Паморозь на скронях – не в душі

   Поетична книжка Нестора Чира, яка недавно побачила світ у Коломийському видавничо-поліграфічному товаристві «Вік», має на перший погляд дещо незвичну назву - «Паморозь дивного світіння». Звідки вона, стає зрозумілим, коли читаєш поезію «Інкрустація любов'ю»: Нехай не спить любов. Інакше я засну, Як паморозь снігів у дивному світінні.
   Для вираження глибокої за смисловим наповненням думки автор знайшов незатерті художні образи. А взятий як рефрен рядок із вірша поета Василя Герасим'юка він обіграв у своєму творі справді майстерно, подекуди й афористично: Нехай не спить любов, бо як тоді душа Розкрилиться без крил
незнаним дивоптахом?
   Цитований твір відкриває розділ інтимної лірики «Галузка яблуні», котрий у книжці йде одразу після розділу поезій про вічне «Бездоння душі». І це не випадково, це свідчить про те, що сила кохання ліричного героя віршів продовжує і доповнює його громадянсько-патріотичну пристрасність, що й любов до жінки не обмежується для нього лише емоційно-чуттєвою компонентою, а несе в собі і філософсько-етичний зміст, прагнення осмислити нюанси й метаморфози відносин між ними, закоханими одне в одного. Сам автор уособлює ліричного героя у поезії, присвяченій дружині Аллі: Ти в мені проросла, влившись раптом незайманим небом, Під котрим дотепер весь залюблений в Тебе стою.
   Ще в одному вірші читаємо: «...у нас з тобою непоганий дім, /у нас з тобою щонайкращі діти». Автор книжки переконаний, що «...в Поезії любові / не потрібна зайва мова», одначе аж ніяк не зайві, а навпаки, потрібні для оспівування кохання щирі слова, що йдуть із самої глибини серця. Як ось ця кінцівка вірша «Отож ти є. Ти є на цьому світі...»:
   Мені в твоєму храмі добре й дивно - Там голос твій бентежно-переливний, І я у нім, як вічний пілігрим.
   У цьому розділі збірки знаходимо особливо багато поезій, котрі є, по суті, розгортанням у цілий твір одного чи двох рядків, що взяті в інших, добре і менш відомих українських поетів (Ліни Костенко, Петра Осадчука, Вадима Крищенка, Богдана Томенчука, Марії Вайно) і слугують Несторові Чиру, членові НСПУ, котрий живе у Надвірні, «стартовим майданчиком» для творення власних оригінальних творів. Причому він щасливо уникає ризику «залітературитись», тоді як, зауважимо, далеко не всім поетам, які використовують цей художній прийом, вдається подолати таку небезпеку.
   Що ж до віршів власне філософської тематики, де Н. Чир осмислює й опоетизовує вічні теми добра і зла, сенсу людського буття, то вони підкуповують читача передусім органічністю й цільністю натури ліричного героя. Хоч у багатьох із цих поезій переважають мотиви елегійні, він залишається мудро-розважливим навіть у критичних ситуаціях, як і належить людині зрілій, з повними життєвого досвіду бесагами за плечима. Ліричний герой розуміє, що його печаль супроти всесвітнього лиха - лише «піщинка у пустелі катастроф». У віршах цієї тематики чимало поетових художніх відкриттів, справжніх блискіток думки й образу, як, приміром, оця: «Якщо я заплачу сльозою бджоли, / То, може, загою негоєні рани» («До друзів»).
   А коли людину відділяє все менша відстань од вічності, то вона все більше замислюється над тим, який слід залишить після себе на землі. Наведу заключну строфу вірша, перші два і останні два слова якої, власне, є його назвою:
Шкода говорити...
А що офірую я людям,
Коли доведеться останню свічу запалити?..
За мене це скаже життя мого стомлена юдоль,
 Або Той суддя, що над нами. ...Шкода говорити.
  Низка віршів нової збірки народилася в лікарняній палаті, де, на жаль, часто доводиться лежати Н. Чирові - поетові тернистої долі. Один із них - то звернене до Господа сокровенне прохання: «...милий Боже, смерті не боюсь, / А боюся стати стогоном нічним, / Від людей почути: він уже нічий!». Проте ніколи ліричний герой поезій не дає опанувати себе відчаю та безнадії.
  Торкається Нестор Чир й історичної тематики. Звичайно, відображає її характерними для поезії ліроепічними засобами. «...Калка - сором наш, але була й Пилява...» - читаємо у вірші «Загадкова Україна». А далі перекинуто місток до часів тоталітарного комуністичного режиму, котрі й досі ятріють болем у серцях українців: «Вбивали знову нас за золото снопів, / За гідності порив і серця непокору...» Висновок, яким закінчується вірш, не шаблонний, як це подибуємо у декотрих поетів, що пишу і ь на аналогічні громадянські теми, а позначений свіжістю авторського погляду: «Та вистояли ми. І в цьому правди суть./ І таїна душі Вкраїни загадкова».
  По-своєму звучить у Н. Чира і тема Майдану. Поему в октавах він так і назвав - «Майдан», присвятив Помаранчевій революції триптих «Камо грядеши, Україно?», надрукований у третьому розділі книжки - «Дефініції», до якого включено сонети (а Н. Чира сміливо можна назвати одним із майстрів цього складного жанру не лише серед прикарпатських, а й загалом українських поетів). Сьогодні нерідко можна почути, що лідери Помаранчевої революції не виправдали сподівань, які покладав на них народ. Але чи тільки вони винні в тому, що не сповнилися пов'язані з нею наші надії? Чи ми самі готові і все робимо для того, аби стати врешті нацією - консолідованим, духовно монолітним народом? У вірші «Помайдання» (за Дмитром Павличком) Нестор Чир далеко не риторично запитує:
То хто ми єси, що в нинішніх днях
Брехню черпаємо з бодні?..
Коли на Майдан - всі, як рідня,
А поза - то вже не годні.
Стоїть перед світом Вічна Жура
Під дзюрками злої зливи.
Мабуть, нас Господь таки покарав
За клятви святі... й зрадливі.
  Вірші з нової книжки Н. Чира спонукають слідом за ним задуматися над вічни ми істинами буття, відчути «на доторк» болючі точки українського сьогодення, на яких він загострює читацьку увагу. Його поетична сповідь - це звернення до сучасників голосом землі і неба, молитви і любові. Ґрунтовну передмову до книжки написав доктор філологічних наук, академік, професор Володимир Качкан.
  Гадаю, для самого Нестора Чира збірка віршів «Паморозь дивного світіння» стане ще однією знаковою віхою на творчому і життєвому шляху, а в літературному житті краю - подією, котра засвідчує: поет, попри поважний вік, у своїй творчості такий же молодий душею, світосприйняттям і світовідчуванням, як і в кращі свої літа.
Іван ГАВРИЛОВИЧ.
// Галичина. - 2008. - 21-27 серп. (№ 124-125). - С. 15.