Фольклористична діяльність Степана Пушика

Галина  ІЛЬЄВА             

Степан Григорович Пушик - поет, про­заїк, драматург, публіцист, літературознавець, фольклорист, журналіст, культурно-громад­ський діяч. Член Національної спілки письменників України, Українського ПЕН-клубу, Міжнародної асоціації україністів, НТШ, ін­ших організацій.

Кандидат філологічних наук. Професор ка­федри української літератури Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Народ­ний депутат України І скликання (1990- 1994 рр.). Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, премій імені Павла Чубинського, Памви Беринди, Василя Стефани­ка, Олександра Копиленка, Мирослава Ірчана, міста Галича, міжнародної премії фонду імені Воляників-Швабінських при фундації Україн­ського вільного університету в Нью-Йорку, премій журналів "Україна", "Жінка", Бере­зіль", багатьох літературних конкурсів.

Нагороджений орденом "За заслуги" III ступеня, медалями, занесений до "Золотої Книги України - 2000". За вагомий внесок у розвиток української науки та культури нагороджений Дипломом Міжнародного відкри­того Рейтингу "Золота фортуна" та ін.

Цей перелік титулів та нагород Степана Пушика можна було б продовжити, додаючи вагомий список відповідальних посад, які займав пись­менник в літературній та суспільно-культурній ділянках на теренах Прикарпаття. Неординарна творча особистість, небайдужа до проблем рідної землі, українства, талановитий літератор, збирач фольклору, жартівник-гуморист - лише окремі штрихи портрету галичанина Степана Пушика.

Доля дарувала йому випробування славою і важке життя без батька, багато подорожей і десятки років напруженої праці... Твори пись­менника мають неабияку популярність не лише в Україні, а й за рубежем, його книги перекла­далися російською (вийшли друком три книж­ки), іспанською, англійською, італійською, непальською, узбецькою, білоруською, румун­ською, литовською, киргизькою, польською, молдавською, словацькою, циганською, баш­кирською мовами та мовою есперанто.

С. Пушик народився 26 січня 1944 р. в с. Вікторів Галицького району Івано-Франків­ської області в селянській родині. Хлібороб­ська сім'я рано втратила батька-годувальника. Малому Степанкові було всього 13 років, ко­ли разом із молодшими сестрами й братом він залишився напівсиротою. Вже тоді глибоко за­пали в душу хлопчини материнські тужливі пісні, які старанно запам'ятовував і записував. Освіту здобував у Вікторівській, Комарівській та Косівській школах, Тлумацькому (Богород-чанському) сільськогосподарському технікумі. Саме в роки навчання почав занотовувати ле­генди, прислів'я, приказки та пісні, але систе­матично збирає народно-поетичні твори з 1959 року, з часу першої публікації власного вірша "Наша молодь" у галицькій районній газеті Радянське село". Відвідував організовану при редакції літературну групу.

За прикладом однієї знайомої майбутній письменник заводить зошит-пісенник, який швидко за­повнює записами. Його родина, як і все село, була співуча, тому за­гальний зошит на 100 аркушів швидко списався. " Годі старалися переспівати хлопці дівчат, дівчата хлопців, а матері слухали спів мо­лоді й намагалися впізнати голоси своїх синів і дочок", - згадує Степан Григорович.

Повний текст статті можна знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка.