Це я тобі, мій ясночолий краю, віддав любов і силу молоду

Лариса Табачин

Притча про таланти ювіляра

Історія знає неймовір­ну кількість прикладів, коли створені певними народами цінності, що ма­ють культурне, мистецьке чи інтелектуальне значен­ня, виявляються більш тривкими в часі, ніж їхні творці-етноси. Тому втра­чені людством етруська, шумерська, перська, ґотська, фінікійська цивілізації є красномовною пересторогою в контексті асиміляційних тенденцій. Зважаючи на сказане, симптоматичною видаєть­ся незнищенність української нації, яка не тільки вціліла у пекельному горнилі тисячоліть, але й зберегла генетичний код -  національну ідею, рідну мову й автентичність культури. Ясна річ, найважчим випробуванням для української громади була єзуїтська доба вакханалії комуністичної утопії, доба екзистенційного заціпеніння, приниження особистості владою, доба абсурду і нівелювання моральних істин. І неабияка заслуга в збереженні духовних скарбів у той суперечливий період генерації Особистостей, що з патріотичних міркувань взяли на себе подвижницьку місію повернути рідному народові його власну, напів- чи й загалом забуту літературну спадщину.

До цієї численної когорти належить і наш краянин Степан Пушик, для якого завжди актуальними були слова Івана Франка:

Я певно свій талант не закопаю,

Добром своїм рад другим я служить,

закорінені в новозавітній євангельській притчі про десять талантів. Нагадаймо, що притча, яку Спаситель розповів своїм слухачам, умовно розтинається на кілька сюжетних вузлів: а) чоловік знатного роду перед від'їздом у далеку країну залишає кожному слузі по десять талантів срібла («Вживайте ці гроші для діла»); б) повернення господаря додому, звіту­вання слуг про використання доручених грошей і відзначення тих сміливців, що не боялися ризикувати й отримали прибутки; в) обурення вчинком третього слуги, що закопав талант срібла у землю, і неминуче покарання. Таким чином, згадана притча розробляє одну із сокровенних драм люди­ни- драму загубленого обдаровання.

На щастя, допитливий юнак із галицького села Вікторова не занед­бав свого хисту, а, навпаки, виявив велику життєпружність. Він багато­ликий у творчому доробку: улюбленець муз, автор прози, пісенних текстів, художньої документалістики, дитячої літератури, науково-пошукових студій, знавець живого фольклорного процесу...

Повний текст статті можна знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка.