Поетові думи й помисли розквітлі

   Про нову книжку поезій славного надвірнянця Нестора Чира «Білі сльози снігу» («Вік», Коломия, 2011) авторитетні літератори і науковці академік Володимир Качкан і доцент Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Євген Баран сказали своє похвальне слово у передмові та післямові.
   Це, безумовно, робить честь авторові і підвищує художню вартість самої книжки. «Безумовним здобутком поетичної збірки «Білі сльози снігу», акцентує Володимир Качкан, - є переконливість закладених у ній філософом, які завдяки художньо-мовним засобам надають їй глибокої енергетичної насиченості. Значною мірою книжка автобіографічна, в усякому разі на її сторінки винесено те найпотаємніше, що пережив і чим нині живе поет». А літературний критик Євген Баран у післямові відзначає, що кожен вірш першої частини книжки «На титрах слова» - це «згусток такої енергії, такого душевного тиску, що я тільки боявся, чи витримає автор його... цей високий заряд енергії, емоції, внутрішнього болю і внутрішніх переживань витримано на дуже високому поетичному регістрі. Ґратулюю Несторові Івановичу...». Сказано сильно і вагомо. І цю оцінку не обминуть своєю увагою читачі, яким поталанить прочитати збірку поезій Нестора Чира «Білі сльози снігу».
   Я не хочу ні одним словом повторюватися зі згаданими професіоналами-літераторами, а дещо в іншому, суб'єктивному ключі глянути на мудру і талановиту поезію Нестора Чира. Понад півтори сотні віршів подано у книжці «Білі сльози снігу». її відкриває красномовна кольорова світлина автора - портрет Нестора Чира за письмовим столом на фоні цілої стіни книг і в руці нова книжка поезій.
- Привіт, -  друже-читачу! - говорить погляд поета. - Дай руку, я вітаю тебе, що ти не замкнувся в своїй інтелектуальній темряві (не бійся темряви, бо якраз у ній під нічним небом у поетовій голові народжуються сонячні думки і слова, які переносять наше єство у просторове і часове безсмертя).
   Я закоханий у поетове сократівське чоло, яке говорить про високий розум людини, яку варто слухати, в якої варто вчитися. У цьому переконуєшся, як відкриєш вірш на будь-якій сторінці книжки «Білі сльози снігу», що я і зробив. «Феофаніївські октави» (стор. 59-60). «О Феофаніє, твої октави,// твою красу і вроду вікову// нічим не зміряти...», «усю красу, яка вже розцвіла,// ялиці, що угору пнуться струнко,// і кожен порух свіжого стебла,// і птаства слів у хорі дзвінко-луннім,// й політ бджоли до юного зела// описую у царстві цім могучім,// де навіть світять світлячки летючі». Це - поезія, це краса живого слова про красу нашого земного світу. Натрапляю на інший вірш - «Гнів і сльози» (стор. 18). «Земле моя, всеплодющая  мати...//. Це Франкова строфа, що Нестор Чир взяв її за епіграф. «...Гони невпораних нив, наче більма,// Свіжа ски¬бина лежить нежива...// Земле родюча, це ж як тобі вільно,// Що не народжуєш хліб у жнива!». Запущені українські чорноземи викликають біль і гнів у поета - людини і громадянина, бо такого злочинного ставлення до святої української землі не було, навіть, у кріпосницькі часи, а сталося як у насмішку за «незалежної української влади», за «народних президентів», за «найщиріших нардепів-патріотів» із Верховної Ради України. Це найстрашніший злочин перед Україною Шевченка, Франка, Лесі Українки, Стефаника, Гончара, Ліни Костенко і, звичайно, простими людьми. «Сльози синівські у серце кладуть», - закінчує Нестор Чир цей болючий і гнівний вірш. Автор такі вірші, як і вірші загалом, не пише для себе. Це для нас, людей і громадян, які повинні робити висновки і досить вимогливо, як нація, як народ ставитися й оцінювати таку «українську владу».
   Великий європейський класик Оноре де Бальзак говорив: «Творити і боротися зі злом - для цього потрібні два людські життя». Нестор Чир, як поет і громадянин України, цю каторжну працю виконує один, хоч міг би спокійно насолоджуватися «золотим запасом» своєї праці.

Роман Флис
// Народна воля. - 2011. - 4 листоп. - С. 8.