ЖИТТЯ ІВАНА ФЕДОРОВИЧА І ЙОГО ЧАСИ

Жиємо серед таких часів і серед такої суспіль­ності, де все духове життя громадиться на питаннях сучас­них, національних, політичних і соціальних. Політики й мужі стану, журналісти, писателі і поети вважаються вже не якимись дельфійськими пророками, з вершин святого триніжка віщуючими народам «неісповідимі путі гос­подні», вищими надлюдські нужди і роботи, цілі і бажання, але простими, хоч не раз і могучими складниками суспіль­ної сили, робітниками, котрих обов 'язком єсть кождий на своїм загоні докладати рук до спільної праці -увільнен­ня людей з вікових пут і пониження, поправи національних, політичних і суспільних обставин наших. Для тої великої цілі всі нині працюють; всяка праця, не маюча з нею зв'яз­ку, уважається- і справедливо - страченою, безцільною працею. Принцип утилітарний - в найширшім і найкра­щім значенні того слова - панує нині во всіх роботах люд­ського духу. Природознавець висліджує чимраз нові спо­соби, щоб покоряти природу волі чоловіка і поверта­ти її сили налюдськийпожиток; історик висліджує з тисячних уривків одноцільні стежки і течії минувшого життя і видобуває з них науку для сучасних - проясняє стежки будущини; публіцист, газетяр розносить здобутки різнорідних праць духових, вісті про всякі діла людські в найдальші закутки краю, в пишн і палати й під у бог і стріхи, при­чиняючись тим до обалювання всяких кастовихграниць і всяких монополів з н а н н я. Всі і всюди привикли ми до кождої речі при­кладати міру сучасності, завдавати питання: чи і яку сеся річ має вартість для нас? Чи вносить вона для нашої праці який новий матеріал, чи даєяку нову сказівку? Коли ж ні, то хоч би се була річ й як гарна і як поважна, ми - не від­мовляючи їй свого признання і поважання - все-таки відсунемо її набік.

   Випускаючи в світ сесю працю про «Івана Федоровича і його часи», ми знаємо добре, що й до неї буде приложена та сама мірка, що й супроти неї з різних боків роздадуться питання: яке значення має широкий образ життя, ділань і поглядів Івана Федоровича для нас, для нашого часу, наших потреб і змагань? (А то тим більше, коли опрацю­вання того життя поставив собі за задачу писатель, котрий, зле чи добре, поставив собі за ціль свого існування - бути виразом сучасних нужд і поглядів, слугою сучасних потреб, рядовим сучасного емансипаційного походу руського на­роду. Обов'язком такого писателя єсть,  поперед  всього, виказати, що, підіймаючися такої обширної роботи, як отсе ся, він не змарнував свою силу на безужиточній забавці, не стався   відступником  святого діла, котрому служить.) Правда, сам предмет сеї праці улегшує значно сей обо­в'язок, бо ж очевидна річ, що життєпис чоловіка, занимавшого від 1830 до  1870 р., отже,  через сорок літ,   видне місце майже у всіх передових кружках, у всіх важніших рухах і історичних подіях Галичини,   мусить  заключати в собі багато матеріалу, цікавого і навчаючого для всіх сучасників, котрі тямують тоту стару правду, що будущина корінням своїм завсігди стоїть в минувшині, що, отже, пі­знання тої минувшини значить те саме, що пізнання грунту і самого коріння  теперішності  й будущини. І   коли  се з більшим або меншим правом сказати можна о кождій добі минувшости і о всяких студіях історичних, не виродивших­ся в суху археологію, а ні в не менше сухий календар битв і пануючих, то що ж доперва сказати про важність пізнання найсвіжішої і для маси молодого покоління у нас - жаль сказати!-якраз найменше знаної  минувшини!  Суспіль­ність наша в Галичині  в протягу посліднього століття пере­жила много перемін, потрясаючих до самої основи її по­літичну, національну і суспільну будову. Упадок і розбір Польщі, війни наполеонські, котрих могучі хвилі   захо­пили й нашу Східну Гали чину в 1805 і 1809 роках; кілька­разова зміна границь між Австрією, Росією та конгресо­вим Королівством Польським;   далі повстання   польське 1830-31 року, в котрім чимало полилось і руської крові; слідуючі за тим конспіраційні роботи еміграції польської по всіх країнах історичної Польщі, переважно в дусі де­мократичнім, з примішкою слов'янолюбства і федералізму, хоч і зовсім неясно розвиненого; починаючеся з того часу відродження руської народності   і руського письменства в Галичині, зразу протеговане бодай світлішими поляками; невдалий і нещасний вибух польського повстання в 1846 ро­ці  загашений кров'ю польських панів, пролитою самими ж польськими   мужиками; триваючий   від   половини   30-х років серед передових поляків (під впливом еміграційного демократизму) рух в напрямі увільнення мужиків від пан­щини і доконання того увільнення в 1848 році через уряд в супірництві з панами; рух  політичний   і  національний 1848 року і та велика, у нас майже безпримірна гарячка всіх, випливаюча з попереднього довгого і тяжкого гніту панщизняного та поліцейсько-бюрократичного: конститу­ційні праці першого австрійського сойму в Відні і Кромерижу і його розв'язання; революція  угорська під проводом Кошута і її придушення при помочі російської сили; слі­дуюче за тим скасування  недавно  наданої   конституції і 10-літня бюрократична реакція під управою Баха, надан­ня грудневої конституції 1859 р., а в кінці нове повстання польське в рр. 1863-64 - отсе головні моменти історії посліднього століття на нашій землі. Деякі з тих фактів, як почаття з половини 30-их років відродження руської на­родності при помочі людової літератури   і школи в Гали­чині і дарування в 1848 році   панщини  руським мужикам та признання руської народності всіх прав «свободних» австрійських горожан, належать, безперечно, до найсвіт­ліших точок  в  неприглядній  історії  руського  народу. До основного і нестороннього пізнання тих важних хвиль нашої історії досі у нас дуже мало зроблено, хоч ніхто не сумнівається, що наслідки всього зробленого і висказаного тоді живі ще й досі і довго ще не перестануть бути живими. Особливо  в послідніх часах  серед руської суспільності чимраз замітніше проявляється змагання - «повернутись до засад і програми людей з 1848 року», хоч між повторяю­чими ті слова небагато є таких, котрі б могли ясно означи­ти, що треба розуміти під тими засадами і куди провадила тая програма.  Так само перша доба нашого відродження літературного - друга половина 30-их і перша половина 40-их років- хоч і як важна та цікава, належить все-таки до найтемніших і найменше просліджених частин нашої іс­торії, і тільки в послідніх роках случайності та посторонні публікації починають докидувати  до неї по промінчику світла.

Одною з таких публікацій повинна бути й наша. Коли нам удасться з находячихся у нас під руками рукописних і печатаних матеріалів: кореспонден-цій, дневників, нотат, газет, брошур і др. докинути хоч трохи нових фактів та черт до того, що досі знане, внести хоч трохи більше світла в темряву нашої недавньої минувшости, то ми будем ува­жати одну часть своєї праці сповненою. Се буде історичне тло, на котрім нам прийдеться розвинути образ праць, змагань, думок, терпіння і розвою чоловіка, в своїм роді незвичайного, гарячого, жившого в тих 40 роках повним життям індивідуальним і громадським-Івана Андрійо­вича Федоровича.                                                                       

   Хто був Іван Федорович? Історик повстання польського в 1831році, описуючи послідній його акт - поконання Варшави дня 6 вересня,- не перемине пам'ятного штурму військ російських до шанців Волі, описаного з такою силою і пластикою в поемі Міцкевича п[ід] н[азвою]   «Reduta Ordona». Близ тої редути Ордона, коло Волянської церков­ці, находився другий шанець - Совінського, де при боці того полковника бився і впав поранений молодий ще, бо 20-літній хлопець, Іван Федорович. Історик пореволюційних конспірацій та агітацій демократичних в Галичині не помине й Івана Федоровича, котрий від 1834 до 1838 р.  був душею і провідником тих змагань серед львівської молодежі. Історик сойму конституційного з р. 1848 не помине й Івана Федоровича, котрий з-поміж галицьких послів був одним з найвизначніших і найтверезіше мислячих, що особ­ливо трудним ділом було в тій добі  загальної   гарячки. Вкінці історик духового життя галицької шляхти відведе почесне місце для Івана Федоровича  в   ряді  шляхтичів-писателів за гарну книжку його «Афоризмів», між котрими особливо тикаючі питань суспільних і політичних відзначуються смілим замислом, трафностею і  ясностею   вира­ження.

Але всі ті виступи на публічну арену - хоч і як цікаві для характеристики чоловіка і самих тих справ - все ж таки не становлять головного змісту його життя ані голов­ного інтересу його біографії. Далеко цікавіша частина - се процес внутрішнього самообразовання і досконалення - тиха, безшумна, а тим тяжча і плідніша боротьба за свої переконання і за право жити після тих переконань; рівно ж тихі і безшумні, хоч многочисленні жертви, поношені для других і для цілого краю,- духова праця і її плоди, ори­гінальні, яко все, що було випливом його духу, добуті тяжким досвідом життя, знанням людей і світу. Все те складалося на викування характеру сильного, суцільного в собі і натвердо гартованого, а природний, огнистий та­лант і жіноча майже вразливість на все окружаюче дода­вали тому твердому кременеві невгасаючого огню. Іван Федорович цікавий для нас затим і яко діяч публічний, і як чоловік, і як мислитель. Був се один з тих великих лю­дей, яких великі часи до життя покликають. Багате множество матеріалу, нагромадженого в віконськім архіві, а особливо його власних дневників, записок і кореспон­денцій (всіх листів около 5 000) дає нам можність прослі­дити майже крок за кроком постепенний зріст і розвиток того надзвичайного духу. Мов живі встають перед нами з його кореспонденцій цілі ряди сучасних йому людей, товаришів по науці й змаганнях, з котрих деякі добились нині високих становищ, другі погибли, забуті й незнані, зникли безслідно або лишили по собі добру і сердечну па­м'ять. Круг його знакомства був дуже широкий; їх спис, після котрого він задумав був зробити психологічну і мо­ральну «класифікацію» людей, обіймає кілька тисяч назв.

Дальше додати треба, що по Івані Федоровичу лиши­лось чимале діло філософічне, обнімаюче в собі здобутки його мислі і праці духової. Задачею життєписця буде та­кож прослідити докладно, як повставало і перетворюва­лось те діло в мислі автора, якими нитками в'язалися висказані в нім погляди з цілим його світоглядом й з його моральною натурою,- і показати заразом в головних об­рисах зміст, дати поняття о формі філософії Федоровича. Правда, діло само задля наглої смерті його автора осталось невикінченим і до печаті не доспіло, але в нім, особливо в послідній і головній його часті, трактуючій о соціоло­гії, зложено так багато цінних і оригінальних поглядів, що подання обширних з нього витягів зможе тільки під­нести вартість біографії і поставити в належитім світлі її героя.

(Повністю ознайомитися із змістом цієї статті Ви зможете в ОУНБ ім.І.Франка.)