Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Loading

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 52-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Кирило Трильовський



Трильовський Кирило (1864-1941)– громадсько-політичний діяч, основоположник і один з керівників Української радикальної партії, творець січового руху, адвокат у Коломиї і Гвіздці, журналіст і видавець. Редактор часописів „Зоря”, „Хлопська правда”, „Січові вісті”, „Громадський голос”. В 1900 році – Трильовський заснував у с. Заваллі Снятинського повіту перше спортивно-пожежне товариство „Січ”. З 1908 року – голова Січового комітету, з 1912 – генеральний отаман об’єднання „Січей” – Українського Січового комітету, при якому 1913 року засновано парамілітарну організацію Українських Січових стрільців. Як організатор „Січей ” („січовий батько”) спричинився до пробудження національної свідомості селян. Депутат парламенту Австрії та галицького сейму.

Іван Франко в час студентської мандрівки

В році 1883 відбулась в Галичині влітку перша студентська мандрівка, влаштована школярами, що закінчили власне 6-ий клас академічної (української) гімназії у Львові. Головним її провідником був Володимир Сіменович, високий чорний бородач, що, вислуживши 3 роки у війську, вступив був знову до школи. Він пізніше закінчив у Злучених Штатах Америки медицину, осів яко лікар в Чикаго і став одним з провідних тамошніх українських емігрантів. Я взяв тоді участь лише в частині цієї першої студентської мандрівки, що викликала свого роду сенсацію.

На другий рік зорганізовано ще краще другу мандрівку, в якій взяло участь кількадесят молодих людей, головно студентів університету зі Львова та Відня (від "січовиків").

Така мандрівка мала у своїм складі добрий мужеський хор, добрих декламаторів та промовців і, звичайно, гарного фортеп'яніста. Давала вона концерти в різних наперед означених місцевостях, потім відбувалися танці.

У тій мандрівці, маючи вже матуру за собою, взяв я частинно участь та приїхав до Коломиї, чекаючи на приїзд мандрівників зі Станіслава, де учасники її по дорозі також були вже устроїли одні вокально-декламаторські вечорниці.

Живо стоїть в пам'яті мені і досі образ: ось іде ціла громада молодих людей серединою теперішньої Театральної вулиці, весело розмовляючи між собою, а між ними один, мабуть найстарший віком (мав тоді 28 літ), худощавий молодець, про якого мені і сказано, що це є Іван Франко. Переважну частину учасників студентської мандрівки закватировано в так званій досі „камениці Білоуса”, яку колишній твердий патріот, директор гімназії десь на Мазурщині Теодор Білоус записав на Народний дім у Львові. Будинок залишився в чорносотенно-москвофільських руках, потім ця масивно збудована двоповерхова камениця повинна була служити „Жіночому воспиталищу”. Хоча вже 50 літ минає від смерті фундатора, львівським плосколобам і в думці не було зробити якесь жіноче воспиталище.

Ось у тім власне „домі Білоуса” постелено у кількох кімнатах на землі соломи, і там закватировано мандрівників, а межи ними і Івана Франка.

З нагоди цієї студентської мандрівки видав організаційний комітет окремою книжечкою її програму, яку віршем написав не хто інший, як сам Іван Франко. На обгортці цієї брошури був досить невдало нарисований молодий хлопець на шпилі гори з хоругвою в руках, а перед самою програмою був видрукуваний заспів. Його поклав на музику Остап Нижанківський, диригент мандрівного хору, а пізніше взагалі цікавий композитор, якого замордували поляки в 1919 році. Цей заспів мав рефрен:

Гей, радістю святою

Наповнім свавільну грудь,

Жий в свободі і спокою,

Горе-лихо днесь забудь!

Сам вірш-програма переходив по черзі різні місцевості, через які мала переходити ця мандрівка, а дотичні сфери були повні гумору та тонкої сатири. Так, наприклад, говорилось там про Коломию таке:

Витай нам вигідно розлягшась отсе

Над Прутом, столице Покуття!

Багато у тобі такого ще є,

Що треба б покути і пруття.

Автор жаліється на те, що та столиця висилає єврея до ради держави, та каже: „Покуттям тому звесь, бо жид прижима християн по кутах попід лави”. Такі були тоді погляди Івана Франка, і так він написав. І це була правда, а ті сотки інтерпеляцій, внесених мною в австрійському парламенті, п'ятнуючих різні кривди, які зносити мусив наш селянин, ті факти звірств з боку польсько-австрійських жандармів та з боку підофіцерів австро-угорської армії, факти, наведені мною в моїх численних парламентських промовах, дають промовистий доказ, що я дуже діймаючо відчував усяку кривду і неправду, обурювався на них, а здобувши потім яко посол можливість боротьби проти цих кривд і неправди, я вповні користав з прислугуючих мені прав.

Такий факт, як видання отсеї програми мандрівки з 1884 року, викликав у мене „обурення”. З якої причини? З тої, що, на мою думку, хтось інший, хтось „мінорум гентіум” повинен був таку програму написати, а не така велика людина, як Іван Франко, не такий геніальний письменник.

Того самого дня, коли прибули до Коломиї студенти-мандрівники, відбулись в залі, в якій ще донедавна була кав'ярня, вокально-декламаторські вечорниці, а по них, як звичайно, — танці. В павзах поміж танцями гості парами проходжувались навкруг зали; я і тепер, по більше ніж 50-ти роках, бачу перед собою, немов живу, одну таку пару: був це Іван Франко і його бувша перша любка Ольга з Рошкевичів — тоді вже Озаркевичева. І тоді, вліті 1884 року, була це, мабуть, перша їх стріча від часу, коли внаслідок ув 'язнення Франка за соціалізм зістали перервані між ними усі зносини, хоча, як бачимо з вірша „Плив гордо ястріб”, ще в травні 1888 року була спроба нового побачення, до якого лиш через непорозуміння не дійшло.

Цілу цю справу подружжя Володимира Озаркевича з Ольгою Рошкевичівною представила Наталя Кобринська, сестра Володимира, в одній зі своїх новел, мабуть таки у першій, яка вийшла з-під її пера під заголовком „Задля кусника хліба”, поміщеній в „Зорі” 1884 року. Отже, було це в тому році, в якому на вечорницях студентської мандрівки Іван Франко і Ольга з Рошкевичів стрінулись у Коломиї.

 

 

Л-ра: Трильовський К. Іван Франко в час студентської мандрівки // Спогади про Івана Франка ; упорядкування, вступна ст. і примітки М. Гнатюка. – Л. : Каменяр, 1997. – С. 393 – 396; 578.

Оновлено 16-01-2018
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка