Антонова О. В Афганістані, в „чорнім тюльпані”…
Так називається книга, з кожної сторінки якої проступають втрати, біль і сльози. Бо горем своїм згадують рідні найдорожчих, котрі полягли на чужій землі у такій безглуздій і непотрібній війні, на яку тодішня радянська влада силовими методами скеровувала українців протягом 1979-1989 років. А тим, котрі залишились живими, зізнається голова Івано-Франківської обласної організації Української спілки ветеранів Афганістану, старшина запасу Юрій Купчій, "та війна сниться досі". Бо Афганістан - кривава рана, яка не загоїться ніколи. Для багатьох. Адже тільки з Прикарпаття на неї було відправлено 3449 осіб, загинуло - 82, 1 пропав безвісти, повернулися інвалідами - 138.
І про кожного з них, мертвих і живих, називаючи "хлопцями мого покоління", написала професор кафедри української літератури Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника, член Національної спілки письменників України Ольга Слоньовська.
Книга у 725 сторінок складається з трьох частин. Першою є мартиролог - нариси про загиблих і померлих від ран та захворювань на війні. Читати це, чесно кажучи, треба з валідолом. Бо під прізвіщем кожного нашого земляка стоїть дві дати, які розділяє рисочка. Вона означає життя між народженням і смертю. А воно таке коротке. Авер'янов Олег: 1969-1988; Агамірзоєв Латіф: 1959-1984; Бабій Іван: 1961-1981; Базидевич Олег: 1965-1985; Балащук Олексій: 1962-1982; Бараков Юрій: 1946-1986; Богданов Сергій: 1969-1988.
Повний текст статті можна знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка.
