„Хмільник” – обитель цілющого відпочинку

Іван Заменко

   Приємно, коли лікування пе­ретворюється на відпочинок. Неприємно, що трапляється це дедалі рідше.

   Україні в спадщину від Ра­дянського Союзу дісталося вели­чезне профільне господарство. Проте безлічі санаторіїв, розкида­них на теренах нашої Батьківщи­ни, випала сумна доля. Частина з них тихо сконала, так і не знай­шовши гідного місця під холод­ним сонцем ринкових часів. Час­тина почала нове життя, але жит­тя це часто сховане від сторон­нього ока високим парканом - території багатьох колишніх оздоровниць опинилися в приватних руках, - чужій нозі і сторонньо­му оку там не раді. Чимало сана­торіїв продовжують животіти й від неминучої смерті їх рятує лише сила звички наших спів­громадян. Тих, хто за інерцією щороку вирушає в добре знайо­мі місця, усе ще багато. Але з кожним роком дедалі менше тих, хто при цьому готовий не помі­чати плісняви та іржі, не зважає на погану матеріальну базу і кого не лякають відгодовані таргани.

   Санаторіїв, які зберегли не тільки славу з традиціями, а й лі­кувальну базу з професійно під­готовленим персоналом,  - оди­ниці. Один із них - профспілковий санаторій «Хмільник», роз­ташований поблизу однойменно­го населеного пункту на Вінниччині. За майже два деся­тиліття незалежності цей центр здоров'я зумів не тільки не зда­ти своїх позицій, а й зміцнив їх. Одна з найвідоміших і найавто­ритетніших українських оздоровниць щороку поповнюється новим обладнанням і передови­ми методиками. Це дає головлі­кареві «Хмільника» Олександрові Галаченку підстави дивитися в майбутнє із цілком виправданим оптимізмом. Створення спе­ціальної економічної зони ту­ристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Хмільник» - як і раніше, на порядку денному. І планів щодо сучасного SРА-центру також ніхто не скасовував. Зрозуміло, криза внесла свої корективи, а тому місцева та облас­на влада поки що неспроможна в належному обсязі підтримати перспективні починання. Але ті, хто вважає, що перетворення «Хмільника» на повноцінний єв­ропейський курорт відбудеться нескоро, просто погано знають Олександра Галаченка.

Повний текст статті  можна знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка.