Параска Хома: Поки буду жити – руки мусять служити

Вчора у виставковій залі обласної організації Спілки художників відкрито виставку Параски Хоми.

Народна художниця Параска Хома малює вже 40 років. Нещо­давно 40 її картин ек­спонувалися в одному з найбільших павіль­йонів кіностудії ім. 0. Довженка, а режисер Микола Мащенко зняв про майстриню вже другий фільм - «Сповідь». 10 листо­пада у Параски Хоми - 75-літній ювілей. Ми відвідали художницю в її рідному селі Чернятині.

Нас зустріла сама господиня великої ро­дини. На жаль, сили у неї вже не ті. Сьо­годні вона мусить хо­дити з паличкою, бо чотири роки тому зла­мала ногу. «Я вже кілька разів умирала, але вертаюся, бо маю малювати», - каже Параска Петрівна. Вона з невісткою Стефою запрошують нас до вітальні.

- Як хоч день не малюю, - не знаю, де ся маю діти. Малюю на ліж­ку: кладу фанерку, папір, збоку - фарби. Малюю, коли правнучка спить. Вона проснеться і питає: «Малюєш, бабо? Малюй, малюй...»

Не всім людям потрібно те малю­вання, вважає Параска Хома. На до­каз цих слів свідчить багато фактів: і те, як кілька років тому районна вла­да написала  у вітальній адресі - «Шановна Параско Іванівно!», і те, що заслужений майстер народної творчості Параска Хома досі не знає, якою буде доля її картин, і те, як багато їх Ук­раїна вже втратила, після кожної виставки по кілька робіт зникали без­слідно. Більше того, всі роботи Па­раски Хоми зберігаються нині в нена­лежних умовах, вони навіть не за­страховані, бо сума страхування для родини є «непідйомною».

Та Параска Петрівна не нарікає. Каже: «Я нині не маю за що ліки купити, але я не баную. Все це про­йде, а Україна, яку я малюю, і мої роботи залишаться. А владі я дякую... Голова області мені допоміг - при­везли паперу і фарбів та добрих пен­злів...».

Тугай Леся