Гриценко В. Ступаючи в сліди гігантів

Важко сказати, чи сповідує Ольга Слоньовська постулат основоположника сучасної фізики Нільса Хенріка Бора ("Коли ми маємо висловлювання, в якому міститься глибока істина, то і протилежне висловлювання може містити глибоку істину"), але остання її праця - "Слід невловимого Протея" спонукає думати, що ця жінка має такий "гріх". Без перебільшення можна сказати, що всі майже 700 сторінок монографії - це виклик на себе вогню (якщо хочете, обстрілу критики недолугих знавців літературних процесів і - головне! - таємниці творчості). Бо, на жаль, не всі знають, що XXI століття започаткувало епоху нового витка літературознавства, в основі якого лежить скрупульозне трактування й аналіз міфу. Так, саме отого міфу, що викликав бурю в склянці води, бо в дискусії навколо нього, на думку автора монографії, час від часу проглядалася звичайнісінька некомпетентність у питаннях національного міфу, а часом говорилося не про предмет обговорення. І це тоді, коли міфологізація і реміфологізація стали досить поширеним явищем у діаспорній літературі і частково - в літературі материковій (дехто з письменників зумів уникнути "соцреалістичних" пасток підходу до творчості навіть в умовах тоталітарного режиму).

Але маємо констатувати факт, що дехто з сучасних митців воліє не йти в ногу з цілим світом, для якого літературна міфотворчість стала філософсько-естетичним явищем культури, оскільки людина XXI століття зовсім по-іншому сприймає міф - він став альтернативною реальністю. Мабуть, саме це спонукало незабутню Соломію Павличко сказати свого часу, що вся літературна продукція 1920-х вимагає специфічного читання - в широкому контексті того чи іншого автора. А відтак - і вимога розглядати творчий доробок автора водночас із зіставленням (за спорідненістю текстів) з наявними здобутками як діаспорної, так і материкової літератури.

Повний текст статті можна знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка.