Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Loading

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 52-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Хроніка перебування Івана Франка на Прикарпатті



Роки і місця перебування І. Франка в краї. Громадсько-політична та творча діяльність Великого Каменяра на Івано-Франківщині. Представлено карту області з позначками () населених пунктів, які відвідував Іван Франко.

 


Переглянути Перебування Івана Франка на Прикарпатті на карті більшого розміру

 

Населений пункт

Дата перебування

Історична довідка

 м. Станіславів (нині Івано-Франківськ)

1880, 1883-1885, 1889-1890, 1892, 1911-1913

   Франко вперше побував 1880 року, коли його вели етапом з Коломиї до Нагуєвичів. Переночувавши в камері попереднього ув'язнення (за версією одних дослідників - у будинку на вул. Галицькій, 7 - а, інших - у підвалах ратуші), поет у супроводі жандарма відбув до рідного села.

    У 1880-х роках І. Франко встановив тісні зв'язки з таємним гуртком захоплених соціалістичними ідеями станиславівських гімназистів, серед яких були університетські товариші Фелікс та Ігнацій Дашинські і Владислав Дзвонковський. Кілька разів у 1883-1884 роках письменник зупинявся у будинках Ф. Дашинського (тепер вул. Гетьмана Мазепи, 66) та В. Дзвонковського (вул. Островського). У 1883 р. він познайомився з рідною сестрою останнього Юзефою і закохався в неї. Каменяр часто бував у Дзвонковських, де відбувалися молодіжні літературні читання. Та зако­ханим не судилося бути разом: хвора на туберкульоз учителька Ю. Дзвонковська померла (була похована на цвинтарі в сучасному меморіальному сквері). Своєму другому палкому коханню письменник присвятив вірші „Не схиляй своє личко прекрасне", „Осторога", „Н.Н.", „Тричі мені являлася любов", „Гей, рибачко чорноока", „Апострофа", „Перспектива", „До Юзі Д.", „Газеля", „Рік минув як ми пізнались", „Я забув" і повість „Не спитавши броду". За свідченням деяких джерел, І. Фран­ко з М. Павликом планували на базі підупалого госпо­дарства Дзвонковських заснувати рільничу спілку й зайнятися наукою. Однак через нерішучість матері Юзефи Антоніни здійснити ці плани не вдалося.

   У серпні 1884 р. Каменяр спілкувався у Станиславові з українським письменником О. Кониським (1836-1900), що прибув сюди з Петербурга. Разом вони мали зустріч із членами «Вандрівки руської молодіжі».

   Влітку 1884 р. під час подорожування Карпатами І. Франко познайомився з учителем Станиславівської гімназії, лексикографом і мовознавцем Євгеном Желехівським (1844-1885) і заприятелював із ним. Він кілька разів бував у нового знайомого вдома на вул. Голуховського, 21 (зараз Чорновола). Приязно відгукувався І. Франко про творця правопису «желехівки» у статті «Україн­ська руська студентська манд­рівка літом 1884 p.». Могила мовознавця збереглася на кладовищі у Меморіальному сквері на вул. Незалежності.

   У грудні 1884 р. Каменяр виступав у Станиславові на Установчих зборах Товариства українських жінок. Вони від­булися на другому поверсі ук­раїнської читальні (площа Ринок, 6). У статті «Перші загальні збори Руського жіночого   товариства   в   Станіславі   (газета   «Діло»,   11   грудня 1884 р.) І. Франко подав докладний звіт про роботу першого в Галичині жіночого товариства.

1 квітня 1889 р. відомий громадський діяч взяв участь у вечорі, присвяченому пам'яті Т. Шевченка, який організували члени таємного соціалістичного гуртка „Поступ". 31 березня 1890 р. І. Франко з дружиною знову прибув до міста на запрошення члена комітету з про­ведення Шевченкової річниці, свого давнього товариша Лукича. Письменник-революціонер виголосив блискучу доповідь та трохи погостював у будинку свого приятеля на вул. Липовій, 78 (тепер Шевченка).

     У 1892 р.  І. Франко виступив у Станіславі на селянському вічі, яке було розігнане поліцією. Через кілька місяців разом із М. Павликом він організував з'їзд радикальної партії. Влада не давала дозволу на прове­дення форуму у належному приміщенні, тому довелося використати для цього зал очікування міської лазні (тепер вул. Низова, 5), власником якої був учитель місцевої гімназії І. Яхно.

    Письменник підтримував тісні приятельські стосунки з адвокатом і фольклористом М.Бучинським (1847-1903), педагогами й культур­но-громадськими діячами братами Корнилом, Леонідом і Романом Заклинськими. Загальновідомо, що у серпні 1899 р. І. Франко за допомо­гою викладача учительської семі­нарії Р. Заклинського виявив у Ста­ніславі ряд важливих документів з історії   Галичини XVII - XVIII ст., на основі яких напи­сав   кілька   істо­ричних статей.

     26 листопада 1911 р. в залі „Руської Бесіди" (тепер вул. Січо­вих Стрільців, 24) видатний поет  читав  для   станіславської інтелігенції свою поему „Мойсей     Іменем І. Франка у місті названо обласний музично-дра­матичний театр та обласну універсальну науко­ву бібліотеку.

     27 серпня 1988 p., у день народження поета-борця біля па­м'ятного знака відбувся перший у місті несанкціонований мітинг, орга­нізований міським культурно-науковим „Рух". З цього зібрання розпочалося демократичне відродження Прикарпаття.

      Зі Станіславом пов'язане і життя сина Каменяра -письменника, літературознавця і педагога Тараса Франка (1889-1971), який працював тут упродовж 1936-1945 років і мешкав на вул. Шевченка, 95. Пам'ять про ці події увічнює меморіальна дошка.

с. Лолин

Долинський район

1874-1880

   Вперше письменник побував у цьому підгірському селі в 1874 р., коли приїхав до гімназійного товариша Ярослава Рошкевича, котрому допомагав у студіюванні наук. За тодішньою традицією, отець Михайло Рошкевич запросив синового репетитора на кілька днів у гості. Майбутній письменник познайомився з донькою пароха Ольгою (1858-1935) і закохався в неї. З тих пір молодий Франко часто бував у Рошкевичів, записував характерні для бойківського краю діалектизми й фольклор, спілкувався зі старожилами, привозив твори українських і російських класиків: Нечуя Левицького, Марка Вовчка, Тургенєва, Лермонтова, Чернишевського. На основі лолинських етнографічних записів                                   дослідник підготував статтю „Жіноча неволя в руських піснях народних".

   Після арешту Івана Франка 11 червня 1877 р. Ольжині батьки стали на. перешкоді   їхньому   одруженню. Через два роки вони

змусили доньку вийти заміж  за священика Володимира    Озаркевича, брата Наталії Кобринської. Франко боляче   пережив   цей   розрив, присвятивши О. Рошкевич  свою першу збірку „Баляды и росказы", а також ряд  віршів, що мали увійти до другої збірки, зобразив її в  оповіданнях „На дні", „Із   записок недужого".  У вірші „Тричі мені являлася любов" Іван Франко поетично - розповів  про  своє  перше кохання.

   У Лолині письменник розпочав роботу над циклом художніх творів, у якому намагався передати широку картину життя різних верств населення. Тут появилися на світ оповідання „Вугляр", „Лесишина челядь", „Два приятелі", окремі розділи повісті „Петрії і Довбущуки", вірш „Ґалаґан". На основі місцевої пісні про шандаря була створена драма „Украдене щастя".

     З 1993 року з ініціативи Долинської ЦБС (директор Фреїв Л.І.) вперше відбулося районне свято ліричної Франкової поезії. За 13 років воно набуло заслуженого визнання та сягло  обласного рівня. На святі можна  почути не тільки читання поезій Франка, а й виступи тих, хто у власній творчості звертається до високих ідей Великого  Каменяра.

 

http: // lib. meta.ua

Про перебування І. Франка в Лолині,  взаємовідносини з сім'єю Рошкевичів, зокрема, Ольгою Рошкевич.

http: // referatu. net. ua

Іван Франко у Лолині.

c. Шевченкове

(Велдіж)

Долинський район

1874-1876

   Село   Шевченкове   Долинського р-ну (колись с. Велдіж)   І.   Франко   відвідував у 1874-1876   роках,   мандруючи   Карпатами з товаришами, студентами Львівського   університету М. Павликом, В. Левицьким та іншими. За спогадами одного з учасників цих туристично-пізнавальних походів, у Велдіжі „велась широка розмова на актуальні теми". Тут Франко познайомився з учителькою Климентиною Попович-Боярською (1863-1945), якій погодився «помагати і вказувати дорогу» на поетичній ниві. Він присвятив поетесі вірш „К. П", публікував її кращі твори в часописах, альманасі „Перший вінок", а згодом у „Літературно-науковому  віснику". Листування між ними тривало протягом 1884-1895 років. У своїх листах письменник радив учительці з Велдіжа, як краще реалізувати свій поетичний талант. У написаних в 1926 р. спогадах К. По­пович згадувала, що їхня дружба з Франком „пере­топилась в чисте золото найшляхетніших почувань двох душ". У центрі с. Шевченкового на будинку школи у 1987 р. встановлено меморіальну дошку К. Попович-Боярській (автор А. Басюк).

    З Велдіжа походив товариш І. Франка адвокат, мовознавець, громадсько-політичний діяч, посол до австрійського парламенту, засновник Національно-де- мократичної партії Володимир Охримович (1870-1931). Вони співпрацювали у газеті „Діло", яку певний час доводилося редагувати В. Охримовичу. І. Франко високо оцінював діяльність останнього і як вченого, і як громадського діяча.

 

с. Бубнище

Долинського району

1874,1875

   Влітку 1875 р. 19-річним юнаком І. Франко відвідав село Бубнище, яке славиться мальовничими величними скелями з видовбаними у них печерами. Чудові краєвиди настільки захопили його поетичну душу, що він ще не раз черпав із цього дихаючого старовиною джерела наснагу для творчості. Враження про Скелі Довбуша поет залишив у віршах    „Бубнище" та „Привіт".

 

 

с. Козаківка

Долинський район

1976

У1876 p., подорожуючи р      У 1876 р. , подорожуючи разом із університетськими однокурсниками Карпатами, І. Франко відвідав село   Козаківку  поблизу   Болехова.   Тут  він   побачив   злиденне життя селян, які тількино стали робітниками на тартаках.  Їхню  трагічну долю  і   нужденне  існування митець описав у оповіданні   „Сам   собі  винен".  

 

с. Старий Мізунь

Долинський район

1876

   Під час канікул І. Франко разом з М. Павликом і студентами з м. Львова здійснили через це село подорож у Карпати.

с. Гошів

Долинський район

1876

   Відвідав відомий на всю округу монастир. Почуте тут від монахів та місцевих жителів Каменяр використав  у повісті „Петрії і Довбущуки".

м. Болехів

1875

І. Франко вперше відвідав Болехів у 1875 р., повертаючись із Лолина. Почуті тут народні оповідання про опришків Олекси Довбуша він використав у повісті „Петрів і Довбущуки". У 1883-1886 роках молодий митець часто гостював у однокурсника по Львівському університете В. Левицького, знаного в літературних колах під псевдонімом  Василь Лукич. В. Левицький  заробляв на життя, працюючи нотаріусом, а також захоплювався журналістикою, певний час редагував галицькі видання. Давні приятелі завжди мали про що поговорити. У домі Лукича І. Франко був бажаним гостем. Для нього люб'язно відводилася окрема кімната, в якій він працював. Дружні стосунки пов'язували поета і з організаторкою жіночого руху на Прикарпатті, письменницею Наталіє Кобринською та її батьком - священником, послом до сейму й парламенту Іваном Озаркевичем. Найчастіше письменник навідувався до містечка у 1887-1889 роках, коли в будинку Н. Кобринської гостювала його дружина Ольга Хоружинська із сином Андрієм. Образ щирої господині, письменниці і громадської діячки І. Я. Франко змалював у своєму творі „Вандрівка русина з бідою". У 1891 р. в Болехові Каменяр зустрічався із чеським етнографом Ф. Ржегоржем, котрий збирав на Бойківщині етнографічні матеріали.  Часто Іван Франко спілкувався з учителем, письменником Д. Лукіяновичем. Пізніше останній напише про видатного митця кілька літературно-критичних праць.

   Про спілкування І. Франка зі згадуваними діячами та їх вплив на творчість письменника розповідає експозизія Музею історії м. Болехова і околиць. Музей відкрито у 1967 р. з ініціативи працівника міської бібліотеки, краєзнавця Романа Скворія.

 

м. Галич

1875

   У Галичі І. Франко ще студентом Львівського університету 20 січня 1875 р. виступав на народному вічі. Він прочитав перед громадою вірш „Схід сонця" і закли­кав не прославляти „предків славу", а звав „до діл по- , томків". Згодом цей твір з'явився на сторінках львів­ського журналу „Друг". Письменник з цікавістю оглядав руїни   Галицького  замку   і слухав розповіді місцевих жителів про колишню сто­лицю могутнього Галицько-Волинського князівства. Він уважно стежив за повідом­леннями про археологічні розкопки в містечку та його околицях. У 1884 р. у львів­ському журналі „Зоря" І. Франко опублікував стат­тю „Нові розкопи д-ра Шараневича", в якій виклав свої роздуми про резуль­тати досліджень стародав­ньої княжої столиці.

 

м. Коломия

1880, 1883, 1888, 1893, 1896, 1912

   У м. Коломию І. Франко вперше приїхав 1 березня 1880 p., а вже через три дні у супроводі Кирила Ґеника він вирушив до Нижнього Березова. Проте в Яблунові   його   затримала   австрійська   поліція   і відправила назад до Коломиї. Деякий час заарештованого тримали у міській ратуші, а далі перевели в тюрму. В основу звинувачення лягли події у с. Москалівка (тепер передмістя Косова), де люди відмовилися платити податки і зробили замах на війта. Під час обшуків поліція знайшла у селян Франкові видання („Бо­рислав", „Дума про Мелекдита Плосколоба", „Влас­ність ґрунтова", „Відки взялась людина на землі").

     Саме в Коломиї Каменяр написав „Гімн" („Вічний революціонер"), покладений на музику М. Лисенком, який став улюбленою піснею народу, „На суді", „Вій, вітре, горою над сею тюрмою", „Всюди нівечиться правда", „Товаришам із тюрми" та інші вірші із циклу „Думи пролетарія".                                                                

    За браком будь-яких доказів суд був змушений 4 червня 1880 р. припинити справу. А на волі письменник опинився лише 13 червня.

    7 вересня 1883 р. І. Франко взяв участь у студентському вічі в Коломиї, під час якого обговорювалося питання жіночої рівноправності з чоловіками, участі жінок у суспільному житті. На початку жовтня того ж року письменник втретє приїжджає до Ко­ломиї, щоб допомогти Михайлові Павлику у скрутному становищі. 19 травня 1896 р. в залі міської ратуші на вічі він закликав селян голосувати лише за тих кандидатів, які зобов'язуються захищати інтереси народу.

   11 січня 1912 р. жителі міста знову зустрілися зі своїм улюбленим поетом - він прочитав свою поему „Мойсей" у приміщенні залу ощадної каси (тепер Народний дім). Очевидець тих подій, колишній гімназист, а згодом учитель Іван Будурович (1893-?) писав, що „усі учні гімназії вийшли на дворець (вокзал), щоб привітати достойного гостя. О сьомій годині вечора зібралася вся Коломийська Україна... Саля була битком набита публікою. Коли піднеслась завіса, на сцену впровадив д-ра Франка місцевий професор Леонтій Кузьма. Публіка привитала гостя гучними і довгими оплесками. ...Багато з нас тоді перший раз почули голос нашого гостя, бо до тієї хвилі він не промовив ані слова. Читав свій архитвір поволі, уважно, виразно, рівним і спокійним голосом і не було ні однісенького слова, щоб я його не дочув, хоча стояв при самих дверях салі. Після прочитання поеми, що тривало понад 2 години, ще раз вибухла буря довготривалих оплесків, тільки публіка дуже жалкувала, що поет і після прочитання «Мойсея» не  сказав ні одного слова".

   У Коломиї вперше були надруковані твори І. Франка „Іван Вишенський" (1892), повість „Для домашнього вогнища" із присвятою Панасові Мирному (1893), брошура „Що таке поступ ?" (1903) із критикою марксизму, „Поезії" (передмова Антона Крушельниць-кого 1909 р. „В поті чола" (1910), „З вершин і низин" (1920), „Захар Беркут" (1919), „Перехресні стежки" (1929), „Мойсей" (1930).

   Тут він написав вірші „Вічний революціонер", „Думи пролетарія", „Панські жарти".

 

http://who-is-who.com.ua 

http://retine.org.Ua

http://www.ukrlib.com.ua

Про перебування І. Франка в м. Коломия

с-ще Яблунів

Косівський р-н

1880

   Селище Яблунів І. Франко відвідав 4 березня 1880 р. Він разом із товаришами К. Геником зупинився пообідати у шинку Глікштерна і там привернув увагу жандармів, котрі зацікавилися його документами. Франко апспотра із собою не мав і показав проїздний квиток на ім'я КОРОЛЯ срочинського, якого він позичив, бо не мав грошей на проїзд до Коломиї. Затриманого відвели до коменданта, котрий після допиту розпорядився відправити його до Коломиї разом із подорожньою скринькою, де були  книги наукового, переважно економічного змісту.

   Коли коломийський староста встановив, що Іван Франко є тим самим студентом, котрого у січні 1878 року Львівський крайовий суд покарав шеститижневим ув'язненням за соціалістичну агітацію, він розпорядився зробити домашні обшуки у Кирила Геника і Теодора Барановського в Яблунові.

 c.Нижній Березів

Косівський район

1880

   На Гуцульщині Іван Франко вперше побував у 1880 р. Тоді у липні - серпні він жив у Нижньому Березові у свого друга - вчителя та громадського діяча Кирила Ґеника (1857-1925).

   Збереглися цікаві спогади старожилів про перебування в селі великого Каменяра. „Франка пам'ятаю добре - згадував брат К. Ґеника Степан, - тоді, як перебував у мене, був ще досить молодим чоловіком, але було можна пізнати, що він не буденний чоловік. Ходив досить бідно убраний, у вишиванці. Завжди довго читав. У вільний час ходив на ниву, сідав коло робітників і просив, аби співали, а він записував... Франко з братом мали багато книжок... Книжок була добра фіра...". Пісні, записані від місцевих жінок і дівчат, етнограф пізніше використав у своїй праці „Жіноча недоля в руських піснях народних".

   Проте і тут І. Франкові не давала спокою поліція. В автобіографічному листі до Драгоманова він писав: „У Березові в гостиннім домі Ґеника прожив кілька тижнів, лічачись від пропасниці і гуляючи по свіжому повітрі... Але не довго я міг попасти в Березові. Староста коломийський дізнався про мій побут і наказав жандармам приставити мене до Коломиї, а що у мене не було грошей на підводу, то жандарм ще хворого, в літню спеку погнав мене туди пішки. Тяжка це була дорога, після котрої мені на обох ногах повідпадали нігті на пальцях".

   17 серпня староста відпустив письменника і той повернувся у Нижній Березів, де за ним був встановлений пильний нагляд. Щоб не наражати на неприємності родину товариша і не потрапити знову до рук жандармів, Франко 23 серпня 1880 р. виїхав до Нагуєвичів.

   За час перебування в селі він написав оповідання „На вершку", записав пісні „Ой під дубом, гаєм зелененьким", „Не сама я ходила", „Ой зацвіла калинонька в лузі", „Ой дала-смі, моя мати", „Моя доля в корчмі лежить", оповідання „На ваершку", ряд приповідок, народні вірування про метеорологію, рослинний і тваринний світ.

 

с. Белуя

Снятинський район

1884

  Разом із письменником Олександром Кониським та студентом Київського університету Федором Миколайчиком він приїздив до батька відомої письменниці Наталії Кобринської (1855-1920) І. Озаркевича. У нього дослідники записали багато фольклорного матеріалу. Скульптурне погруддя Каменяра, виготовлене з цементу і мармурової крихти, встановлене в Белелуї у 1958 р. з нагоди 102-ї річниці від дня народження поета (автор. А. Скиба).

 

с. Стецева

Снятинський район

1884

    Тісні зв'язки з І. Франком підтримувала прогресивна родина Гамораків зі Стецеви. Фольклорні записи місцевих пісень і казок Гаморак Марії І. Франко опублікував у журналах «Народ» та «Житє і слово». У Народному домі  в чотирьох кімнатах розміщений краєзнавчий музей. З його експозиції довідуємося про перебування відомих людей  в с. Стецева.

 

 

 

м. Снятин

1892

   27 лютого 1892 р. у Снятині відбулося І п'ятигодинне народне віче за участю 2 тис. осіб, де  виступали І. Франко, М. Павлик, селянин із Карлівки І (тепер с. Прутівка) Іван Сандуляк та інші промовці.  Приїзд на віче Франка та його однодумців, очевидно,  налякав „власть імущих", бо за зібранням недаремно | слідкували староста і комісар Снятинського староства та 12 жандармів.

Каменяр у своїй промові викрив соціальний і національний гніт у Галичині, трагічний занепад народної освіти. У доповіді, опублікованій у журналі „Народ" (№ 78) під назвою „Наші народні школи і їх потреби", він змалював сумну картину тогочасної освіти

та незавидне становище народного вчителя: „Учитель у нас бере менше, ніж перший-ліпший возний" (посильний). Тому „...мали ми в Галичині два такі випадки, що учителі на посаді померли з голоду". Запропонований Франком проект резолюції засвідчував, що письменник домагався збільшення крайового шкільного фонду, демократизації системи освіти, наближення її до життя, викладання рідною мовою та заснування при кожній школі бібліотеки.

   На снятинському вічі Іван Якович почув трагічну розповідь І. Сандуляка про єдиний на всю родину кожух. Вона стала поштовхом до написання оповідання „Історія кожуха" (опубліковане в часописі „Хлібороб" у 1892 р.) та вірша „Вандрівка русина з бідою".

   У Снятині з 1912 до 1927 р. працював відомий український новеліст Марко Черемшина (псевдонім Івана Юрійовича Семанюка). У 1949 р. в будинку, де він мешкав, відкрито літературно-меморіальний музей, в експозиції якого багато місця відведено взаєминам М. Черемшини з І. Франком.

 

с. Іллінці

Снятинський р-н

1892

   У с. Іллінці збереглася хата дяка-учителя, діяча радикальної партії Михайла Іванчука (1854-1941), який особисто знав І. Франка. І на його прохання записував фольклор. У його домі пись­менник був у 1892 р. разом із M. Павликом та В. Стефаником. В інституті літератури ім. Шевченка м. Києва в рукописному фонді І. Франка зберігається пісня про вибори 1895 p., яку через рік після події записав у Ілинцях М. Іванчук. Його діти Олекса та Олена також збирали для Каменяра народні приповідки, історичні перекази, колядки, звичаї й обряди.

 

с.Яворів

Верховинський р-н

1884,1901

 

   Село Яворів - центр гуцульського народного мистецтва. Наприкінці XIX - у першій половині XX ст. тут жила прогресивна родина Окуневських, які підтри­мували тісні зв'язки з І. Франком. На запрошення адвоката Теофіля Окуневського (1858-1937) письмен­ник разом із київськими друзями Олександром Кониським та Федором Миколайчиком 8-11 серпня 1884 р. перебував у гостинному домі священика Іполіта Окуневського (1834-1902), батька Теофіля. У Яворові дотепер зберігся будинок Окуневських, де бували Іван Франко та Леся Українка.

 

м. Долина

1884

   У місті Долина письменник побував 21  серпня   1884   p.,   коли   виступав   на   окружному   селянському вічі з промовою „Як нам організуватися, щоб  видобутися   з   теперішньої  нужди". Він накреслив  конкретну програму допомоги селянству: запропонував провести реформу спадкового права, передати держав­ні землі у володіння краєвої влади, налагодити торгівлю, народну освіту.

 

с. Вікно

1884

Городенківський р-н

   За переказами старожилів, у 1884 р. Франко побував у Вікні. Поміщик Людомир Ценський на три дні забрав заарештованого письменника з коломийської тюрми, щоб той нібито працював у його маєтку (пани тоді мали право брати в'язнів до себе на роботи). Насправді  до поета ставилися як до шанованого гостя, бо приймати у себе таку знану  людину  було для  господаря справою престижу.        Б.   Якимович  у  праці  „Книга.   Просвіта.   Нація.  Видавнича   діяльність    Івана   Франка   у   70-80   роках XIX століття" зазначав, що у другій половині   жовтня 1884 року Каменяр, перебуваючи   у   Вікні,  написав листа до І. Белея,   в   якому    повідомляв   останнього,   що   передав друкарні біографічний нарис про Володимира Навроцького.  

 

с. Підгірки

1903-1913

   У 1903 р. після тривалих земельних суперечок братів Франків із вітчимом суд постановив розділити землю покійного Якова Франка у Нагуєвичах між трьома його синами і донькою. Онуфрій та Іван продали свої наділи і спільно купили господарство у с. Підгірки тодішнього Калуського повіту. Через рік вели­ка родина Онуфрія переїхала до нового помешкання І. Франко, його дружина Ольга Хоружинська, діти та онуки часто гостювали у родичів. Письменник збирав на Калущині пісні, прислів'я та приповідки, ловив рибу, допомогав братові по господарству. У1905 р. Іван Якович  побував у Підгірках на вакаціях із синами-гімназистами і вони допомагали батькові записувати фольклор. З приїздом відомого гостя до хати Онуфрія часто приходили односельці. Одні просили поради, інші бажали послухати його  міркування   про  політичні   події.   Щира  дружба зав'язалася  у  письменника  із селянином  Стефаном Смольським, син якого, Григорій, став художником і зро­бив чимало для увічнення пам'яті Каменяра. Востаннє Іван Франко побував у Підгірках 30 липня 1913 р. на похороні брата.      

 

м. Косів

1886,1889

   Неодноразо­во І. Франко відвідував Косів. Спершу він зупинявся у   хаті   свого   приятеля, письменника  і  громадсь­кого діяча Михайла Павлика (1853-1915), а пізніше у гуцула Печежака. 1886 року письменник мешкав у  ткача Петра Джуранюка,  котрий  сла­вився своєю майс­терністю   виготов­ляти гуцульські по­лотна.   Місцевий старожил Д. Кременюк розповідав, що він   переховувався там від пересліду­вань жандармів. „В ці  дні  до  Джуранюків заходило багато людей. Але зустрічалися з ними Франко і Павлик таємно. Під час зустрічей мене посилали на вулицю. І я слідкував, чи не йде хто з жандармів". У1899 р. в Косові Іван Франко зустрічався з відомим фольклористом і етнографом В. Гнатюком.

 

с-ще Верховина

1896, 1900, 1914

   Два-три кілометри віддаляють Верховину від Криворівні. У 1898, 1900, 1914 роках Іван Якович часто (особливо в неділю) крокував дорогою 1 понад Черемошем, щоб ще раз подивитися на «столицю Гуцульщини», як її колись називали етнографи, краще вивчити звичаї і побут жителів Карпат. Особливо його приваблювали пісні про опришків, в яких «... заховалися її нам дуже цінні сліди про деякі тепер уже забуті явища , народного побуту...».

с. Кути

1898, 1901, 1905

   У 1901 році Іван Франко разом з Лесею Українкою зупинявся  в місцевого адвоката Дмитра Кулика по дорозі до Сокільської скелі, що над Черемошем. Письменників цікавив пам'ятник Тарасові Шевченкові, встановлений тут ще у 1862 році , у першу річницю смерті великого поета. Перед початком другої світової війни він був знищений польськими властями, а у 1990 році тут встановлений новий пам'ятник, автори якого львівські скульптори батько і син  Одрехівські.

    Вдруге Каменяр відвідав Кулика у 1905 році.

 

с. Довгопілля

Верховинський район

1898,1908

     У цьому селі І. Франко відпочивав у липні - серпні 1898 року. Тут він разом із дружиною й дітьми гостював у громадського діяча, засновника культурно-освітніх та економічних товариств на Гуцульщині, священика Івана Попеля (1850-1921). „Я живу тепер на селі, в горах Гуцульщини, - писав він у листі до А. Кримського,- бажаю трохи відпочити, а надто маю чимало роботи". Каменяр ціка­вився життям місцевих людей, вивчав звичаї та побут, записував фольк­лор, розповіді про минуле й сучасне гірського краю. Плідним було знайомство зі старим гуцулом А. Освіцінським, котрий пам'ятав ще опришків. З його уст невтомний дослідник ста­ровини записав перекази про ватажка опришків Мирона Штолу (Штолюка) та жорстокого мандатора Грдлічку, що вважав себе повноправним паном над життям   і   смертю   верховинців. На основі цих розповідей Франко написав оповідання „Гуцульський король", яке залишилося незакінченим.

Сьогодні при Довгопільській восьмирічній школі діє музейна кімната, в якій ряд експонатів висвітлюють перебування в селі І. Франка та Лесі Українки.

 

с. Криворівня

Верховинський район

1900-1914

   І. Франко вперше приїхав у Криворівню в 1901 р. за рекомендацією В. Гнатюка. Село, де „менше шуму, грому, біганини, яке напувало душу супокоєм, тихою красою", сподобалося письменникові, і він проводив тут свій літній відпочинок протягом 1901-1914 pp., за винятком 1905 і 1908. Спочатку жив у гуцула Проця Мітчука, якого називали знахарем, бо він умів лікувати людей і тварин, знав і шанував гуцульську старовину. В 1906 р. Франко переселився на лівий берег Чорного Черемошу, де квартирував у Василя Якіб'юка-Івандюка (1866-1945) - відомого різьбяра, доброго знавця народ­ної медицини і фотографа-самоука. Частим гостем був письменник і в домі прогресивного священика, дослідника звичаїв і побуту гуцулів Олекси Волянського (1862-1947), який працював у Криворівні з 23 жовтня 1893 до 10 лютого 1923 р. У своїх спогадах останній від­значав, що поява в неділю у церкві І. Франка і М. Грушевського робила велике враження на населення, яке зі ще більшою пошаною ставилося до них за те, що не встидалися стояти між простими господарями і слухати разом з ними Службу Божу.

       Окрім відпочинку, Франко багато часу віддавав роботі. Вставши рано, він ішов у ліс збирати гриби, а потім сідав  писати. Після обіду зно­ву працював або по­спішав на риболовлю. М. Харюк згадував, що поет любив заходити на мед до сільського дяка Мойсейчука, у якого жив В. Гнатюк. У Криворівні Франко запису­вав приповідки, опові­дання, пісні та перека­зи, залучав до збиран­ня фольклорно-етно­графічних матеріалів знайомих місцевих учи­телів, вчених і літера­торів, що приїжджали на відпочинок у гори, а також письменних гуцу­лів. Тут на світ з'яви­лася поема „Терен у нозі", яку Каменяр при­святив своїй знайомій із цього села Зеновії Бурачинській, котра роз­повідала йому гу­цульські легенди; авто­біографічне оповідання „У кузні", повість „Великий шум", оповідання „Як Юра Шикманюк брив Черемош", вірш у альбом Ользі Маркевич „У безсонну ніченьку" та інші.    

   Перебуваючи у Криворівні, поет часто відвідував у різних потребах сусіднє село Верхній Ясенів. Крім того, тут знаходився поштовий відділ, звідки листоноша Цвілинюк доставляв йому всю кореспонденцію. Із Франком приятелював культурно-громадський діяч Августин Арсенич (1872-1930-ті pp.). Як згадував син письменника Петро Франко, „батько ходив на прогульки, де знаходилася підземна печера, на кичери, раз чи два був на Писанім Камені враз із пп. Арсеничами з села Ясенова Горішнього".

http://uk.wikipedia.org/wiki/Криворівня

http://uatravel.com/info.asp

http://who-is-who.com.ua

http://litakcent.com.ua

http://www.golos.com.ua

Про перебування І. Франка в с. Криворівня, с.Довгополі Верховинського району.  

 

с. Буркут

Верховинського району

1901

   Мальовниче село Буркут розміщене в долині, оточеній з усіх боків високими горами. У XIX ст. тут було виявлено цілюще джерело мінеральних вод, а згодом відкрито водолікувальний заклад. За порадою української письменниці О. Кобилянської протягом двох літніх місяців 1901 року тут відпочивала й лікувалася Леся Українка. «Навколо самі тільки дерева та папороть, - писала вона у листі до батька, - птиці співають, Черемош шумить, а з ним навперейми шумить отой залізний потік, що то власне Буркутом зветься. Якби не сей шум, було б зовсім тихо, людей не . чуть, вітру нема (а він тут рідко буває, гори не пускають)». Часто з Криворівні поетесу відвідував І. Франко. Він наспівував їй західноукраїнські народні пісні, знайомлячи з пісенним багатством галицьких братів. У цьому гірському селі з приємного баритонового Франкового голосу музикант і фольклорист К. Квітка записав 31 пісню, що були опубліковані ним у збірнику „Українські народні мелодії".

За свідченням сина письменника Петра Франка, Іван Якович не раз бував у Буркуті, звідки робив екскурсії на близькі вершини й полонини, збирав гриби, ловив форель (пстругів) у гірських річках. Свої враження від перебування тут він передав у двох віршах під спільною назвою «Буркутські станси».

 

с. Микуличин

Яремчанська міська рада

1908

   Микуличин. За селом, у напрямку Яремчі, є водоспад Капливець, а недалеко від нього - скеля із написом: „Камінь Шевченка". Житель села С. Кошук у спогадах «Напис на скелі» розповідає, що ці слова власноручно викарбував у 1908 році Іван Франко. „Одного разу моєму здивуванню не було меж: якийсь пан підійшов ближче до мене, зняв капелюха втомлено присів на траву. Він привітався до мене, як до дорослого, і в його голосі, словах   було   стільки   щирої симпатії, що я відразу ж забув про його панський одяг, посмілішав, почав відповідати на запитання". Письменник розпитував бідного пастушка про його життя, радив якнайбільше читати і вчитися. Дізнавшись, що його батько - каменяр, Франко попросив принести собі інструменти, якими й викарбував напис.

с. Голови

Верховинський р-н

1902, 1910,1912

   Село Голови за переказами старожилів, Каменяр відвідував кілька разів (достеменно відомо, що це було у 1902, 1910, і 1912). Наприкінці ХІХ-на початку ХХ століття у місцевій школі вчителював громадський діяч, чудовий знавець етнографії, побуту й культури Гуцульщини Лука Гарматій, який зібрав унікальну колекцію етнографічних експонатів та велику кількість фольклорного матеріалу. Довідавшись про перебування Івана Франка у Криворівні (1902 р.), Л. Гарматій запросив його до себе разом з відомим етнографом Володимиром Гнатюком.

  Місцевий житель П. Арсенійчук розповідав, що в 1910 р. Франко з учителем В. Корбутяком із Красноїлля і М. Вахнюком із Перехресного відвідав школу в Головах. На їхнє прохання Гарматій грав на скрипці, а учні виконали пісні на слова видатного поета. Потім Іван Якович подарував кращим учням книги і журнали. Переночувавши в селі, гості у супроводі гуцула Юри Миронюка пішли в гори (на Кичеру, Стовпні, Зелений), а далі повернулися через Жаб' є до Криворівні.

   У 1912 році Каменяр побував у Головах із видатним українським письменником Михайлам Коцюбинським, який тоді перебував на  Гуцульщині й збирав матеріали до своєї повісті „Тіні забутих предків". Літератори записали багато фольклорного матеріалу з домашніх зібрань Луки Гарматія.

    З ініціативи І. Франка та Л. Гарматія місцеві жителі організували у Головах читальню, крамницю, спортивне товариство „Січ".

 Під час перебування на Прикарпатті Іван Якович проїздом побував в таких

населених пунктах:

с. Ясенів Пільний Городенківського району    - 1876,

с. Іваниківка Богородчанського району           - 1877-1879,

с. Мишин Коломийського району                     - 1880,

с. Молодятин Коломийського району               -- 1884,

м.Делятин                                                             - 1884,

м. Яремче, Микуличин Надвірнянського району - 1908,

с. Устеріки                                                           - 1905,

с. Красноїлів Верховинського району              - 1912,

смт. Ворохта Надвірнянського району             - 1914 р.

 

Оновлено 28-06-2017
© 2012. ОУНБ iменi I. Франка

Яндекс.Метрика