Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Loading

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 52-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Григорій Смольський



Смольський Григорій (1893-1985) – український художник, учень художньої школи Олекси Новаківського у Львові (1923-30)і в Парижі у вільній Академії Коляроссі (1934-35). Автор невеличких колоритних пейзажів, зокрема з Гуцульщини, паризьких етюдів, портретів, натюрмортів, численних жанрових і історичних картин.Народився в с. Підгірках ( тепер м. Калуш Івано-Франківської області), де проживав брат Івана Франка – Онуфрій, на похороні якого Григорій Смольський побачив письменника. Цей епізод і став предметом спогадів.

У дружбі з народом

Іван Франко часто бував у селі Підгірках Калуського району на Станіславщині, де жив його брат Онуфрій. Онуфрій поселився у Підгірках на невеликому господарстві і жив там з усією родиною. Переселився він сюди з Дрогобиччини десь біля 1903 або 1904 року. І з того часу діти Івана Франка, тоді вже гімназисти, майже кожного року приїжджали в часи канікул до Онуфрія.

Приїжджав сюди також Іван Франко, ходив до лісу по гриби, ловив рибу в річці Сечві... Побачив я Івана Франка на похоронах брата Онуфрія. Було це в 1910 або 1911 році.

На похорон брата приїхав Франко зі Львова. Я був тоді гімназистом вищих класів, учився в Станіславі і в той час був дома. Мені було дуже цікаво побачити Франка — такого відомого, визначного письменника і громадського діяча. Про нього скрізь говорили, ми про нього чули не тільки від старших людей, а й з книжок. Між собою ми, гімназисти, сперечалися, дискутували про нього. Навіть у підгорецькій читальні селяни говорили про нього як про визначну особу.

Раз, вертаючись з гімназії до бурси, ми прочитали великі афіші про те, що у Станіслав приїжджає сам Франко і буде читати свою поему "Мойсей". Така вістка нас схвилювала дуже, але на ту зустріч нас не пустили.

Нагода побачити Івана Франка трапилась на похоронах Онуфрія Франка. Разом з батьком я пішов на цей похорон, бо переказали, що приїхав брат покійного зі Львова, Іван. Це було пополудні, в погідний день. Гріло тепле сонечко, і я не відчував сумного похоронного настрою. Не пригадую собі ситуації похорону ані людей, тільки добре пригадую білу стіну хати, освітлену сонцем, під якою стояв Іван Франко.

Я стояв напроти нього. Моя вся увага і зір були сконцентровані на ньому. Весь час я вдивлявся в нього і не чув ані не бачив, що кругом мене діється.

Він був мовчазний. Обома руками зняв з голови капелюх і, опустивши руки вниз, придержував той капелюх двома долонями, — пальці у нього були паралізовані.

Прикро було, дивлячись на нього, згадувати слова Коцюбинського: „Невеличкий, хоч сильний мужчина...”

Франко був одягнутий у довгий легкий коричневий реглан. Подібного кольору костюм. Не був у вишиваній сорочці, як звичайно його малюють. Краватка невибаглива, спадала недбало і ховалася в заломах коміра реглана. На обличчі худорлявий, волосся рудаве, задуманий, але держався рівно, просто. Не було в ньому зарозумілості, самовпевненості, але глибока внутрішня зосередженість. Стояв нерухомо, наче розгадував загадку життя і смерті.

Мені було дуже жаль його, що він так терпить, але не мав сміливості підійти до нього і допомогти йому. Це зробив один із селян підгорецьких — високий, кремезний, червонощокий Стефан Максимишин. Він сміливо, без підлесливості підійшов до Франка, щось йому шепнув, взяв від нього капелюх і став поруч.

При ньому здався Франко на цілу голову нижчий, смагляво-блідий.

Я вдивлявся у постать Франка, хотів назавжди зберегти в пам'яті його образ.

Похоронний хід ішов селом, доволі далеко треба було іти на кладовище. Франко ішов разом з усіма, мовчазний, вдумливий. Я ішов позаду. Стефан Максимишин не відступав від нього ані на крок. Після закінчення обряду пішов Франко коротшою дорогою через наш город і подвір'я додому, Стефан Максимишин закурив і каже до мене і тата: „Треба такому чоловікові допомогти! Це не звичайний, але виїмковий чоловік”. І я дивувався тому неграмотному Стефанові, що він відчув велич духу тої вже зломленої фізично людини!

Тепер у селі Підгірках колгосп носить ім'я Івана Франка, а напроти гостинця, що іде зі Станіслава на Калуш, стоїть на підвищенні погруддя Івана Франка роботи одного зі скульпторів Станіславського товариства художників.

 

 

Л-ра: Cмольський Г . У дружбі з народом // Спогади про Івана Франка ; упорядкування, вступна ст. і примітки М. Гнатюка. – Л. : Каменяр, 1997. – С. 397 – 399; 594.

Оновлено 16-01-2018
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка