ІВАН ФРАНКО ПРО ПРИЧИНИ ЕМІГРАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX - ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

І. Вступ. Нині особливо актуальними є проблеми, що пов'язані з інтенсивними міграційними процесами в Україні, які вира­жаються в масових переміщеннях населення через міжнародні кордони. Це, безперечно, відображається на економічному і соціально­му становищі країни, національній безпеці та інтелектуальному потенціалі України, оскіль­ки виїжджають переважно молоді, освічені люди. Зрозуміло, це значно знижує якість тру­дового та демографічного потенціалу країни.

Еміграційний рух населення Галичини на початку XXI століття спричинений низкою чинників і факторів має певні ознаки по­дібності і може бути співставлений з емігра­цією населення Галичини кінця XIX - почат­ку XX століття, коли жив і творив великий українець, наш земляк, людина енциклопе­дичних знань - Іван Якович Франко.

Спадщина Івана Франка в галузі еконо­мічної науки вражає дивовижною майстерністю Великого Каменяра бачити і передати у зрозумілій для читача-неспеціаліста формі складні соціально-економічні проблеми того часу в Східній Галичині. А ситуація, яка скла­лась в економіці Галичини кінця XIX - по­чатку XX століття, була неймовірно важкою.

II. Постановка завдання. Як відомо, після 1948 року на теренах Східної Галичини, що входила до складу Австро-Угорщини поча­лася певна демократизація суспільно-пол­ітичного життя та економічні перетворення, які полягали передусім в прискоренні розвит­ку капіталістичних відносин, що оголосили початок нової доби в економічному побуті селянства. Але землевласниками в Східній Галичині залишались держава, шляхта та церква, а селянство було малоземельним і кількість їх зростала з кожним роком. Більшість з них залишались взагалі без ґрунтів внаслідок зубожіння та конфіскації майна за борги і перетворювалась в беззе­мельних наймитів, яких жорстоко експлуа­тувала сільська буржуазія. Це стало причи­ною того, що десятки тисяч розорених селян йшли в міста. Тим часом застій у промисло­вості не дозволяв працевлаштувати величез­ну масу безробітних, що теж погіршувало вже досить тяжкий стан селянства. Голод, погіршення життєвих умов, безземелля, екс­плуатація з боку поміщиків викликали інтен­сивну еміграцію галицьких селян.

Ш. Результати. У Східній Галичині кінця XIX - початку XX століття еміграція селян набрала масового характеру і охопила ши­роке коло економічних і суспільних відносин. Саме пік еміграційного руху населення краю припав на роки активної творчої, громадсь­кої та політичної діяльності І. Франка і, звісно, ці події не могли не зачепити письменника-публіциста.

Його перша стаття «Еміграція українсь­кого населення» була опублікована саме в тому році, який прийнято вважати початком масової еміграції. В ній він пише, що насе­лення емігрувало із Золочівського, Скалатського, Зборівського і Тернопільського повітів, а причиною тому стала еміграційна пропаганда згідно з якою десь там, за океа­ном, життя буде краще і кожна сім'я отри­має врожайну, добротну землю. А, на­справді, така пропаганда вигідна єврейським вихідцям з Росії, що полегшує їм купівлю землі. І дарма, що духовенство намагається застерегти і відвернути народ від необачних кроків, адже саме соціальне середовище, «не­сумлінний елемент» [1, 331] доводить насе­лення до крайніх і найрозпачливіших   ідей.

Отже, з самого початку, з'ясовуючи при­чини еміграційних спалахів, І.Я. Франко в першу чергу посилається на економічне становище селян і виробничі відносини в ре­гіоні. Скажімо, в статті «Еміграція до Росії» зазначено, що «головним приводом до еміг­рації була значна різниця в цінах на землю у нас і в прикордонних російських губерніях» [1, 327]. Але москвофіл пан Марков «твер­дить, нібито галицький селянин в Росії не може здобути землі за жодну ціну, що селя­ни емігрують лише тому, що хтось зацікав­лений намовив їх і збаламутив» [1,333]. Отже, мова йде про те, що еміграція - це польська інтрига, яка носить соціалістичний характер і покликана знищити Галицьку Русь, але ж російські чиновники охоче приймають еміг­рантів.

Минуло вже 130 років від початку еміграції галицьких селян. Великому письменни­ку та громадсько-політичному діячеві І. Франку, який в ці роки жив, подорожував та працював у Галичині, на власні очі пришилось бачити ці картини страждань і поневірянь селянського та міщанського люду. Саме в часи І. Я. Франка в Галичині, а також на Закарпатті та Буковині, був найбільший спалах еміграції. В науковій, публіцистичній та художній спадщині І. Я. Франко детально і всебічно розкриті причини і наслідки еміграції населення Галичини XIX - початку XX століття. В 44 томі (книга 2), який присвячений економічним працям І. Франка, що написані в період з 1888 по 1907 pp., 22 дослідження і статті стосуються безпосередньо еміграції населення Галичини [3, 78-79].

З'ясовуючи причини еміграції в статті  «Спроба з'ясування загадки еміграції» він підкреслював, що приводом її передусім треба вважати матеріальну скруту, немилосердний грабіж і зловживання владою поміщиками, тобто відсутність правової опіки, неспроможність себе захистити. І як так спокійні, покірні і консервативні люди східної частини краю наважились коїти протест?  Залишаючи свої оселі, речі, родичів, хай яку господарку, «всі як один відповідають: «Нема чого тут триматися, не дочекаємось нічого доброго» [1, 341].

Щодо напрямів еміграції, то на початку 90-х років XIX ст., зазначає І.Франко, вона була спрямована на Схід, на Наддніпрянську Україну, а згодом до південної Угорщини до СШA, Канади, до Бразилії, Аргентини, до Бессарабії, Румуни, до Боснії і Герцеговини, на російську Волинь і ще бог знає куди , «щоб тільки геть з нещасної батьківщини»[1, 354]. В період 1890-1910 pp. емігрувало майже 600 тисяч людей, а це більше 9 відсотків всього українського населення Східної Галичини. Найбільшу частину емігрантів становили заробітчани і халупники з сім'ями, а також двірська челядь і власники дрібних рільничих господарств. Дуже рідко емігрували власники більших господарств  або ремісники, які жили в селах. В основному емігранти були уніатського (православні­) і латинського обряду.

І. Франко писав, що Галичина - край недоборів, тобто браку засобів для існування - їжі, освіти, а також прав і свобод людини. І тому еміграція набуває чимраз швидших обертів. А ще, пише Франко, Галичина була «перелюднена» [1, 343]., мала надто розвинений поділ селянської землі і дуже малі заробітки, «число дрібних посідачів землі, яке р. 1848 виносило коло 500000, дійшло в р. 1875 на близько 800000, причім одна земель­на посілість обіймала пересічно 3-4 морги землі» [1, 344], тоді як розповідають чудеса про врожайні землі на чужині, і кожна сім'я за межами краю може одержати 12 моргів добротної землі. Це говорить про те, що ем­іграція в розумінні І. Франка носила пере­важно аграрний характер, і тому еміграцію можна вважати «природним, доконечним і неминучим явищем» [1, 343] в даних умовах економічних відносин.

Масовий еміграційний рух спричинив не­задоволення і паніку серед цвіту галицької інтелігенції, тобто поміщиків, які бачили в еміграції селян справжнє лихо, адже «коли втікають хлопи, то не стане дешевого та покірного робітника ані двірської служби» [1, 345]. Отже, під загрозою національний доб­робут, національне багатство. І тоді вони просили про допомогу жандармів, які отри­мали від намісництва інструкцію затримува­ти і ув'язнювати емігрантів, а хто не послу­хає наказу «не втікати, того стріляти, як пса» [1, 348], а прикордонники повинні були не пропускати емігруючих селян через кордон, аби не втратити «так потрібні для них робочі руки» [1, 348]. Але й це не спинило еміг­рацію, і те, що за кордоном їх чекала ще гірша біда, а байки про обіцяні їм загосподаровані обійстя та земельні наділи розвію­вались як дим.

Що ж насправді спричинило еміграційний рух населення Східної Галичини? Головною причиною і була нужда, матеріальне зубо­жіння, моральна занедбаність сільського на­селення, яка пов'язана з втратою віри в себе, в свої сили, свою людську гідність, віру в правову основу, яка є підставою суспільно­го ладу, віру в щирість, людяність, доброту інтелігенції, яка замість того, щоб вести його до освіти, до правди, найбільше гнобить його. Ось, чому втікає український селянин.

У статті «Чи необхідна еміграція з Гали­чини?» І. Я. Франко, детально і обґрунтова­но коментуючи статтю польського вченого Т. Рутовського, звертає увагу на те, що га­лицький еміграційний рух цілком відповідає загальним закономірностям суспільного роз­витку має як негативні, так і позитивні сто­рони. Він погоджується в основному з дум­ками Рутовського та англійських еко­номістів, які вважали, що емігранти, виїжд­жаючи з переселеної околиці, залишали місця робочі іншим, підносячи тим самим платню тим, що залишаються, полегшують їх існування. Безперечно, в кожній країні є свої погляди на еміграцію, своя еміграційна політика, яка виходить з конкретних історич­них, демографічних та економічних умов розвитку цієї країни. В даній статті дається детальна демографічна характеристика Галичини, глибоко аналізуються шлюби, природний приріст та густота населення. І. Я. Франко зазначає: «З усіх австрійських країв Галичина займає перше місце з 8,61 шлюбами на 1000 мешканців, коли ряд країн мають їх 5-6, а типова норма - дещо більше 7 шлюбів на 1000. ...Знову Галичина на пер­шому місці з 45,15 народженої дитини на 1000 мешканців, тобто на 7,23 більше за середню норму в усіх краях Австрії, на 16 більше за народжуваність в ряді альпійських країв. Коли б не така велика смертність, приріст був би ще більший. Незважаючи на це, над­лишок народжень порівняно зі смертністю на тисячу жителів у 13 австрійських краях між 3 і 8; якщо в Чехії він становить - 8,96, у Моравії - 9,03, в усій Австрії пересічно 10,81, то в Галичині він становить 16,46! Густота населення краю з 69 чоловік на І кв. км. у 1869 p. зросла до 84 у 1890, в той час як у Франції вона становить 71, у Ко­ролівстві Польському - 70, а в Європейській Росії ледве 18 чоловік на 1 кв. км.» [1, 461].

Аналізуючи причини еміграції Великий Каменяр доводить, що український селянин, так як і кожна інша людини, любить рідні місця, свій край, рідну батьківщину, але нуж­да, нестатки, кривди і гноблення, які він заз­нає змолоду, змушують його тікати у пошу­ках кращого майбутнього, адже «нори, в якій панує тільки плач і скрегіт зубів, нужда, гніт і непевність у завтрашньому дні, навіть пес не може любити» [1, 352]. Еміграція є про­явом загальної недуги, проявом важкого зла­му в селянській верстві. Факт, що еміграція породжена також пролетаризацією селян. Із розвитком капіталістичних відносин, а та­кож за рахунок масового розорення дрібних селянських господарств кріпосництво було втягнуто у товарно-ринковий процес та міжнародний поділ праці і виштовхано в ряди пролетаріату було близько 100 тис. селян, які були готові до найму в промисло­вості. Проте не було стільки підприємств, фабрик, які могли б зібрати усі маси сільсько­го пролетаріату, де можна б було забезпечи­ти себе джерелом існування. І тому нічого не залишалося селянинові, як «або на місці ги­нути з голоду і нужди, або йти світ за очі з надією на кращу долю» [1, 355].

І тут Франко говорить, що у зв'язку з тим, що еміграційний рух населення Східної Га­личини є явищем природним, закономірним, то необхідно уряду, державі спробувати вре­гулювати його шляхом створення відповід­ного товариства, яке б допомагало емігран­там, сприяло наданню охорони їм під час подорожі і на чужині, в країнах, до яких вони емігрують, вишукувало для них заняття і пев­ного заробітку, А це, говорить Франко, не так вже і неможливо, адже це є громадський обов'язок крайових і державних властей, щоб дати зрозуміти і відчути підтримку і опіку держави, громадянами якої є емігран­ти. Тому що наші емігранти не покидають свій край назавжди, а їдуть за більшим заро­бітком, що при як слід організованій еміг­рації могло б дати краєві велику користь.

Перечитуючи твори І.Франка, дізнаємо­ся, що емігрують не тільки бідні селяни, а й багаті, заможні господарі. Що їх спонукає до еміграції? Очевидно, що є ще якісь інші, не з'ясовані причини, які посилюють еміграцію? Мабуть, сама мрія про «свободу» ва­бить людей на еміграцію, що досить часто доводить їх до справжніх злиднів.

IV. Висновки. Загалом мотиви та причи­ни еміграції пов'язані з психічним станом особистості, який спонукає її до досягнення особистих цілей економічного, соціального і психологічного характеру через зміну місця проживання. Економічні міграційні мотиви пов'язані з прагненням індивіда зміцнити свій економічний статус та матеріальний добробут своєї сім'ї. Соціальні міграційні мотиви виражають бажання потенційного мігранта підвищити свій соціальний статус, суспільний авторитет та престиж. Психо­логічні мотиви пов'язані з потребою напов­нити своє життя сенсом, самоповагою, пізна­ти невідомі аспекти життя, набути нового життєвого досвіду, розширити свій кругозір.

Міграційні мотиви формуються під впли­вом особистісних особливостей потенційних мігрантів, їх інтересів, потреб, ціннісних орієнтацій, їх прагнень і сподівань. Причо­му вони є різними в залежності від віку, статі, сімейного стану, освіти, культурного потен­ціалу і стану здоров'я. Отже, з одного боку спонукальним мотивом до еміграції є струк­тура особистості та потреби індивіда, а з іншого - наявність певних перспектив змінити деякі умови свого життя.

В своїх творах про еміграцію І.Я.Франко яскраво висвітлив причини, мотиви, форми, напрями і територіальну локалізацію емігра­ційного руху кінця XIX - початку XX ст., етапи його розвитку і соціально-демографі­чний склад мігрантів Східної Галичини.