Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Loading

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 52-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Ірина Вільде



Іри́на Ві́льде (справжнє ім'я Дарина Дмитрівна Макогон; 5 травня 1907, Чернівці - 30 жовтня 1982, Львів) - українська письменниця. Депутат Верховної Ради УРСР 2-го скликання. Очолювала Львівську організацію Спілки письменників України (1965-1966рр.)

Народилася у сім'ї письменника Дмитра Макогона, який походив з Хоросткова (Галичина), працював учителем на Буковині; мати була німкенею. Брати: Орест (був учасником УВО, емігрував до Німеччини), Богдан (був вояком дивізії «Ваффен СС» Галичина, вирвався з Бродівського котла, еміґрував до США).

Від 1922 року навчалася у гімназії Чернівців, у зв'язку з тим, що Чернівці в 1918 році окупувала Румунія, 1923 року сім'я Макогонів переїхала до Станіслава в межах Другої Речі Посполитої, де батько працював учителем. Дарина на все життя зберегла сантимент до буковинського краю.

У Станіславі сім'я проживала на вул. Потічній, 6. Тут Дарина навчалася в гімназії Українського педагогічного товариства (1923-1927), її подругами були гімназистки Дарія Цвєк, Марина Крих. У той період починає писати. Як стверджує дослідниця Марія Вальо, перше оповідання «Марічка» було надруковане в тижневику «Український голос» у Перемишлі в 1926 році.

У 1928 р. вступила до Львівського університету на гуманітарний відділ. Спочатку проживала на вул Варненьчика, 24 (тепер вул. Цетнерівка), на 2-му курсі - в Академічному Домі на вул. Супінського, 21 (тепер вул. М.Коцюбинського), де познайомилася з майбутнім чоловіком - студентом Політехніки Євгеном Полотнюком, потім на вул. Хмільовій, 6.

1930 року під час пацифікацій Дарину не допустили до сесії, вона покинула університет, повернулася до Станіслава. Працювала вчителькою, дописувала до українських часописів. У 1930 р. надруковано перше оповідання «Повість життя» (пізніше відоме під назвою «Поема життя»).

Від 1932 р. проживала в Коломиї, працювала в редакції журналу «Жіноча доля» (1933-1939), була редактором щомісячного додатку до цього журналу - «Світ молоді». У той час вийшла заміж за Євгена Полотнюка. 1934 року написала свою першу повість «Вікна наростіж» (видано 1939 р.). У 1935 році у львівському часописі «Нова хата» видала під псевдонімом «Ірина Вільде» повість «Метелики на шпильках» (окремим виданням у 1936 р.) з часів навчання у Чернівецькій гімназії, і того ж року було написано продовження - повість «Б'є восьма». У 1936 році отримала другу премію (перша премія не була присуджена) Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка у Львові за 1935 рік. Серед претендентів були вже відомі письменниці Катря Гриневичева і Наталена Королева, але відомий літературний критик Михайло Рудницький наполіг, що премію має отримати Ірина Вільде, називаючи її талант європейським. Цей рік став тріумфальним для Ірини Вільде: надрукувала збірку оповідань «Химерне серце», почала писати роман «Сестри Річинські».

1936 року народився старший син Ярема.

Зібрала рукописи, опублікувала статті, спогади про Богдана-Ігоря Антонича.

У 1939 вийшла друком повість «Повнолітні діти», яка склала разом із «Метелики на шпильках» і «Б'є восьма» цикл «Метелики на шпильках».

У вересні 1939 р. з чоловіком вітали прихід Червоної армії. 1940 р. її прийняли до Спілки письменників УРСР.

Під час гітлерівської окупації проживають у с. Микулинцях (тепер Надвірнянський район Івано-франківської області), чоловік працює в мережі ОУН. 1942 року народився другий син Максим. Під час Карпатського рейду партизанського загону Сидора Ковпака у Полотнюків налагодилися якісь контакти з ним.

Після доносу місцевих поляків у гестапо, арешту чоловіка, того ж дня Ірина з синами, попереджена німецькими урядовцями, втекла з Микуличина до батьків, які проживали в Ходорові. Згодом чоловіка розстріляли гітлерівці, Дарина з синами переїхала до с. Добрівляни (тепер Дрогобицький район) (тут жив брат Борис, одружений на Іванні Кецало, сестрі художника Зеновія Кецала), влітку 1944 р. повернулася до Ходорова, де зустріла прихід «других совітів».

Восени 1944 року Ірина Вільде з синами переїхала до Львова, оселилася в Ольги Дучимінської на вул. Верхратського, 10, кв. 7; за сприяннями Михайла Рудницького 1946 року отримала житло в його свояків Терпиляків на вул. М.Кривоноса, 33, кв. 7.

У 1945-1949 роках Ірина Вільде працювала спецкором газети «Правда Украины», 1947 р. стала депутатом Верховної Ради Української РСР за сприяння Сидора Ковпака. У 1949 р. вийшла друком збірка оповідань «Зелена брама» на львівські теми.

У 1949-1951 роках Ірину Вільде піддали гонінням у Спілці письменників, як і Михайла Рудницького, за звинуваченнями в націоналізмі.

У травні 1950 року вона вийшла заміж за російськомовного інженера з Харківщини, полковника КДБ Івана Дроб'язка (1897-1971), що працював на одному з військових заводів, який збудував для неї дачний будинок у с. Дора біля Яремча.

Надалі гоніння вщухли, 1952 року Ірина Вільде опублікувала роман «Повнолітні діти», перероблений з циклу «Метелики на шпильках», в 1955-1956 в журналі «Жовтень» надруковано 1-й том роману «Сестри Річинські», який вийшов окремим виданням у 1958 р.

У 1960 році Ірина розлучилася з Іваном Дроб'язком. У 1963 р. переселилася в будинок на вул. Чумацькій (на Професорській Колонії).

Ірина Вільде опікувалася старшими літераторами Денисом Лукіяновичем, Михайлом Яцківим, Михайлом Рудницьким, молодими письменниками і поетами Дмитром Павличком, Романом Кудликом, Романом Гораком, Романом Іваничуком, який прозвав її «нанашкою», у своїй квартирі на вулиці Кривоноса у Львові і в с. Дорі влаштовувала літературні салони, карнавальні маскаради. 1962 року влаштувала приїзд до Львова молодих київських поетів і літераторів-шістдесятників Івана Дзюби, Івана Драча, Миколи Вінграновського.

1964 р. вийшов 2-й том «Сестер Річинських». За цей роман у 1965 році Ірині Вільде присуджено Шевченківську премію.

Багато років очолювала Львівську організацію Спілки письменників України (після 1965 р.). Запровадила в ній традицію «Останньої сторінки» - в останній день кожного року проводити літературний вечір, на якому письменники читали якийсь зі своїх нових творів, яким завершували рік.

Нагороди: орден Трудового Червоного Прапора, орден Знак Пошани.

Численні життєві колізії і проблеми не оминули Ірину Вільде (тривалий час хворіла розсіяним склерозом). У 1950-их роках її старший син Ярема, захопившись східними мовами і літературами, прийняв іслам. Молодшого Максима кілька разів арештовував КДБ (з початком Перебудови виїхав до США, на початку 1990-их загинув у автокатастрофі). Чоловіком Ірини Вільде в 50-ті роки був полковник КДБ Дроб'язко, відомий своєю участю в долі дисидентів (наприклад Слави Менкуш), про що пише в своїх спогадах відомий дисидент і громадський діяч Ґель.

Померла письменниця 30 жовтня 1982 р., похована на Личаківському цвинтарі Львова.

 

Оновлено 16-12-2017
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка