СТАН ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ГАЛИЧИНИ КІНЦЯ XIX ст. ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧШ ПРОБЛЕМИ РЕГІОНУ (ЗА МАТЕРІАЛІМИ ПРАЦЬ ІВАНА ФРАНКА)

І. Вступ. Соціально-економічні, а відпов­ідно й геополітичні, етнонаціональні пробле­ми Галичини з кінця XIX ст. викликали пиль­ну увагу вчених, громадських діячів та по­літиків. Всебічно відбито цю проблематику у працях Івана Франка [див.: 1], який і нау­ковим, і художнім словом намагався пізна­ти, відобразити і виправити загалом критич­ний стан економіки і працівників краю. Природно, що як письменник і патріот, Іван Франко найбільш гостро сприймав той аспект соціально - економічного стану Галичини, який впливав безпосередньо на людину, особистість, стосунки і сім'ю, а відповідно на народ і край.

ІІ. Постановка завдання. У кінці XIX ст. - початку ХХ ст. найбільш критичною була ситуація у соціальній сфері (низький рівень життя, важкі умови праці), що зумовило масову еміграцію з Галичини, в т.ч. за кордон. Соціальна ж сфера була проекцією з економічної відсталості, водночас зумовлюючи її. Так, у 1887 році тільки близько 40% інспектованих промислових підприємств були ос­нащені моторами [тут і далі див.:2]. Це свідчить про кустарний рівень виробництва технологічну відсталість підприємств. Серед  працюючих на цих підприємствах тільки десяту частину складали жінки; використовувалася праця дітей від 10 до 14 років.                 Ці факти свідчать не тільки про невідповідність структури зайнятого населення, а й про відсутність у власників концепції продуктивності праці та плану розвитку підприємництва, цілковите невігластво у сфері технічного оснащення виробництва. Зрозуміло, що такий стан справ міг існувати лише в умовах вкрай низького рівня доходів усього населення Галичини, в т.ч. і робітників, і селян. Так, заробітня плата пересічного робітника становила від 2з.р. (золотих римських) 40 центів до 7 з.р. Це здебільшого був єдиний дохід усієї сім'ї, на який вона могла „тільки живо­тіти" [2, 59].

Очевидно, що за таких умов не могло йти­ся про високий рівень виробництва, а саме виробництво могло існувати тільки через високий рівень експлуатації робітника. То­варна вартість праці робітника - продук­тивність праці - ефективність виробництва сформували взаємозалежний трикутник, із якого годі було вибратися маргінальному краєві та етносу Австро-Угорської імперії. У цьому трикутнику ключовим, на наш по­гляд, був рівень трудового потенціалу та стан його використання.

Ш. Результати. Іван Франко детально аналізує умови праці промислових робіт­ників. Одним із головних недоліків тогочас­ного виробництва була мінімальна площа підприємства у стосунку до кількості працю­ючих: на одного робітника припадало від 1 до 0,6 м³ на підприємствах з машинами, але набагато тісніше було на підприємствах без машин. Типовою на таких виробництвах була втрата свідомості через брак повітря та нестерпний запах. Цьому сприяла відсутність будь-якої вентиляції та економія тепла в хо­лодну пору року. Окремі власники під­приємств мали будь-який вентилятор, щоб увімкнути його тоді, коли прибуває інспектор.

Як правило, незадовільним було освітлен­ня. На підприємствах здебільшого викорис­товували природне освітлення, але через не­пристосованість будівель воно було міні­мальним. Навіть при використанні електри­ки освітлення здебільшого було незадовіль­ним. Це зумовлює як невисоку продук­тивність праці, так і хвороби очей та небез­пеку втрати зору. Зрозуміло, що не могли тодішні робітники мати комфортний психо­логічний стан, працюючи в напівтемряві.

Названі негативні фактори підсилювали­ся фактично ненормованим робочим часом. На трудове законодавство не зважалося. Робітники здебільшого працювали стільки, скільки вимагала, на думку власника підприємства, виробнича ситуація. Особли­во невпорядкованим був робочий час на тих підприємствах, де працювали відрядно: заз­вичай робочий час складав 14-16 годин. На підприємствах з нічною зміною нерідко ро­бочий день становив 24 години.

В окремих випадках виробництво містить пряму загрозу здоров'ю і життю робітника. На низькому рівні пожежна безпека. На гарбарнях, в друкарнях, нафтових дестилярнях існувала щоденна небезпека отруєння; на тартаках, будівельних роботах та механізо­ваних підприємствах поранення та каліцтва внаслідок недотримання умов та техніки без­пеки праці.

Слід сказати, що в той час постійно про­водились інспекції промислових підприє­мств; звіти здебільшого були об'єктивними. Дуже часто інспектор робив офіційні подан­ня з приводу порушень на виробництві. Од­нак загальний стан був такий, що значну частину підприємств треба було або закри­ти, або повністю переобладнати. На це не було ні фінансових, ні технічних ресурсів, окрім того масово вивільняло б робітників, спричиняючи соціальну напругу.

Наслідком незадовільних умов праці є 3011 нещасних випадків, в т.ч. 255 смертельних на виробництві за 1887 рік тільки за офіц­ійними відомостями інспектора промисло­вих закладів. За умов втрати годувальника галицька сім'я була приречена на злидарювання, що спричинювало втрату можливості відтворення кваліфікованих робочих про­фесій її членами. Такий стан рівня розвитку промисловості та умов праці і доходів робі­тників та їх сімей спричинив активну і три­валу еміграцію. Іван Франко присвятив цій проблемі більше двох десятків статей.

Ситуація в Галичині кінця XIX ст. певним чином може бути зіставлена із ситуацією кінця XX ст. Зрозуміло, що за 100 років соц­іальні, економічні та промислово-техно­логічні умови разюче змінились. Зазнали зміни фактори впливу на суспільне життя, чинники та умови розвитку економіки. Од­нак стан справ змінився значно менше, ніж видається. По-перше, зберігся і в основних рисах є актуальним зазначений економічний трикутник, складові якого взаємовизначаються і творять „замкнуте коло". Так, товар­на вартість праці в сучасній Галичині зали­шається низькою, критичною була вона в останнє десятиліття ХХ ст. Це зумовлює низьку заробітню плату, слабке відтворення трудового потенціалу, занепад окремих про­фесій і навіть видів промислової діяльності. Абсурдність ситуації полягає в тому, що тим­часові (трудові) емігранти отримують більшу платню за кордоном за некваліфіковану пра­цю із вдвоє зниженим тарифом (як чужоземці чи нелегали), ніж за висококваліфіковану на батьківщині. Тимчасовість становища про­мислового працівника вкупі з технологічною відсталістю виробництва не дозволяє конку­рувати на ринку із закордонними підприєм­ствами, в т.ч. через низьку продуктивність праці. Неефективність виробництва знизила частку промислових підприємств за останнє десятиліття в загальних показниках економ­ічної діяльності регіону. Із цього „замкнуто­го кола" можуть , на наш погляд, вивести два взаємозалежні чинники (чого, на жаль, не сталося у XIX ст. через об'єктивні та суб­'єктивні причини): переорієнтація промисло­вої діяльності відповідно до кон'юнктури ринку та структури трудового потенціалу, інвестиції у промислове виробництво. Інве­стиції можуть бути державними (правда, тут обмежений ресурс, а кошти можуть бути аку­мульовані через оптимізацію витрат) або приватними, в т.ч. з-за кордону. У краї не­має необхідної частки фінансових ресурсів для кардинального покращення економічно­го стану промислових підприємств; немає часу й для їх нагромадження.

IV. Висновки. Визначальними стають ідеальні чинники економіки: професійність, порядність, прогнозованість, правові та моральні гарантії, повага та культура у взаєминах з інвестором з боку влади та економічних партнерів. Як свідчить досвід, їх досягти найважче. Однак іншого шляху немає. Об'єктивні негативні чинники значно слабші сьогодні, ніж 100 років тому. Отже, не засоби виробництва визначають (як твердили в свій час апологети марксизму) суспільну „надбудову", а, навпаки, така нібито віртуальна річ, як економічна культура визначає стан виробництва та соціально-економічні відносини у суспільстві. Необхідно змінюватись, і ці зміни лежать у сфері ефективності трудового потенціалу, до якого входять не лише промислові виробники, а й власники підприємств, працівники керівного апарату_, представники влади.