Голос співучого серця

   Серед книг прикарпатських авторів, які з'явилися друком останнім часом, вирізняється збірка віршів поета з Надвірни Нестора Чира «Білі сльози снігу». Ім'я автора досить відоме, адже заявив про себе попередніми виданнями - «Пізнє яблуко мого саду», «Долоні в крапельках дощу», «Калиновий спалах». А за книжку поезій «Акорди срібної печалі» йому присуджено обласну літературну премію імені Василя Стефаника.
  Творча біографія Нестора Чира пов'язана і з Долинщиною. Під час навчання в Дрогобицькому нафтовому технікумі він проходив виробничу практику в колишній конторі буріння, а в теперішні дні неодноразово зі своїми колегами по перу брав участь у святах ліричної Франкової поезії в Лолині.
  Уже з першого, поданого до книжки вірша «Білий Янгол», переконуємося, що її автор - поет непересічного мислення, який добре володіє формою, вміє глибоко розкрити зміст твору
За столом нас тільки троє... Тільки троє:
Присмак ночі, запах кави, ну - і я.
А над нами всівсь на троні в білім строї
 Білий Ангел без корони короля.
  Ознайомившись з цим віршем, письменник Володимир Качкан зауважив: «...білий колір як символ чистоти яви Генія. Тому й пропонує поет «Білого Янгола... у білім строї», а читачем дошукано-домислено виводяться, мабуть, білі не відіслані листи матері, відзвуки білої сонати, зойк білої лілії, Україна в руках білопінних...» Можна мислити і під іншим кутом зору. Напевно, кожен поет пережив стан творчого неспокою, коли і вечора, і ночі замало, аби написати те, що хвилює серце. Написати так, щоб потім і сам здивувався: і як це мені вдалося? А виною тут отой Білий Янгол натхнення, який променить над тобою крилами, коли ти тримаєш у руці перо. Нестора Чира божий покровитель навідує часто. Тому й пишеться йому без принуки, а кожен вірш, ніби вилитий з чистого срібла, сувенір. Зрештою, в одному з них автор зізнається:
Хорей, дактиль чи ямб,
Чи інша форма вірша -
То не порожній звук, що вирвавсь наугад...
  І це він переконливо доводить на прикладах інших творів. Бо «відшукує строфу, котра від всіх найкраща в мозаїці зі слів, в багатство свіжих гам». Тому і є в збірці, про яку йдеться, вірші, які хочеться читати-перечитувати: «До матері завжди дорогою земною», «Осінні аплікації», «Цей світ, немов таємна книга», «Ви кажете, мовчу? Ні, не мовчу», «Вмираю... воскресаю... знову гину», «О як далеко до твоїх очей», «Я знаю що дозріє наше жито» та багато інших. Поет уміє зачудуватися красою природи, осягнути поетичним зором просторінь батьківської землі, поринути у світ кохання і юності, зупинити свій погляд на вістрі проблем сьогодення. Щодо останнього, то варто назвати вірш «Обурення», який написаний після того, як поет довідався про те, що «Уже й немає хати Чорновола...» Не вберігши оселю великого патріота України, ми байдуже ставимося і до випадків руйнування історико-культурних пам'яток. З інформаційних джерел відомо про такі безчинства в Києві, Львові, селах України, коли з відомих і невідомих причин згорають церкви, яким по декілька сотень літ. Це болить і тривожить кожну добру людину, коли ж говорити про поета, то й поготів.
Уже й немає хати Чорновола...
Звідкіль цей сором, молох і «дурдом»?
Чи вже схиріла зовсім наша воля,
Чи знов на нас хтось траснув батогом?..
   Хай кожен дасть на це риторичне запитання відповідь - якщо не Україні, то бодай своїй совісті. Що таке втрачати найдорожче - Нестор Чир добре знає. Адже народився в селі Новий Диків на Жешувщині (Польща) і 1945 року разом із своєю сім'єю зазнав насильницького вивезення в Україну. І сьогодні хіба що спомином-піснею полине до тих лугів і дібров, де пролягли стежини його бентежного і тривожного дитинства.
...Пропонована читачеві книга складається із чотирьох розділів - «На титрах слова», «Голос пам'яті», «Сонетною строфою», «Блакитна роса у карих очах». І кожен з них художньо довершений, має свій сюжетний малюнок. Прочитавши її, відомий літературний критик Євген Баран висловився так: «Нова поетична книжка Нестора Чира «Білі сльози снігу», особливо її перша частина «На титрах слова» (громадські мотиви), мене по-доброму подивувала. Нестор Іванович є поетом вишколеним, статичним і монотонно-ритмічним. Це добрий пласт класичного українського віршування...» І ми з цим із приємністю погоджуємось.
Василь Олійник
// Свіча. - 2012. - 4 трав.(№ 19). - С.5.