Виходь, золотнику... Я тебе підтягаю й викликаю...

Людмила Метка

Виходь, золотнику... Я тебе підтягаю й викликаю...

   З чого починається зацікавленість тією чи іншою темою? Іноді якась окре­ма згадка може викликати бурхливу реакцію, спонукання до дії. Іноді навпа­ки, і в мене так буває найчастіше, вона може бути останньою краплею із пото­ку інформації, яка не залежно від того хочеш того чи ні осідає в пам'яті. Простіше, ця інформація як окремий пазл, загальної картинки, останній її пазл, який потрапив до рук першим. І тоді починається дія від зворотнього, ко­ли тримання в руках останнього пазлу породжує гостре бажання побачити єдине ціле. І розпочинається копітка робота... Згадуєш те, що бачив чи чув раніше і... пазл до пазла, дивись і складається цілісна картина.

   Кілька років тому, мені довелося спілкуватися з однією із бабок-знахарок. Жіночка вправляла вивихи, викачувала зурочення яйцем, «підбирала живіт», при цьому вона проказувала якусь молитву (пам'ятаю тільки, що зверталася до Святих), м'яла пальцями живіт, перебираючи від боків до центру, качала по животі яйцем [14]. Тоді, спостерігаючи за її маніпуляціями, я думала..., що­правда я не пам'ятаю, що саме думала тоді, але зараз певна того, що цей випа­док став першою краплею, першим із пазлів, до яких приєдналися інші і зго­дом склалися у цілісну картину.

   Пізніше, опрацьовуючи тему «Глина та глиняні вироби у народній меди­цині та лікувальній магічній практиці українців», добираючи матеріал, оброб­ляючи літературу та джерела, почала натрапляти на подібні описи дій бабок-знахарок, які «лікували» хворобу, що в народі має назву «золотник», «враз», «підрив пупа», «надсада», «підорва». Виявилося, що це одна із найпоши­реніших у народній медицині хвороб. Мене, як керамолога, вона зацікавила саме завдяки способу її лікування. Допомагаючи недужим, бабки-знахарки «вправляли золотник», «підбирали живіт» руками, а потім «ставили глиняний горщик на пуп». Окрім того ці дії супроводжувалися замовлянням. Воно на­разі єдине із відомих мені містить пряму вказівку на використання в ліку­вальній магічній практиці глиняного виробу, в даному випадку горщика: ...Вразе-Дем'яне, вразе-Романе! Я тебе вимовляю, горщиком заставляю, покришкою покриваю... на місце посилаю... [26, с.26-28].

  Глибше зацікавившись даним питанням, я почала натрапляти на велику кількість кореспонденцій, де зазначалися як і назва згаданої хвороби так і опи­сувався спосіб її лікування, зафіксований у різних населених пунктах України. Так, нещодавно мені потрапила до рук розповідь Л. Кузнецової в газеті «Док­тор Настрадамус» де вона розповідає як її бабуся-знахарка, лікувала «надсаду зміщення матки» за допомогою глиняного горщика. Попередньо перед маніпуляціями вона змазувала живіт недужого олією, потім «чаклувала над пупком» - масувала живіт, підтягуючи все до центру. За цим підпалювала ватку, намочену спиртом і намотану на довгу паличку, і ставила горщик на живіт як звичайну медичну банку... Далі закривала хворого простирадлом і так залишала на 20-40 хвилин. Після цієї процедури, вміло знявши горщик, злегка масувала живіт, витирала біленькою ганчірочкою й іноді запрошувала хворого прийти ще раз, але найчастіше одного разу вистачало [23]. Подібних згадок про золотник як хворобу, в періодичній пресі трапляється чимало. Ось іще один приклад. В газеті «Бабушка» (2008 р.) Віра Олексієнко з Києва пише, що будучи молодою, тяжко працювала й одного разу «зірвала золотник», по­терпала від болів в животі та поясниці. У лікарні її лікували, ставлячи діагноз «запалення брюшини, туберкульоз, наслідки аборту» робили переливання крові, приписували хлористий калій. Проте покращення не наступило. Через деякий час жінка звернулася до бабки-знахарки, яка вміла «ставити золотник на місце». Лікування проходило так: баба масувала хворій живіт, попередньо розпаривши її тіло в теплій воді, потім: «Нащупав золотник, она подвела его к пупку, поставила на пупок и зажгла свечку высотой в 3 см, а затем накрыла ее сверху литровым глиняным горшком. Когда воздух выгорел, мой живот затянуло в горшок, да так сильно, что я начала кричать... Бабушка только рассмеялась, а потом еще 2 раза поставила мне горшок. Затем я придержала живот, а она обвязала меня вокруг конопляным полотном... Когда через месяц ба­бушка Текла пощупала мой живот, она сказала, что золотник цокает, как часы, и стоит на своем месте» [1]. Отже з горщика, для того, щоб він міцно «присмоктався» до тіла, попередньо випалювали кисень. Це робилося різними спо­собами. Наприклад: «Для цього на живіт клали окраєць хліба чи розрізану картоплину. Туди втикали 9 сірників, запалюють сірники і ставлять горщик». [27, с. 206-207]. На Харківщині зафіксований подібний спосіб «скидання глечиків»: «хворому намочували і натирали милом живіт. Нате місце, де плану­вали ставити глечик (ймовірно горщик - Л.М.) клали гущі з хлібного квасу, зверху кружечок з хліба. Укріпивши у м'якуш воскову чи сальну свічку, запа­лювали її і ставили перевернутий догори дном глечик, що спричиняло втягування живота хворого, підтягуючи таким чином внутрішні органи» [24, с. 35].

   За словами однієї із шептух с. Кукувате, Чорнобильського р-ну, що на Київщині, про яку мені розповіла колега, «золотник - це центр людини, жилка, що є в кожного. Це така ниточка, яку чути як вона пульсує, коли глибоко за­сунеш палець у пуп, якщо не відчуваєш пульсації, то золотник зрушений. Але це пояснюється навіть не фізичним недомаганням, а власне якимось загальним психологічним, нервовим станом людини». Жінка, яка повідала мені про цю розмову згадувала, що дуже понервувала, їй снилися кошмари і знайомий, який вивчав народну медицину, повів її до шептухи. Бабка сказала їй про зрушений золотник і вправила його. Проведені нею маніпуляції були схожі до вищеописаних, тривали досить довго при цьому бабка шептала замовляння [19].

Повний текст статті  можна знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка.