Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Loading

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 52-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Храм душі М. Коцюбинського



Михайло Михайлович Коцюбинський (*5 (17) вересня 1864, Вінниця - (†12 (25) квітня 1913 - український письменник, громадський діяч, голова Просвіти в Чернігові, один із активних діячів Братства тарасівців

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864р. в м. Вінниці в сім'ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Батько його працював дрібним службовцем, пив, через що часто міняв роботу. Мати, Гликерія Максимівна Абаз, дуже любила сина, вкладала в нього всю душу. Освіту Михайло здобував у Барській початковій школі (1875 - 1876), де був дуже старанним учнем та Шаргородському духовному училищі (1876 - 1880). Письменник з гумором згадував подію, яка мала значний вплив на його подальше життя. В 12 років він закохався в 16-річну дівчину, а щоб привернути її увагу, вирішив стати знаменитим. Почав багато читати. Твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка справили на письменника таке сильне враження, що він і сам захотів стати письменником.

Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 Михайло Коцюбинський поїхав до Кам'янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася. 1881 родина Коцюбинських, яка певний час переїздила з місця на місце, повернулася у Вінницю. Через тяжке матеріальне становище сім'ї юнакові не вдалося продовжити освіту: мати осліпла, а згодом (1886 року) помер батько. Відповідальність за досить велику родину (4 чоловік) лягла на плечі Михайла. У 1886-1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором.

Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, брався за поезію, переклади, нариси, та швидко головним полем його письменницької діяльності, справжнім покликанням стає художня проза.

З перших спроб Коцюбинського-прозаїка до нас дійшли оповідання "Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма" (1884), "21-го грудня, на введеніє" (1885), "Дядько та тітка" (1885).

У 1884 р. він написав оповідання "Андрій Соловко, або Вченіє світ, а невченіє тьма". Цю першу спробу молодого автора було оцінено вельми скептично. Один із критиків радив початківцеві залишити цю справу. Проте присуд критиків не спинив творчого запалу Коцюбинського, він пише й далі, але твори до друку не подає.  

Друкуватися Коцюбинський почав у 1890р. - львівський дитячий журнал "Дзвінок" опублікував його вірш "Наша хатка". В цьому ж році він побував у Львові, встановивши творчі контакти з місцевими літераторами та видавцями, зокрема Франком. Поїздка поклала початок постійному співробітництву Коцюбинського в західноукраїнських виданнях.

На початку 1891р. він їде в с. Лопатинці на Вінниччині, де поєднує роботу домашнього вчителя в родині місцевого службовця з поглибленим вивченням життя села, народної мови, культури і розпочинає серйозну літературну працю.

За один 1891 рік з-під його пера виходять оповідання "Харитя", "Ялинка", "П'ятизлотник", повість "На віру", віршована казка "Завидющий брат". Твори привернули увагу літературної громадськості, засвідчили, що в українську прозу прийшов талановитий художник.

На початку 90-х рр. частина молодої української інтелігенції, перейнятої ліберально-просвітительськими ідеями, утворює організацію "Братство тарасівців", з учасниками якої Коцюбинський деякий час підтримував зв'язок. Цей зв'язок відбився на його творчості. У казці "Хо" (1894) Коцюбинський підносить значення ліберально-просвітительської діяльності.

Роки перебування Коцюбинського на урядовій службі в Молдавії і Криму дали життєвий матеріал для його творів "Для загального добра" (1895), "Пе-коптьор" (1896), "Посол від чорного царя" (1897), "Відьма" (1898), "В путах шайтана" (1899), "Дорогою ціною" (1901), "На камені" (1902), "У грішний світ", "Під мінаретами" (1904). Одним із свідчень того, що Коцюбинський своїми творами молдавсько-кримського циклу виходив за межі локальних проблем, є те, що його повість "Для загального добра" була надрукована в перекладі російською мовою у журналі "Жизнь" (1899, кн. 12).

Багата творчими здобутками п'ятирічна служба у філоксерній комісії стала періодом інтенсивного зростання письменника Залишивши роботу в комісії, він після безуспішної спроби влаштуватися на роботу в Чернігові, де жила сім'я, їде до Житомира і займає різні посади в редакції місцевої газети "Волынь".

На початку 1898р. Коцюбинський нарешті дістає роботу в чернігівському земстві. Важливим моментом світоглядно-художньої еволюції Коцюбинського було оповідання "Лялечка" (1901). У "Лялечці" Коцюбинський постає визначним майстром психологічного аналізу. Зосередження уваги на психологічних колізіях стає визначальною рисою творчості Коцюбинського.

Дещо окремо в доробку Коцюбинського стоять твори на теми з минулого українського народу - "На крилах пісні" (1895) і "Дорогою ціною" (1901). Їх єднає романтично-піднесена, героїчна тональність.

Новела "Цвіт яблуні" була в українській літературі новаторською за темою: порушувалась проблема ставлення письменника до дійсності, говорилося, що митець за будь-яких обставин не може забувати про свій громадянсько-професійний обов'язок, повинен боліти чужим горем, як власним.

До теми "Цвіту яблуні" Коцюбинський повертається ще не раз (цикл мініатюр "З глибини", поезія в прозі "Пам'ять душі", незавершений твір "Павутиння", новели "Intermezzo" і "Сон"). Виражене у цих творах ідейно-мистецьке кредо декларується й у листі-відозві М. Коцюбинського і М. Чернявського 1903р. до українських письменників. Наступний розвиток української літератури Коцюбинський бачив у розширенні її тематичних та ідейних обріїв, пошукові нових художніх форм.

У п'ятиліття перед революцією 1905-1907 рр. Коцюбинський написав і опублікував оповідання "Fata morgana" (Киевская старина, 1904), в якому вловив ті головні зрушення у свідомості селянства і нові тенденції в еволюції соціальної психології села, які на повну силу виявилися під час революції. Революція остаточно відкрила світові нове село, а Коцюбинський без будь-якого втручання в текст оповідання продовжив його як другу частину повісті. Друга частина повісті "Fata morgana" (опублікована в квітневому номері "Літературно-наукового вісника" за 1910р.) належить до найвизначніших творчих досягнень Коцюбинського, пов'язаних з подіями першої російської революції.

Провідним жанром малої прози Коцюбинського після 1901р. стає соціально-психологічна новела. У 1906 - 1912 рр. крім другої частини "Fata morgana" М. Коцюбинський створює новели "Сміх", "Він іде" (1906), "Невідомий", "Intermezzo", "В дорозі" (1907), "Persona grata", "Як ми їздили до Криниці" (1908), "Дебют" (1909), "Сон", "Лист" (1911), "Подарунок на іменини", "Коні не винні", образки-етюди "Хвала життю!", "На острові" (1912), а також повість "Тіні забутих предків" (1911).

Під час поїздок на острів Капрі письменник часто зустрічався з Горьким, взимку 1911 - 1912 рр. навіть жив у нього і написав там "Коні не винні" та "Подарунок на іменини".

Художні нариси "Хвала життю!" й "На острові", написані влітку 1912р., - останні твори М. Коцюбинського. Пафосом торжества життя над смертю пройнятий нарис "Хвала життю!". Лейтмотивом нарису "На острові" також є ідея безперервності, вічності людського буття. Коцюбинський побував у багатьох екзотичних місцях - у Криму, Бессарабії, на Гуцульщині та в Італії, його листи переповнені враженнями від природи цих країв. Коцюбинський вражав своїх сучасників знанням природничих наук. Він проникав у таємниці природи через наукову літературу і власні спостереження. Це допомагало йому глибше, по-філософськи сприймати навколишній світ, краще збагнути і точніше відтворити життя людини в органічному зв'язку з усім світом. Природа і людина зливаються у нього в одне ціле, стоять в одному поетично-філософському ряду.

Мовна практика Коцюбинського - один з яскравих прикладів широкого підходу до розвитку літературної мови. Не заперечуючи ваги різних стилів української літературної мови, слів-новотворів, оригінальних виразів, конструкцій, він головним джерелом збагачення мови літератури вважав загальнонародну розмову.

У творах М.М. Коцюбинського останніх років, що були роками нового революційного піднесення в країні, звучить пристрасний заклик до змістовного, діяльного творчого життя і водночас рішучий протест проти обивательського спокою, міщанського самовдоволення - "Сон", "Тіні забутих предків"(1911), "Хвала життю" (1912). виступаючи проти гнітючих умовностей капіталістичного світу, великий гуманіст і сонцелюб висловлював гарячу віру в перемогу добра над злом, світла над темрявою, розкривав високу душевну красу революціонерів-борців, відданих інтересам трудового народу, справі революції.

В останньому, незакінченому творі "На острові", що складається з окремих картин-вражень, М. Коцюбинський намалював хвилюючий символічний образ агави, прире­ченої на смерть. Ось вона, гінка і висока, як сосна, сво­їм квітучим верхом перша зустрічає схід сонця, бачить так далеко зі своєї висоти, як раніше не бачила, і саме тепер гине, в пору розквіту. Талант великого Сонцепо­клонника і життєлюба теж був у розквіті, коли хвороба підтяла його життя.

Як художник слова М. Коцюбинський досяг вершин майстерності і став поруч з визначними письменниками світу. Його твори несли в собі ідею дружби народів, спри­яли згуртуванню трудящих усіх націй для боротьби за повалення самодержавно-капіталістичного устрою і вста­новлення справедливого соціалістичного ладу.

Твори М. Коцюбинського виходять мільйонними тира­жами українською, російською та мовами багатьох інших країн, розповсюджуються за рубежем, особливо в країнах соціалістичного табору.

Михайло Коцюбинський - неперевершений майстер малої епічної форми. Його твори відзначаються лаконіч­ністю, мелодико-інтонаційним багатством, тонким ліриз­мом, динамічністю портретної характеристики, глибиною розкриття внутрішнього світу героїв, чіткістю класових позицій. Хоч письменник не виписує детально портретів своїх персонажів, а подає тільки їх контури, штрихи, найважливіші деталі, проте читач легко їх сприймає, до­мислює. Твори великого майстра не обтяжені описом по­буту, етнографічних подробиць, широкими розповідями про події і людей. В них - живі картини, сцени і обра­зи, найхарактерніші деталі, які творять цільне художнє полотно.

Велика роль М. Коцюбинського і в тому, що він зба­гатив лексику української мови, вніс у переджовтневу українську прозу ті ідейно-художні особливості, які роз­винулися в радянській літературі.

В останні роки життя М. Коцюбинський згуртував навколо себе творчу молодь Чернігова. На літературних "суботах" , що відбувалися в домі письменника, велись розмови про російську, українську і світову літературу. Обговорювались твори початківців. Михайло Михайлович давав поради молодим авторам, розвивав їх талант. Учас­ники цих "субот" - Павло Тичина, Василь Блакитний - стали заспівувачами нової української радянської літе­ратури. Молоді люди, що гуртувалися навколо М. Коцю­бинського і перебували під його впливом, у тому числі діти письменника, були активними учасниками Великої Жовтневої соціалістичної революції, полум'яними бор­цями за Радянську владу.

Михайло Коцюбинський відкрив нові шляхи в літе­ратурі для наступних поколінь письменників. Засвоюючи і розвиваючи його здобутки, українські радянські пись­менники - П. Тичина, А. Головко, Ю. Яновський, О. Довженко, О. Гончар, М. Стельмах досягли у своїй творчос­ті високого ідейно-художнього рівня, збагатили нашу лі­тературу творами, якими по праву пишається український народ.

 

Оновлено 26-05-2017
© 2012. ОУНБ iменi I. Франка

Яндекс.Метрика