Мед – чудодійний дарунок природи

ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ МЕДУ

Історія застосування меду з лікувальною метою

   Древні пам'ятники свідчать, що мед застосовувався з лікуваль­ною метою в самі віддалені часи й майже всіма народами.

   Вавілоняни, древні єгиптяни й асірійці широко використовували мед у лікувальних цілях. У бібліотеці ассірійського царя Ашшурбани-пала (669-633 рр. до н.е.) у знайдених глиняних плитах з описом лікарських засобів є вказівки й на мед.

   У древньому Єгипті мед займав почесне місце серед найцінніших продуктів харчування й лікувальних засобів. Самим древнім пам'ят­ником єгипетської медицини є папірус, розшифрований Георгом Еберсом і носить назву «Книга готування ліків для всіх частин людсь­кого тіла». У цьому медичному рукописі, написаному 3500 років то­му, наводиться багато рецептів, до складу яких входить мед. У папірусі Еберса зазначено, що мед допомагає при лікуванні ран, шлунково-кишкових, ниркових, очних та інших хвороб і може вжива­тися у вигляді мазей, пластирів, примочок, припарок, відварів, пігу­лок. У папірусі є описи важких виснажливих захворювань: ухета - ра­ку шлунка й занаройта - жолудеподібних пухлин. При першому реко­мендувалося вживання напоїв, клістирів, до складу яких входив мед, при другому - примочки з меду. При утрудненому сечовипусканні рекомендувалося приймати спеціальні так звані «сечогінні пігулки Хаа», у складі яких також є мед. При пухлинах очей (очевидно, стафілома рогівкової оболонки) застосовувалися ліки з меду й інших лікувальних засобів.

   В іншому давньоєгипетському медичному папірусі, розшифрова­ному Едвіном Смітом, наводиться багато цікавих відомостей з хірургії й лікування ран; тут мед також входить в ряд важливих ліку­вальних засобів. Судячи із збережених пам'яток культури, у древнь­ому Єгипті якнайважливіші ліки широко застосовувалися плоди, мед, оцет, молоко.

   Глибоко стародавніми є також відомості про застосування з ліку­вальною метою меду й воску в Китаї.

   У найдавнішому пам'ятнику індійської медицини Аюр Ппд;і («Книга життя») і в законах Мину сказано, що продовжити життя людини до глибокої старості можна за допомогою еліксирів і дієти, до складу якої входять мед і молоко. Древні індійці приписували меду важливі й багатобічні лікувальні й загальнозміцнювальні властивості. Засто­совувані ними ліки «альтеранція», що доставляли „людині задово­лення й зберігали юність, виготовлялися в основному з меду. До складу священного «напою безсмертя», найдужчого, зміцню­вального для організму засобу, подібного до грецької амброзії, також входив мед.

   Піфагор у своїх творах з медицини стверджував, що мед має ви­сокі й різноманітні терапевтичні властивості. Піфагор і піфагорійці харчувалися винятково вегетаріанською їжею й медом. Римський поет Овідій так виклав погляди Піфагора й свої щодо того, що харчу­ватися має людина: запашними стільниками солодкого меду, які пахнуть травою тим'ян.

   Великий філософ Аристотель, прозваний «сонцем древнього бджільництва», вважав, що мед має якісь особливі властивості, що винятково сприятливо впливають на людський організм.

   У древній Греції засобами лікування служили головним чином жертвоприношення Ескулапові - вживання меду й винних ягід. Гіппократ - найбільший реформатор древньої медицини - успішно застосовував бджолиний мед при багатьох захворюваннях і сам уживав його в їжу. Він справедливо вважав, що «мед, прийнятий з іншою їжею, живильний і дає гарний колір обличчя». Легенда гово­рить, що на могилі Гіппократа оселився рій бджіл, які виготовляли особливий мед, що зціляв від дитячих хвороб.

   Грецький учений Діоскорид біля двох тисяч років тому писав, що мед може успішно застосовуватися при захворюваннях кишківника, інфікованих ранах, фістулах. Відомий лікар, філософ, експеримента­тор і енциклопедист Клавдій Гален уважав, що мед є засобом з бага­тогранними терапевтичними властивостями. Він рекомендував мед при лікуванні отруєнь і захворювань слизової оболонки рота. Пліній-римський письменник і вчений, автор багатотомної праці «Природна історія», вказував, що мед має важливі терапевтичні властивості при лікуванні ран і фістул.

Повний текст статті  можна знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка.