Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Іван Франко і його сонети



Якщо про слов'янську літературу в попередні епохи європейці майже нічого не знали, то в XIX - XX ст. вона сягнула своїх вершин. У польській літературі - А. Міцкевич, а в російській - О. Пушкін стали широко відомими в Європі уже в XIX столітті.

На жаль, цього не можна сказати про українську літературу, яка перебувала під забороною.

Видатним українським сонетярем XIX ст. став Іван Франко, великий ерудит і працелюб, могутній художник світового значення. Володіючи шістнадцятьма мовами, він знайомився зі світовою культурою в оригіналах і добре знав Данте, Петрарку, Спенсера, Шекспіра, Міцкевича. Зачаро­ваний красою жанру, його здатністю стисло, яскраво викла­дати важливі думки, він не тільки переклав українською мовою деякі класичні сонети, а й плідно трудився на цій ниві.

Іван Франко не вніс суттєвих композиційних змін у жанр, але за силою ліричного пристрасного почуття і філософського узагальнення він був справжнім новато­ром, і його можна поставити поряд з європейськими творцями сонета, а за розмаїттям тематики він навіть перевершує їх. До сонета Іван Франко звертався протягом усього життя, починаючи з гімназичних 70-х рр. XIX ст. Так, до збірки «Сонетів» («Вольні сонети», «Тюремні соне­ти») увійшли твори, написані з 1873 до 80-х років. Сонетні форми зустрічаємо і пізніше - в 90-х рр. Визначальною рисою франківських сонетів є їх безперечний зв'язок з політичною боротьбою передових кіл суспільства, яка розгорталася в Галичині. Дуже влучно цю особливість підкреслив Дмитро Павличко: «Галактика творів Івана Франка народилася з пилинки вогню. На вигляд звичайна окалина.., а насправді незбагненна клітина божественно­го пломеня, «правдива іскра Прометея» залетіла з бать­кового ковадла ще в дитяче серце поета, вибухнула вул­канами любові до праці, до правди, до свободи, заполонили його безмежну душу, обертаючи її в безліч світил, які ще й нині ростуть, роз'ятрюються, рухаються врозліт, розширюють свої національні й світові орбіти... В природі Франкового дару живе планетарна невситимість пізнання і творення.» Саме так, як і інші жанри поета, со­нети палахкотіли «вулканами любові до праці, до правди, до свободи». Ніхто з поетів до Франка не приділяв такої уваги темі праці, як він, і в сонетах ця тема звучить теж:

Лиш в праці мужа вироблявсь сила,

Лиш праця світ таким, як є, створила,

Лиш а праці варто і для праці жить.

                               «Вольні сонети», X

Труд у розумінні Франка - єдине, що здатне твори­ти і вдосконалювати людську душу, рятувати її від іржавіння, вселяючи в неї весняні, живі пориви, давати їм життєву снагу, почуття гідності й правди.

Творчість і творче натхнення - це внутрішнє благо людини: тільки творчість здатна на якийсь час перене­сти людину від бруду життя «на вершину ясної надії і віри у завтрашній день» (Д. Павличко):

...пісня та з джерел таємних ллєсь сльозою,

 щоб серце наше чистим жаром запалити.

                             «Вольні сонети», IV

Свої роздуми про силу поетичного слова Іван Фран­ко виразив у сонеті 3-ому «Котляревський»:

Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати, -

І спів той виглядав на жарт не раз,

Та був у нім завдаток сил багатий,

І огник, ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

Зазначаючи в сонеті XVII, що в німецькій літературі со­нет перетворився в меч («в меч перекували»), поет закли­кає ті мечі «перекувати на плуг, обліг будущини орати, //На серп, щоб жито жать, життя основу, //На вили, чистить стайню Авгійову». Мета поезії - надихати людей на тво­рення, на труд, який дає «життю основу».

У спадщині Івана Франка значне місце займає і лю­бовний сонет. Тут слід зауважити, що ліричний герой йо­го поезій не підноситься до небес; складність духовного життя, спроба розібратися в собі виявляє не тільки ви­сокий дух, але й те, що заважає поетові. Тут такий мак­сималізм в оцінці героя, який вражає своєю відкритістю і правдою! Нічого подібного у світовому сонеті до цього часу не зустрічалося:

Ні,  не любив на світі я нікого,

Так як живому слід живих любить,

Щоб, не зрікаючись себе самого,

Ввійти в другого душу, переймить

Його думки, його бажання жить,

Не думавши добро творить із того,

І  так, незамітно зовсім для нього,

Вести його, де інша ціль манить.

Відразу бути паном і слугою,

Зректись себе і буть самим собою -

Отак любить ніколи я не вмів.

Чи самолюбства в мні земного стало,

Чи творчих сил земних було замало?

Чи шлях життя мене фальшиво вів?

                                XV, «Вольні сонети»

Страждання від нерозділеного кохання знайшли відображення у Франкових сонетах «За що, красавице, я так тебе люблю» і «Не раз у сні являєшся мені» («Зів'яле листя. Перший жмуток» IV і XV сонети). Драма людсько­го серця розкрита психологічно вмотивовано і художньо настільки досконало, що ще багато поколінь із трепетом читатимуть сповнені болем рядки, отримуючи високу насолоду від мистецтва слова, зна­ходитимуть точки дотику власних переживань із пере­живаннями ліричного героя.

Щоб підтвердити думку про тематичне розмаїття Франкових сонетів, визначимо тему кожного з «Вольних сонетів»:

- особливості сонета (форма і зміст) - І сонет;

- призначення мистецтва (II);

- сила пісні як втілення народного творчого духу (III);

- право сили і сила права - осмислення буття (IV);

- таємниці жіночого серця (VI);

- про боротьбу народу за правду (VII);

- тема вірності своїм ідеалам (VIII);

-  „Лиш в праці варто для праці жити" (IX);

-  поет і світ, що його оточує, в розумінні правди й розуму (X);

- краса людська, краса мистецька: тема вічності й нетлінності мистецтва (XI);

- високе призначення людини (XII);

- «розумних діл пора почать» (XIII, XIV);

- любовні сонети (XV, XVI);

- національні особливості сонета.

І, нарешті, чому сонети названі «Вольними»? Назва багатозначна і глибока: сонети написані на волі; в них звучить думка про волю, про боротьбу за свободу; сонети скомпоновані так, що, здається, поет не задуму­вався над їх взаємозв'язком, тобто розмістив вільно. Але це на перший погляд: думки про творчість, красу, кохання, боротьбу, сенс життя - все те, без чого не­можливе гідне існування людини, надають циклу «Вольні сонети» цілісності і гармонійної закінченості.

З «Вольними сонетами» тісно пов'язані «Тюремні  сонети». «Їх основна думка - необхідність наполегливої боротьби і самопожертви в ім'я ствердження життя, облаштованого для здійснення високих ідеалів і людського ща­стя. Тема розвивається логічно (знову пригадується Бехер з його утвердженням діалектики сонета!), різноманітні інтонації - іронія, скептицизм, розчарування, любов, не­нависть, зневіра і т. ін. - не тільки не заважають відчувати єдність «Тюремних сонетів", а навіть підсилюють їх.

Оригінальною особливістю циклів є їх змістовна об'єднаність, коли наступний сонет є продовженням по­переднього: 29, 3О, 31, 45. Композиція глибоко продума­на: це поема про мислячу, мужню і духовно багату осо­бистість» яка в нелюдських умовах чинить опір насиллю і закликає до боротьби за волю, за «світ правди і розуму», за «зворот від особистих мук і розкошей до ограниченої, але тривкої і твердої праці для суспільності» (Франко), - тобто для загального добра.

«Тюремні сонети" починаються з зображення «Дому пла­чу, і смутку, і зітхання», де «стережуть основ, але основу Усіх основ людського серця мову, і волю, й мислі зневажають, як  дрантя»(І). З гіркою іронією, яка переростає в сатиру, а потім у гнів, Франко малює „ключників і дозорців", „звірів", що ни­щать людську гідність, знущаються над людьми, катують їх:

Ви продали себе в кати й на муки,

За 300 гульденів річної плати

Готові з друга шкуру драти,

Як лиш він тут попадесь вам у руки.

З якою гіркотою, іронією звучать слова:

Дід входить. Хліб приніс. З порога

На піл покинув і попхнув ногою -

І  я почув, що є вдасть надо мною.

(„Тюремні сонети", XX)

Так, „Тюремні сонети" - це політична лірика високої духовної напруги, якої не знала європейська сонетна форма. Як уже зазначалося вище, в середину цілісного циклу „Сонети" включаються групи сюжетно пов'язаних сонетів. Цей композиційний прийом зустрічається впер­ше саме у Івана Франка. Група несе повне сюжетне, пси­хологічне, ідейне навантаження: XXIX - XXXI сонети - це сон героя, що привидівся йому у в'язниці. Сон - це ши­роко відомий прийом у літературі (Дайте, Шевченко, Чернишевський та ін.). Кожний художник застосовує йо­го з певною метою: зобразити майбутнє, подати сати­ричну картину життя сучасного суспільства, намалювати алегорію, яка має багатозначне навантаження (Дайте). Алегоричну картину змальовує й Іван Франко.

Уві сні в'язневі з'являються дві жінки і вручають йому квітку соняшника як символ любові і колючу гілку терену - символ ненависті. Почуття любові - ненависті широко відомі з російської літератури («Люблю отчизну я, но стран-ною любов'ю». М. Лермонтов). У тому світі, який оточує в'язня, не можна „громадити" тільки «любов до людей", в ньому багато зла. Але

„Не в серці людськім зло! А зла основа -

Се глупота й тота міцна будова,

Що здвигнена людьми і їх же губить.

Се зло й тобі пожре до кості тіло,

Щоб ти зненавидів його і бивсь з ним сміло.

Хто з злом не боресь, той людей не любить!"

І в'язень враз „радість вчув і люту муку". Для бо­ротьби за правду це почуття необхідне. І далі - знову група сонетів XXXIX - ХLШ «Криваві сни» як продовжен­ня попередньої картини. Але тепер

Мов рій товпляться привиди кроваві:

Страшні злочинці І святі герої,

І рани їх я бачу, мов наяві...

Зло і добро, злочинці і святі вимагають від поета «ча­стину пісні за важке кохання». І поет-в'язень, в серці яко­го є місце для любові і ненависті, створює ці пісні, де ге­рої вміють іти на самопожертву в ім'я високих ідеалів: Христос, Джордано Бруно, Кампанелла:

І з стогоном глухим, несвітським, в мурах

Тюремних віє щось, мов легіт в полю:

«Се муки й кров за світло, поступ, волю!»

А ось Даміян, що вчинив замах на Людовика, за що піддають його нелюдським тортурам:

« В іспанських чоботях ламали ноги,

На сірковім вогні палали руку,

Горючими кліщами тіло рвали,

І олово та сірку в свіжі рани

Лили, і кіньми рвали, й чвертували!

Цілу годину я вмирав, тирани!

Посивів з болю!» І  було се вчора,

В Парижі славнім, в вік Руссо й Вольтера.

А потім Гонта, «а далі сотні, тисячі проходять крива­вих тіней». Сучасники звинувачують поета в жорсто­кості: «Пропав же час тортур і мук таких, Спіть, не три­вожте наших серць м'яких!» Ні, «час мук» не минув: Пестель, Каракозов, муки каторжні Достоєвського і Та­раса - це майже сучасність :

„Хіба різки ще не свистять у вас?

Цілими селами в тюрму не гонять?"

Сонет закінчується закликом до боротьби:

«Ми, жертви, вас звемо з могили

Не м'якніть без часу! Гартуйте сили!

Гоніте звіра, бийте, рвіть зубами!»

Закінчуються, «Тюремні сонети» звертанням до Австрії, тюрми народів, чітко визначається, чому треба „гартувати сили":

Лиш гадь і слизь росте й  міцніє в тобі,

Свобідний дух або тікати мусить,

Або живцем вмирає в твоїм гробі.

Заключний сонет «Епілог» - це звертання до «русь­ко-українських сонет ярів» ширше використовувати форму сонета - чотирнадцять рядків, оскільки сонет може стати грізною формою боротьби. Що й підтвердив Іван Франко своїми сонетами. «Дух, що тіло рве до бою», дух любові і справедливості, знання й громадянської са­мопожертви, віри в майбутнє - цей Франківський каме­нярський дух - головний лейтмотив «Сонетів». Він на­повнив сонети Каменяра такою силою мужності і відваги, такою безкомпромісною жадобою боротьби за свободу людини, що це піднесло сонети українського поета на висоту кращих європейських зразків цього жа­нру і поставило ім'я І. Франка в один ряд з А.Міцкевичем, з його «Любовними» і «Кримськими сонетами».

Література

1. Іван Франко Твори в 3-х томах, 1том. К.: Наукова думка, 1991. - 665с.

2. Сорока М. О. Відлуння десятиліть. Українська література другої половини ХХ ст.: Навчальний посібник (серія «Шкільна бібліотека»). - К.: Грамота, 2001. -463с.

Охріменко Т. Іван Франко і його сонети  / Т. Охріменко // Всесвітня література та культура. - 2010. - № 7/8. - С. 50 - 51.

Оновлено 13-11-2019
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка