Гриценко В. У кожної попелюшки – свій хрест, свій принц, своя корона

Я вже любив тебе в полоні мрій,

змінився уві сні лиш образ твій:

воскресла ти на кулі вже земній,

та не дівчам гнучким на крутизні,

а жінкою з дитям у далині

в Пікассо раннього на полотні...

Її називають Джокондою сучасної лірики. Не буду вступати в суперечку, хоча усмішка Мони Лізи і досі для мене таємниця. Учителя-словесника Ольга Слоньовська спочатку вразила новим баченням і завдань літератури, і самих текстів, що вивчаються в українських школах. А вже потім поетичні збірки «Соната для коханого», «Джоконда», «Пектораль», «Зимове яблуко», подаровані авторкою, стали для мене книжками зі знаком плюс. Але поетеса, на відміну від літературознавця (тут ми були однодумцями!), залишалась для мене tегга іnсоgnіtа, як і картина Леонардо да Вінчі, незважаючи на наше довготривале листування і телефонні розмови. Та це і не дивно: пані Ольга не сприймає стовпотворінь «масовки», рідко кого пускає на територію своєї душі, дуже перебірлива у приятелюванні.

Повний текст статті можна знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка.