Наративна конфігурація малої прози Михайла Коцюбинського кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Лідія МАЦЕВКО-БЕКЕРСЬКА,

докторант Національного

педагогічного університету

іч. Михайла Драгоманова

НАРАТИВНА КОНФІГУРАЦІЯ МАЛОЇ ПРОЗИ

МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО КІНЦЯ XIX -  ПОЧАТКУ XX СТ.

Для сучасного українського літературознавства характерне   синтезування   різних   методо­логічних принципів у дослідженні літературно-ху­дожнього феномену. Зокрема наратологічний дискурс щораз помітніше входить у контекст феноменології, рецептивної естетики, семіотики, теорії діалогізму то­що, даючи можливість значно розширити межі питомо структуралістських   принципів  дослідження.   Ідеї К.Брукса, Р.-П.Воррена, К.Фридемана, Ф.Штанцеля, Ц.Тодорова, Ж.Женетта, В.Шміда та інших теоретиків наративного контексту художньої комунікації діста­ють подальшу конкретизацію в текстуальному ви­вченні національної літератури. Українське літерату­рознавство здавна диференціює поняття розповіді-оповіді й прямує здебільшого шляхом з'ясування своєрідності поетики, реалізовуваної в певному ав­торському стилі та репрезентованої способами втілен­ня розповідача й оповідача. До проблем організації ви­кладу в літературному творі зверталися М.Ткачук, І.Денисюк, М.Руденко, О.Ткачук, М.Легкий, І.Папуша; чимало аспектів диференціації оповідача - роз­повідача розкриває традиційне українське літерату­рознавство.

Повний текст статті можна знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка.