Гук В. В поетичній майстерні Ольги Слоньовської

Ольга Слоньовська народилася 8 березня 1960р. в селі Ценяві на Коломийщині, в родині робітників. Закінчила Коломийську СШ №2. Її вчителями були Марія Колесник, Василь Площак, Володимир Ріпецький. Авторка збірок "Гілочка глоду", "Ґердани". Працювала вчителькою в рідному селі, викладала українську літературу в Івано-Франківському ВПУ №21. Нині старший викладач кафедри української літератури Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.

Низка творів присвячена радості материнства, жіночності, ніжності. Поетеса пише про те, що "жінка лишається все-таки жінкою, навіть у атомний вік". Справді, скільки поетів оспівували жінок, присвячували їм свої найкращі твори. Власна принадливість жінки поєднувалася з чарівністю ранкової пори, погожої весни, радістю птахів і рослин. Для поета жінка - це джерело, яке голубить душу, милує зір та ніжить серце.

Багато творів Ольги Слоньовської присвячено темі кохання - "Кожної ночі іду до Тебе...", "Дощ засвічу тоненькими свічками...", "Чекала снігу, щастя і листів..." Поетка говорить про непереможну силу любові. Читаючи її твори, згадуєш одну давню арабську газель. У ній сила любові порівнюється з силою пекельних обценьок. Голова йде обертом, коли подумаєш про могутність любові. Зрештою, всі життєві явища - це тільки різноманітні форми однієї й тієї ж сутності. Елейці виражали її словами: "Все в одному". Вона одна вічна, одна владарює, з'єднує, підтримує, творить...

Вражає своєю щирістю вірш "Переходимо пісню, неначе ріку, там, де брід"...

Повний текст статті можна знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка.