Що не встигну дожить, слово, ти доживи
Качкан В.
"ЩО НЕ ВСТИГНУ ДОЖИТЬ, СЛОВО, ТИ ДОЖИВИ"
(літературна сильвета Тараса Мельничука)
До музею імені Тараса Шевченка у Києві сходилися люди, переважно молодь. Спочатку було дещо дивно, бо все ж таки то мав відбутися вечір не молодого поета, ровесника багатьох тут присутніх, а серйозна розмова про одного з тих, чиє життя гнули тюремні грати - та й не один раз, - кого фізично і морально понівечено проклятого на віки системою.
Але й чимала радість проймала душу, бо хотілося вірити, що свідомо йдуть сюди українські хлопці і дівчата, значна горсть студентства, їх кличе висока ідея волі, свободи і правди, за яку страждав Тарас Мельничук, що нині мав би бути серед нас, а він, змарнілий, зголодований дідок, без карбованця та купона за душею, десь лежить у тубдиспансері, важко дихає і... про щось думає, поки ще думається, поки працює мозок і світла голова. Бо хто його знає, що буде завтра, що може статися завтра або через кілька днів?..
Я ступав до цього святого храму духовності і пригадував недавню розмову з критиком Дмитром Юсипом, який ніяк не міг притамувати своїх відчуттів після прочитання книжки Т.Мельничука "Князь роси", висунуту Івано-Франківською письменницькою організацією на здобуття Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка.
Качкан В. Що не встигну дожить, слово, ти доживи : літературна сильветка Тараса Мельничука //В. Качкан. Хай святиться ім'я твоє : Українознавство та пресологія (ХІХ-перша половина ХХ ст.). - Кн. 3. - Львів : Фенікс, 1998. - 318-327.
Повний текст статті можна знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка
