Забута майстриня
Костюк Іван
За час української незалежності відбулася лише одна виставка цієї унікальної художниці. Параска Хома належить до тих митців, про яких кажуть, що їхня творчість позначена печаттю Бога.
Вона не закінчувала жодних спеціальних художніх шкіл чи студій. Усе своє життя по закінченні сільської восьмирічки працювала в місцевому колгоспі в с.Чернятин на Городенківщині. І все життя творила. Від малюнка до малюнка щоразу виявлявся її унікальний талант. На ватманах оживали фантастичних кольорів квіти, птахи, орнаменти, від яких неможливо відвести очей.
74-літня Параска Хома на сьогоднішній день є членом Національної спілки художників, заслуженим майстром народної творчості України, лауреатом Всеукраїнської премії імені К. Білокур та обласної премії ім. Я. Лукавецького. Ще за радянських часів її картини експонувались на персональних виставках у Каневі, Києві, Львові, Ленінграді. Вона нагороджена золотою медаллю Всесоюзного фестивалю народної творчості. Її роботи зберігаються в численних державних та приватних колекціях в Україні та по всьому світу.
Таким є життєво-творчий шлях майстрині, якщо про нього розповідати дуже коротко. Але за цією біографією - життя унікального художника. Параска Хома, і це мало хто знає, малює переважно взимку, коли не має великої кількості нескінченної селянської роботи. Зараз ця вже літня жінка пересувається на милицях. І єдине, що дає їй життя, - це можливість творити. Вона живе у своїх роботах, а роботи живуть у ній. Дивовижна фантазія вихлюпується на полотна. Навіть мистецтвознавці не можуть дати пояснення цього феномена.
Зрештою, про талант Параски Хоми можна розповідати ще дуже довго. Однак чи не найбільш драматичною є доля робіт художниці. Зараз, для того щоб творити, вона не має буквально ніяких умов. Пенсія майстрині - 584 гривні. До неї можна ще дорахувати 200 гривень щомісячної стипендії. Це при тому, що навіть достатньо дешеві акварельні фарби коштують не менше, ніж 30 гривень за баночку (а це один колір), пензлик - у межах 50. Але не це найстрашніше...
Повний текст статті можна знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка.
