ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧІ ПОГЛЯДИ ІВАНА ФРАНКА В ЙОГО ПРАЦІ «ГАЛИЦЬКЕ КРАЄЗНАВСТВО» ДЖЕРЕЛА ЗАРОДЖЕННЯ ІСТОРИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

У титанічній спадщині видатного українського письмен­ника, ученого Івана Франка належне місце займають його погляди на історичне краєзнавство. На жаль, ця актуальна проблема зовсім недосліджена у науковій Франкіані.

Великий Каменяр один з перших зробив спробу на зорі розвитку західноукраїнського краєзнавства в історіографічному плані проаналізувати ці питання у праці «Галицьке краєзнав­ство». Вперше вона була опублікована польською мовою в газеті «Кур'єр Львівський» за 1892 рік № 212, 218-219, 221-226.

На початку праці І. Франко дає визначення краєзнавства: «Адже це перший ступінь, - пише він, - перша прикмета раціональної освіти - знати своє найближче оточення, знати минуле і сучасне свого народу і відчувати себе живим і сві­домим членом живого, свідомого і об'єднаного організму».

Каменяр пояснює слабкий стан «галицької наукової літе­ратури в галузі краєзнавства» небажання австрійських влас­тей дбати про піднесення в ній краєзнавства, яке легко могло б «пробудити у її мешканців надто велику любов до свого краю, небезпечні думки про давнє і недавно минуле, не кажу­чи   вже   про   теперішній   стан».

Вчений дає широкий огляд краєзнавчої літератури з історії Галичини, написаної українськими, польськими і німецькими вченими, підкреслюючи при цьому, що «бурхливий 1848 рік, ота весна народів» активізувала «краєзнавчі студії» з економічної і політичної історії краю, його природи, геогра­фії,   етнографії,   антропології,   картографії.

При огляді краєзнавчої літератури Франко виділяє «три історичні епохи» розвитку історії краю, серед яких, на його думку, «княжий період найменше вивчений» у зв'язку з недо­статньою кількістю або відсутністю джерел та історичних пам'яток. Інші періоди вивчали такі вчені як А. Бельовський» Д. Зубрицький, І. Шараневич, Ю. Целевич, А. Петрушевич та ін. При цьому огляді Франко виявляє велику обізнаність з різними опублікованими книгами і джерелами, починаючи від монографій і кінчаючи періодичними виданнями, журналами і газетами. У праці наведено понад 209 краєзнавчих видань,   згадано   300   дослідників.

Спостережливий вчений зауважує брак досліджень від 1772 року до «наших» днів - він вважає, що ця історія була б   «найповчальнішою   для   підростаючих   поколінь».

Серед різних краєзнавчих видань Каменяр піддає най­глибшому аналізу працю польського публіциста й історика Болеслава Лімановського «Галичина пером і олівцем» (Львів, 1892), у якій, на його думку, є «найновіші спроби всебічного розгляду Галичини». У всіх десяти розділах Каменяр особли­ву увагу приділяє історико-краєзнавчому аспекту цього ви­дання, яке є першою спробою краєзнавчого посібника. При цьому І. Франко рекомендує авторам досліджувати історичні процеси, вказує, які джерела можна ще використати, на які невивчені   питання   звернути   увагу.

Глибокий аналіз історико-краєзнавчої літератури, яка нагромадилася на кінець XIX ст., дала можливість видатному. Каменяреві вперше з позиції революційно-демократичної істо­ріографії не лише оцінити вивчення історії Галичини, але й, вказати на дальше розгортання на демократичній основі західноукраїнського краєзнавства кінця XIX - початку XX століття.