оскільки факт роздріблення селянсь­кої власності не підлягає жодним сумнівам.

«Зростання ціни на землю в Галичині, - за твердженням І. Франка, - не було нормаль­ним органічним наслідком зростання ренти, вдосконалення виробництва або було ним у зовсім незначній мірі. Виникло воно вна­слідок сторонніх чинників будівництва залі­зниць і шосейних доріг, яке оживлюючи вплинуло на Галичину, і загальноєвро­пейської капіталістичної конкуренції». [2.361]. Це означає, що найбільшій частині селянства цей процес користі не приніс, а, навпаки, зашкодив, бо відібрав надію придбати коли-небудь власне господарство, випхав його-в ряди сільського пролетаріату.

І. Франко розглядав міграцію українсько­го населення, спеціально еміграцію селян Галичини, у контексті світового міграційно­го процесу. "Еміграція або взагалі міграція населення, переміщення більших або менших мас з місця на місце не є, - казав він, - спра­вою ані новою, ані поганою. Поминаю вже величезні демографічні рухи, відомі під на­звою переселення народів: доволі вказати на такі, менш войовничі, а для цивілізації дуже важливі події, як здобуття і колонізація євро­пейцями Америки та Австралії або проведе­на у меншому масштабі та ближче до нас колонізація степів над нижнім Бугом, Дніпром, Доном і Волгою населенням поль­ським, українським і московським, як німець­кий "Drang nach Osten", як наплив євреїв до наших країв і т.п.".

Отже, міграція і еміграція українського населення кінця XIX ст. не є нічим оригіналь­ним з погляду міжнародних демографічних рухів. Інша справа, що ці рухи обумовлені конкретно-історичними і соціальними умо­вами. Останнє найповніше розкрив І. Фран­ко на прикладі еміграції українських селян з Галичини.

У своїх «еміграційних» працях І. Франко акцентує увагу на економічних причинах еміграції, через їх призму розкриває масш­таби, інтенсивність еміграційного руху. І це закономірно. Адже пізнання феномену еміг­рації вимагає саме з'ясування її природи і причин. Разом із тим вчений розглядає по­невіряння емігрантів. Якщо еміграція наших людей, - це справжнє лихо нашого краю, то в сто разів страшніше те, що з ними робить­ся в дорозі і на кордонах держави. Емігра­ція, казав письменник-гуманіст, рознесла українську нужду по всіх кінцях монархії. Він описав всі ті нещастя, які сипляться на голо­ву емігранта вже в межах рідного краю. Для цього вчений використав як розмови і листи емігрантів, так і власні спостереження.

І. Я. Франко - один із найглибших і най­повніших дослідників міграції українського населення кінця XIX - початку XX ст. Якщо брати до уваги не поодинокі праці з емігра­ційної тематики, а їх сукупність, то не мож­на не визнати за І.Франком пріоритету у з'я­суванні проблем міграції, включаючи її при­чини і соціально-економічні наслідки. Він її змальовував, виходячи з демократичних по­зицій і наукового розуміння закономірнос­тей суспільного розвитку. І. Франко викри­вав усілякі ідеологічні спекуляції, що затем­нювали причини і наслідки еміграції, дивив­ся на неї оптимістично, з надією на те, що український селянин перенесе хворобу еміг­рації, вийде з неї зміцненим і здатним до даль­шого поступу.

Цінним аспектом праць І. Франка з про­блем міграції українського населення є її розг­ляд у контексті економічної політики інших держав, зокрема Австрії, Росії, США, Бразилії, Канади. Вчений проаналізував причини зовн­ішньої міграції своїх співвітчизників, із враху­ванням світового міграційного досвіду.

Після набуття Україною суверенітету тру­дова міграція українських громадян за кор­дон стала реальністю. Українські мігранти за неофіційними даними, становлять понад 10% від загальної кількості мігрантів у світі. Правда, умови трудових поїздок міграції сут­тєво відмінні від тих, що їх аналізував Іван Франко. Однак і сьогодні міграційні потоки належно не регульовані.

Варто зазначити, що досі регулювання міграційних процесів відбувалося переваж­но на користь економічно розвинених країн. Міграція є важливим чинником їх безпеки. Що стосується України, то її участь у тру­довій міграції передусім веде втрати людсь­кого потенціалу, однак виявити наскільки цей процес пов'язаний з глобалізацією еко­номіки, складно. Активними суб'єктами міграції з метою працевлаштування за кор­доном є жінки. Так, у результаті опитувань, проведених серед трудових мігрантів в Італії, виявилось, що 87,7 % з опитаних складають жінки, більша частина яких одружені. Понад 70% опитаних - це особи від 20 до 45 років. Зрозуміло, що еміграція населення найбільш активного репродуктивного віку здійснює негативний вплив на процеси шлюбності, народжуваності.

Наприкінці минулого століття проведені дослідження людського потенціалу окремих країн засвідчили, що віковий ценз і трудо­вий потенціал тісно між собою взаємопов'я­зані. Якщо взяти трудовий потенціал за оди­ницю, то у 18 - 20-річному віці він складає 0,9, а відтак перевищує середній показник і найвищим стає у 35 - 45 років. Працівники такого віку мають фізичні сили, виробничий досвід, відповідну освіту. Все це дозволяє бути їм високопродуктивними, що варто мати на увазі при розробці програми і ме­ханізмів міграційної політики.

Інформація про кількість українців - за­робітчан в окремих країнах характеризуєть­ся даними: українські трудові мігранти у Росії складають більше мільйона осіб, в Італії - 500 тис, у Португалії та Німеччині - по 300 тис., близько 200 тис. у Великій Британії, більше, ніж по 150тис. - у Франції та Іспанії. Характерно, що за кількісним складом ук­раїнська національна меншина в Португалії за кількісним складом вийшла на друге місце після корінного населення.

IV. Висновки. Для значної частини насе­лення України зовнішні трудові міграції ста­ли основним засобом забезпечення прийнят­ного рівня життя. Серед причин, що зумов­люють їх розвиток є низький рівень оплати

праці, недостатня кількість робочих місць і обмеженні можливості працевлаштування, особливо у сільських місцевостях. Водночас з міграцією асоціюються негативні наслідки, такі як нелегальна міграція, використання українського людського потенціалу іншими країнами, уповільнення темпів соціально-економічного розвитку внаслідок відсутності частини працездатного населення в країні, яка подалася за кордон. Чим пояснити той факт, що Україна з її найкращими у світі чор­ноземами не може забезпечити зростання добробуту громадян, які виживають за ра­хунок закордонного заробітчанства. Оче­видно, причина того є, але досі вона не роз­крита у повному обсязі.

Подальший перебіг міграційних процесів буде прямо залежати від економічної ситу­ації в країні та рівня життя населення. Про­те виробництво національного доходу на душу населення в Україні є найнижчим по­рівняно з країнами-сусідами, які за те не є таким резервуаром трудової міграції як наша країна. Тому найближчими роками слід очі­кувати збільшення трудових міграцій за кор­дон. Поки необхідність посиленої праці на всіх ділянках економічного життя не заво­лодіє масовою свідомістю, до того часу Ук­раїна залишиться головним донором трудо­вої міграції в Європі. Звичайно, трудова міграція - це міжнародне явище, яке має на­самперед національний вимір, тому потре­бує ефективного регулювання як для запоб­ігання її негативних наслідків, так і для за­безпечення економічної безпеки держави. Тому виникає необхідність прийняття кон­цепції міграційної політики України. Ефек­тивність державної політики у сфері трудо­вих міграцій буде досягнута за наявності повної і достовірної інформації, моніторин­гу міграційних процесів. Важливим є доступ до інформації різних суб'єктів міграційних процесів.

Україна є європейською державою. Тому міграційна політика європейських країн має безпосередній вплив на міграції населення України. Від них залежить інтенсивність міграційних потоків з України. З цього вип­ливає потреба у співробітництві між Украї­ною та європейськими країнами у сфері міграції. За умов глобалізації вирішення міграційних проблем має відбуватися у міжнародному масштабі.