Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Loading

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 2-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Легенди про Святого



Святий Миколай. Українська легенда.

То було дуже-дуже давно. Жив в однім краю,  служив Господу Богу і людям єпископ Миколай. Усі знали, який він добрий та щедрий. Ще змалечку він ніколи не проходив повз людське горе. Був дуже тихим і незлостивим. Шанував своїх батьків. Молився, щоб у світі було більше справедливості, миру, добра й милосердя.

Коли не стало батьків, Миколай роздав своє майно людям, а сам став священиком. Він зробив багато добра за своє життя. А як не хотів наживати слави на чужому горі, то робив усе таємно.

* * *

Жила одна бідна удова з маленькими дітьми. Скрутно їм було, голодно і холодно. Щовечора плакала жінка, але не знала, чим порятуватися.

А одного ранку застилала ліжко, аж дивиться: під подушкою лежить вузлик, набитий грішми. Як вона здивувалася! А як зраділи діти! Адже тепер мама не буде плакати, а на свята й вони отримають подарунки й солодощі.

Помолилася жінка Богу, подякувала щиро за добро. Тільки пізніше здогадалася, що то все турбота Святого Миколая.

* * *

Давно-давно, ще за княжих часів, відбулась ця історія. Пізно ввечері човном по Дніпру поверталася молода родина з гостин. Тато веслував, а мати з немовлям на руках задрімала. Аж тут дитина випала з материних обіймів! Як плакала молода жінка, як страждала! Дніпро, здається, навіки поглинув маля. Мати, мов чайка-небога, квилила на човні: «Святий Миколо, врятуй моє дитя!» Тільки диво могло порятувати дитину. Горю батьків не було меж. Аж уранці в соборі Святої Софії знайшли немовля. Воно було живе і чомусь тихенько посміхалося. Ніхто не знає, як воно опинилося у храмі. Батьки ж були понадміру щасливі! Художник із Києво-Печерської Лаври навіть намалював ікону за цією історією. А в Києві та й по всій Україні будували церкви в ім'я Святого Миколая.

Народна легенда

Іде святий Миколай полями, лугами, а за ним поспішають янголи, які несуть дарунки для добрих, чемних дітей.

Ходить святий Миколай по всіх-усюдах, минає хати, палаци, села, міста, роздає дарунки, благословляє і втішає бідних та нужденних.

Так він зайшов до села, у якому під самим лісом стояла хата. Двері відчинені, на порозі сидить хлопчина, босий, розхристаний, у подертій одежині і вдивляється в небо, в ту молочну дорогу, що з небесних палат веде на землю.

Це малий Тарасик. Матері він не пам'ятав, торік помер тато, лишився хлопець круглим сиротою. Тепер служить у людей, пасе влітку вівці та гуси. Він не показував великого розуму -  робив, що йому наказували робити, але й ця робота ішла в нього мляво. Одне лиш захоплювало. Побачить, бувало, що якась мати пестить і цілує свою дитину, малий Тарасик біжить мерщій туди і так вдивляється в матір, наче щось просить.

Приходить Святий Миколай під хату, а Тарасик навіть шапки не знімає, лише розплющив очі та й дивиться.

- Що ж ти, Тарасику, мене не пізнаєш? - питає Миколай.

- Чому ні, тільки я Вас визирав із неба, а Ви тим часом прийшли із села.

Усміхнувся Святий Миколай і знов питає:

- Скажи мені, Тарасе, чим тебе маю обдарувати, може, шапкою, одягом, чобітьми?

- Ні...

- Може, тобі дати їжі такої, щоб ти не був ніколи голодний.

- Ні...

- А може, ти хочеш грошей багато?

- Теж ні.

- Скажи-но, Тарасику, щиро, що ти хотів би мати, адже знай, що я й для тебе приніс дарунків, бо ти нічим не прогнівив Господа Всевишнього.

На ті слова Тарас упав навколішки і прошепотів несміло:

- Я хотів, Святий Отче Миколаю, щоби мене хтось хоч раз у житті попестив і приголубив, як мати свою дитину.

Засумував Святий Миколай і не сказав жодного слова. Любов матері - це єдине, чим важко обдарувати сиротину.

Але і з таким бажанням звертаються дітки до Миколая. За щиру і наполегливу молитву часто Святий Миколай обдаровує їх новою родиною і любов'ю батьківською.

Хто такий Святий Миколай? Італійська легенда.

Дуже давно в Італії жив хлопець на ім'я Миколай. Одного разу він дізнався, що на околиці міста живе бідна дівчина, яка не може вийти заміж тільки тому, що не має посагу.

 Хлопець   вирішив   допомогти  дівчині.   Уночі він непомітно підкинув пакунок із грошима їй у вікно. Усі люди в місті вирішили, що янгол спустився з неба й допоміг закоханим. Це була найщасливіша подія в житті Миколая, він зрозумів, що його призначення - робити добро. Ще багато добрих справ зробив Миколай, але нікому про це не розповідав. Коли італійці дізналися, хто насправді цей добродій, то стали називати його святим.

* * *

Святий  Миколай

- Що ти хочеш отримати в нагороду за добре життя на землі? - запитав Господь у Миколая, коли після смерті його душа постала перед престолом Всевишнього.

- Нічого не хочу, - відповів Миколай, тільки дозволь мені, Боже, хоч інколи сходити з неба на землю і відвідувати дітей, яких я дуже сильно люблю.

- Я знав, що ти про це попросиш. Ти зможеш це робити. Щороку, в день своїх іменин, сходитимеш на землю.

З того часу в ніч з 18-го на 19-те грудня Миколай ходить по землі і розносить добрим дітям подарунки. Своїм прикладом він і нас заохочує чинити добро для ближніх і дуже радіє, коли і дорослі, і діти йому в цьому допомагають.

Ти, звісно, здогадуєшся, що ця розповідь про святого, який своїми молитвами лікує всілякі недуги, допомагає у скрутні хвилини, який оберігає подорожуючих на суші і на морі, відганяє від них біду; про святого, який знайшов своє щастя у тому, щоб служити Богові і дарувати радість іншим людям.

Його знають і шанують в цілому світі, до нього моляться і просять про опіку, йому навіть пишуть листи і запрошу-ють у гості! Бо він - святий Миколай Чудотворець.

Святий Отче Миколаю,

великий і предивний чудотворче,

Щиро благаю тебе,

поспіши до мене зі своєю поміччю,

захисти мене й усіх людей

від вогню й води, від голоду й пошести,

від тяжкої хвороби й несподіваної смерти.

Хорони мене через ціле моє життя.

* * *

Бог бачить нашу працю

Про Святого Миколая відомо, що чим більше він намагався ховати своє богоподібне життя від очей всіх людей, чим більше упокорювався, - тим більше Бог його піднімав, і люди прославляли.

Коли в місті Мірах Лікійських помер архієпископ, то зібрався тоді собор єпископський, щоб обрати йому гідного спадкоємця.

На соборі всі вирішили зробити так: ревно піднести соборну молитву до Господа, щоб Він Сам вказав на Свого улюбленого раба, котрий дійсно гідний цього великого сану. Так і зробили. Незабаром після цього один з єпископів уночі почув голос з неба, який наказав:

- Піди, стань біля дверей церкви і спостерігай: хто перший з ієреїв увійде в неї, той і є обраний Духом Святим; його прийміть і в єпископа славно поставте. Ім'я ж йому Миколай.

Єпископ, котрий сподобився цього одкровення, негайно ж розповів про нього своїм побратимам, а сам пішов і став біля дверей церкви, як і наказав йому Голос, і почав спостерігати за всіма, хто входить до храму, запитуючи їх звання та ім'я. Тим часом за велінням Духа Божого пресвітер Миколай рано-вранці пішов до церкви помолитися.

Але лише він хотів увійти в храм, як єпископ зупинив його і запитав:

- Яке ім'я твоє, сину мій?

Угодник Божий лагідно і тихо відповів:

- Миколай ім'я моє; раб я святині твоєї, владико.

Обрадуваний святитель негайно провів його на збори єпископів, і вони, поставивши його посеред церкви, одноголосно викликнули до народу, який зібрався вже у великій кількості:

-Прийміть, браття, свого пастиря, якого поставив вам Дух Святий і якому Він довірив піклування про душі ваші. Тому що не людські збори, але суд Божий обрав його!

Народ з радістю виявив свою згоду на таке зібрання, і Миколай, незважаючи на своє смиренне заперечення від настільки великого сану, вимушений був прийняти його.

* * *

Шану треба заробити

Якось вирядився святий Касіян паном та пішов до Бога на Святого Миколая жалітися. Каже: - Люди Миколая шанують, на його ім'я церкви будують. А про мене й не згадують.

Бог йому й відповідає:

- Без Миколая тут розбиратися негоже. А покличте-но його до мене!

- Немає його на небі,- відповідають ангели. - Пішов на Чорне море людей рятувати.

Пройшов деякий час. Знову Бог Миколая кличе.

- Та немає його, - кажуть ангели. - На Землі людей від пожежі рятує.

І третього разу Святого Миколая не знайшли, бо він козаків із турецької неволі визволяв. Лише вчетверте явився той перед Богом: у старій свитині, мотузком підперезаний, чоботи в болоті.

- Де був так довго? - Бог запитує.

- Допомагав мужикові воза з болота тягнути.

Тоді Бог відповів Касіяну:

-         Бач, за що Миколая шанують. Він, як ти, паном не походжає. Отож іди собі геть. Шану заробляти треба.

* * *

Подарунок Святого Миколая

Високо у небі жило собі Ангелятко. Воно було ще маленьким, і дорослі Ангели не давали йому поважних доручень. Ангелятко знало: якщо воно робитиме добро, то йому буде дозволено стати Ангеликом-хоронителем якоїсь дитини.

От настав грудень, і всі старші Ангели допомагали святому Миколаю готуватися до мандрівки на землю: майстрували іграшки, випікали різні смаколики, а потім пакували подарунки. Маленьке Ангелятко допомагало їм.

Настав морозний вечір. Засурмили золоті сурми, - і з Райських воріт вийшов Святий Миколай. Біля великих саней, завантажених доверху подарунками, він побачив Ангелятка:

- Хочеш зі мною на землю, Ангелятку?

- Хочу... Дуже хочу! - прошепотіло Ангелятко.

- То поїхали!

Цілу ніч Ангелятко допомагало розносити подарунки. А під ранок зазирнуло у вікно хатинки, де жив хлопчик Івасик. Ані його листа, ані малюнка не було в Небесній канцелярії, тому й подарунка для нього теж не було.

Ангелятко знало, що мама хлопчика вже давно лежить у лікарні, а тато приходить з роботи пізно, коли Івасик вже спить. Ангелятко підлетіло до хлопчика і намалювало йому гарний сон, де пахли квіти, співали пташки й лагідно всміхалася мама.

- Коли ти навчилося малювати такі гарні сни? - запитав

Ангелятка святий Миколай.

- Мабуть, щойно, - відповіло Ангелятко й зашарілося.

- Що ж, - мовив святий Миколай, - нехай хлопчик лишається під твоєю опікою. Думаю, ти зробило вже достатньо добрих справ, аби стати Ангелом-хоронителем.

Нехай це буде для тебе моїм подарунком!

- Це моя найбільша мрія! - Ангелятко не тямило себе від щастя.

Ангелятко схилилося над Івасиковим ліжечком, погладило хлопчика по голівці й поправило ковдру. І раптом на підлогу впав папірець, на якому було написано: "Хочу, аби мені приснилася мама..."

Так у ніч напередодні Дня Святого Миколая здійснилося аж дві заповітні мрії - хлопчика Івасика і Ангелятка.

 

Оновлено 23-04-2017
© 2012. ОУНБ iменi I. Франка

Яндекс.Метрика